ПОИСК
Суспільство та люди

«Ольга пройшла курс навчання, якого й хлопці не витримували, і отримала у подарунок снайперську гвинтівку»

6:31 29 травня 2021
Ольга Гранецька
Ольга Гранецька вивчилась на бухгалтера сільгоспвиробництва, але своє життя вирішила пов’язати з армією. Військову службу вона почала у 2007 році радіотелеграфісткою окремого полку зв’язку у Вінниці. З першого ж дня російського вторгнення прагнула будь-що виїхати до бойової частини на фронт. Так старший солдат Гранецька потрапила до 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр».

— Ми служили разом з Ольгою, — розповів «ФАКТАМ» її бойовий побратим Олександр Галкін. — Пройшовши підготовку з бійцями ДБ «Карпатська січ», вона воювала в артрозвідці 93-ї бригади. Ми доволі результативно коригували вогонь нашої артилерії та засікали ворожу. Також нашим завданням було особисто «слухати» ворогів, адже техніка, з якою ми працювали, засікала координати ворожої «арти» саме за джерелом звуку. Оля прекрасно розбиралась у топогеодезії, володіла навиками роботи зі спеціальними приладами спостереження. У 2016 році ми працювали неподалік Авдіївки, згодом — на Луганщині. Артилерійські дуелі з окупантами відбувались переважно вночі. Бувало, ми декілька ночей поспіль майже не спали… Але Оля хотіла воювати на передовій. Так і потрапила на «нуль». Саме там познайомилася зі «Змієм» — досвідченим фронтовиком Владом Сордом. І це знайомство зіграло вирішальну роль у їхньому житті.

«Навіть коли поруч гуркоче бій, Оля біжить свої стандартні двадцять кілометрів»

— З Олею ми познайомились влітку 2016-го на передових позиціях поблизу Кримського, — розповів «ФАКТАМ» Влад Сорд — ветеран, письменник, громадський активіст та чоловік Вікторії Гранецької, рідної сестри Ольги. — Вона з першого погляду вразила чесністю, прямотою, щирістю переконань. Не виносила нехлюїв, розгільдяїв, «аватарів». Дивувала своєю витривалістю. У нас на позиції був турнік. І Оля у вільний час замість відпочинку практично не злазила з тієї перекладини. Якось я жартома спитав: «Скільки разів ти можеш підтягнутися?» Вона не зрозуміла: «Що означає „можеш“? Я підтягуюсь, скільки хочу». За будь-якої погоди бігала кроси на довгі дистанції. Навіть коли поруч гуркоче бій, Оля біжить свої стандартні двадцять кілометрів! Була фізично загартована краще за деяких чоловіків і нічого не боялася.

А ще Оля просто обожнювала котів та собак. Саме вона дбала про тварин, які жили на позиціях та в бліндажах. Купувала корм, підгодовувала зі свого солдатського столу. Та й вдома постійно рятувала безпритульних тварин: лікувала, годувала їх, забирала додому або ж підшукувала господарів…

Якось Оля попросила, аби я навчив її досконало володіти всіма видами стрілецької зброї. Вона з легкістю професійно опанувала автомат, кулемет, ручний та підствольний гранатомети. Найбільше їй сподобалася снайперська гвинтівка. Відтоді твердо вирішила стати снайперкою… Дізнавшись, що ми беремо участь у бойових завданнях з нашими піхотинцями та розвідниками, Оля теж дуже хотіла долучитися до цих операцій. Спершу командири їй забороняли, але вона не здавалася й таки отримала дозвіл. І от йдемо ми стернею, темна ніч, хлопці тишком-нишком, а Оля з незвички гупає взуттям об землю. Я прошепотів: «Став ногу тихо і повільно, з п’ятки на носок, бо нас чути, наче дикий кабан суне полем». Оля добре засвоїла урок. Завдання ми виконали успішно. Вже під час навчання на курсах снайперів вона телефонувала й розповідала мені, що тепер крадеться тихо, наче кішка. Згодом я описав цей випадок з життя розвідників в оповіданні «Силуети». Там є жінка-воїн, її образ списано з Олі.

Саме їй я завдячую виданням дебютної поетичної збірки та знайомством зі своєю дружиною Вікторією, її старшою сестрою. Оля й раніше розповідала, що має сестру-письменницю. Я теж писав вірші та зберігав їх у робочих нотатках мобільного телефону, але нікому не показував, соромився… Якось Олі знадобилося терміново зателефонувати додому, а кошти на рахунку скінчилися. Вона позичила в мене телефон і випадково побачила один з віршів у відкритій нотатці, котру я забув згорнути. Там йшлося про війну, полеглих героїв… Прочитала, спитала, чи маю ще такі вірші. Коли я показав їй усе, що мав у телефоні, Оля вирішила, що треба видавати книгу, і попросила Вікторію допомогти мені з виданням. Пригадую той найперший вірш:

Вона приходить
до мене ніччю
І тихо-претихо шепче
Про місце, де жити ми
будем вічно,
Про місце,
де неможливо вмерти.

Невдовзі я познайомився з Вікторією. Спершу спілкувалися по телефону суто як творчі люди, колеги. А згодом наше робоче спілкування переросло у стосунки, освідчення та заручини. Коли сказав про це Олі, вона довго сміялася, мовляв, «тільки-но познайомились, а вже вкрав мою сестру». Та, звісно, щиро раділа за нас, адже бачила, що ми щасливі разом.

Потім Оля перевелася до 131-го окремого розвідувального батальйону, аби стати снайпером-розвідником. І знову ж таки показала неабияку силу волі та характеру. Насправді багато хто не вірив, що їй усе вдасться: мовляв, будеш снайпером, коли матимеш власну гвинтівку. Вона пройшла тримісячний вишкіл із надскладним курсом навчання, якого навіть хлопці не витримували, сходили з дистанції один за одним. Оля ж уперто рухалася до мети. Адже той, хто пройде вишкіл до кінця, мав отримати снайперську гвинтівку UAR-10 (15).

Оля згодом розповідала, що першим кандидатом на цей «приз» у їхній групі був хлопець зі спецпризначенців. Та він зійшов з дистанції за три доби до фіналу. Вона ж успішно склала іспити й таки виборола свою гвинтівку довжиною майже в її зріст. Повернулася в частину з власною снайперською зброєю. У «жартівників» аж відняло мову. Оля ж укотре подякувала мені за те, що колись учив її стріляти. Бо вона таки дуже вправно стріляла зі своєї гвинтівки.

Ольга Гранецька і Влад Сорд познайомились на фронті

— У складі нашого батальйону Ольга Гранецька відбула як мінімум чотири ротації в зоні Операції об’єднаних сил у визначених районах, — повідомила «ФАКТАМ» волонтерка та колишній боєць 131-го розвідбату Юлія Щербань. — Вона завжди сумлінно та хоробро виконувала надважкі завдання. Ніколи ні на що не скаржилась. Тож ця страшна звістка шокувала усіх нас.

«Більше переймалася почуттями рідних, аніж власною недугою»

Рідні та близькі Ольги Гранецької кажуть: попри те що вона перенесла складні операції, сподівалася повернутися до бойового підрозділу.

— Усе почалося з болю в нирках після переохолодження на фронті, — розповідає Влад Сорд. — Згодом додалася проблема зі щитовидною залозою. Та Оля мужньо терпіла біль і нічого нікому не казала. Коли ж минулого року звернулася до лікарів, без хірургічного втручання вже не обійшлося. У Львівському військовому шпиталі їй видалили половину щитовидної залози, а під час медичного обстеження у березні цього року виявили злоякісну пухлину. У Вінниці зробили ампутацію молочних залоз із одночасною реконструкцією.

27 квітня ми символічно відзначили у родинному колі подвійний день народження — Оля народилася з інтервалом у декілька хвилин зі своєю сестрою-двійняшкою Іриною. Оля була молодшою. Планували, що згодом, як вона підлікується, відсвяткуємо по-справжньому, з шашликами. Та не довелося… Хто б міг подумати, що то був її останній день народження!

Серед усіх видів стрілецької зброї Олі найбільше сподобалася снайперська гвинтівка

Вдома Оля набиралася сил після операцій, а невдовзі заступила на добові чергування до своєї частини, планувала знову їхати на фронт, — продовжує Влад. - Здавалося, найгірше позаду. Однак у перших числах травня в Олі раптово піднялася температура до 39,6 градуса. Вона сподівалася, що це звичайна застуда, яку можна вилікувати вдома. Коли ж самопочуття погіршилось, злякалася, чи не підхопила коронавірус. Дуже переживала, аби не заразити нікого з близьких…

Звернулася до Військово-медичного клінічного центру Вінниці для обстеження. Підозра на коронавірус не підтвердилася, проте виявили набряк легень (обидві легені, за словами лікарів, були уражені на 70—80 процентів). Олю того ж дня поклали до реанімації, під кисневу маску. Результати аналізів крові насторожили вінницьких медиків, тож уранці 11 травня для встановлення остаточного діагнозу її доправили до гематологічного відділення Головного військового клінічного госпіталю Києва.

Навіть тоді Оля більше переймалася почуттями рідних, аніж власною недугою (особливо хвилювалася за маму, в неї хворе серце). У телефонних розмовах переконувала всіх, що з нею все гаразд. І до останнього не полишала надії повернутися на фронт, вірила, що ми переможемо у цій війні.

Попередній діагноз столичних медиків — гострий лейкоз (рак крові), з ураженням кісткового мозку. Вночі Іра виїхала до Києва, вранці навідала сестру у шпиталі, вони довго розмовляли, Оля була в доброму гуморі, чекала припису щодо лікування та повернення додому. Медики одразу попередили: знадобиться термінова пересадка кісткового мозку.

Іра була певна: саме вона — ідеальний донор для сестри, відтак готувалася до аналізів на підтвердження сумісності й подальшого хірургічного втручання. Родина складала кошти на операцію. Друзі, знайомі, незнайомі та просто небайдужі люди — всі зголосилися допомогти, аби тільки врятувати Олю. Ніхто не думав про смерть, адже хворобу виявили на ранній стадії, відтак її можна перемогти. Але гострий лейкоз тим і небезпечний, що раптово може спричинити відмову будь-якого органу.

Оля «згоріла» за лічені дні. Наступного ранку о 8:15 Іра ще говорила з нею телефоном, і сестра запевнила її, що почувається краще. Опісля вже ніхто не зміг до Олі додзвонитися. За кілька годин зателефонував лікар, аби повідомити страшну новину: о 8:40 стан хворої різко погіршився, ще понад півтори години її намагалися реанімувати, проте все марно. О 10:15 Олі не стало…

Ольга Гранецька — єдина жінка-воїн, яку поховали на Алеї Слави центрального кладовища Вінниці. У неї залишилася мама Любов Данилівна та дві сестри. А ще врятована нею кішка Бубочка, яку Оля дуже любила.

— Досі не віримо, що нашої Олі більше немає, — важко зітхає Влад. — За роки війни я поховав чимало бойових товаришів, майже 70 процентів номерів у моєму телефоні належать тим, кого вже немає серед живих… Але ця втрата — найболючіша.

Читайте також: «Сергій не раз говорив: «Нехай краще я загину, ніж доведеться потім дивитися в очі матері загиблого молодого бійця»

Між тим російсько-окупаційні війська продовжують обстріли позицій ВСУ на Донбасі. Так, 27 травня в районі відповідальності оперативно-тактичного угруповання «Північ» снайпер супротивника вбив українського військовослужбовця. А напередодні в районі Авдіївки в результаті снайперського вогню був поранений боєць ВСУ.

Фото надано рідними Ольги ГРАНЕЦЬКОЇ

1314

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Instagram

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів