«Життя після ампутації триває»: ветеран АТО з Дніпра виборов перемогу на турнірі з кросфіту у США
«Що було найважчим? Фантомні болі… Ти хочеш почесати п’яту, а її нема»
— Ще сім років тому моє життя було таким, як і в більшості українців — дім, робота, друзі. У вільний час ходив на бокс, боротьбу та у тренажерний зал. Я працював обвалювальником м'яса на фабриці, — розповів «ФАКТАМ» Дмитро Новгородський. — Саме збирався у відпустку, аж тут мені, офіцеру запасу, прийшла повістка, де запрошували на військові збори тривалістю 10 днів. Я тікати не збирався, думав, що поїду, куди скажуть, та й буду після відпочивати. Але на місці з'ясувалось, що мене мобілізовують й невдовзі відправка у зону бойових дій.
Призвали до 93-ї бригади командиром взводу. Ми вже мали йти на ротацію, аж тут не склалось. Під час виконання бойового завдання під Горлівкою 28 вересня 2014 року я підірвався на розтяжці. Не виключаю, що на своїй. Пішов подивитися, де сєпари, і підірвався. Втратив два з половиною літри крові. Мене негайно завезли до Костянтинівки, й там у лікарні військовий хірург виконав ампутацію правої ноги до коліна. Її так подробили осколки, що не було що рятувати…
Після були різні шпиталі по всій Україні й орден «Народний герой України» за проявлену мужність під час бойового завдання. Мене хтось із побратимів подав. Що було найважче? Фантомні болі… Ти хочеш почесати п’яту, а її нема.
Я не звертався до психологів, бо не зазнав депресії. Просто почував себе жахливо, бо здавався немічним, безсилим. Злився через те на себе. А з часом зрозумів — нічого страшного, що нема ноги, треба вчитися жити без неї.
Допомогла й підтримка рідних та друзів. Я почав рухатись, виконувати якусь роботу вдома без частини ноги. У той період більшість поранених воїнів намагались виїхати за кордон, бо там начебто хороше протезування. Хоча, як виявилось, в нашій країні нічим не гірші, а то ще й кращі майстри.
Після лікування у шпиталі Дмитро Новгородський отримав протез за державний кошт і почав адаптуватись з ним до життя.
— Вирішив трохи себе привести в норму, адже під час реабілітації набрав зайвої ваги, — згадує Дмитро. — Сидячий спосіб життя — він до здоров’я точно не доведе. Став потроху займатись спортом. Починав із жиму лежачи на прямій лавці. Далі були турніки, намагався підійматись сходами та більше ходити взагалі. Аби було зручно займатись, отримав ще один протез — спортивний. Він дозволяє швидше рухатись.
У 2016 році мене запросили на змагання серед поранених бійців АТО «Ігри Героїв», де наша команда посіла призове місце у кросфіті. Це комплекс вправ — легка та важка атлетика, гімнастика, плавання. У 2018 році на «Іграх Героїв» я отримав омріяну перемогу, наступного року теж було «золото» з кросфіту.
Читайте також: «Ріжте ногу так, щоб можна було займатися спортом»: ветеран АТО виборов три «золота» на «Іграх Героїв»
«Плакав від щастя, коли стояв з українським прапором на першій сходинці п'єдесталу»
Виборовши у рідній країні всі можливі нагороди, ветеран АТО взявся пробувати себе в одному з найпрестижніших турнірів з CrossFit-змагань WheelWOD Games для адаптивних атлетів, який проходить у Північній Кароліні.
— О, я його перед тим двічі штурмував, нічого не вдавалось, — додає співрозмовник. — То завадила підготовка, то карантин. А третя спроба виявилась успішною, я виконував вправи та відправляв інтернетом. Місяць чекав на листа. Коли прочитав — не тямив себе від радості. Мене запросили у фінал до США. Займався зі мною тренер Валерій Кисіль з Миколаєва. Він надсилав програму тренувань, я її виконував і надсилав відео.
Сама підготовка тривала від червня п'ять разів на тиждень по півтори-дві години у залі. Завдяки небайдужим людям та волонтерам я зібрав кошти на квитки до Америки, благодійники разом із Міністерством ветеранів допомогли з візою. У листопаді 2021 року я вирушив у місто Ролі, що у штаті Північна Кароліна.
Там була і гімнастика, і елементи легкої атлетики, і плавання, і важка атлетика. Підняття штанги, присідання з нею, турник, підтягування…
Там отримав золоту медаль! Стояти з українським прапором на першій сходинці п'єдесталу— це така гордість, я плакав від щастя і від того, що зміг подолати себе і довести, що багато на що здатен, якщо вірити та працювати.
А вже 17 січня цього року Дмитро знову піднявся на п’єдестал переможців у США. Сталось це у місті Маямі.
— Wodapalooza — кросфіт-змагання міжнародного рівня, — розповідає Дмитро Новгородський. — Вони мають багато дивізіонів (еліта, по віку, адаптивні, підлітки тощо) та декілька тисяч учасників. В моїй категорії з декількох десятків відібрали четверо найсильніших, інші, хто хотів, перешли в менш підготовлену групу.
Зі мною змагались адаптивні атлети з Куби, США та Франції. Вправи були різні та різної варіації: від підіймання штанги на час, до відтискання в стійці на руках, перенесення мішку і стрибків на скакалці. За результатами став другим. Чи задоволений? Так, звісно. А ще я вдячний людям, які допомогли відбутися цій поїздці. Обіцяю — далі буде тільки «золото»…
Зараз Дмитро працює тренером в одному зі спортзалів Дніпра. Каже, аби бути гарним спеціалістом, потрібно постійно вчитися. Саме тому планує отримати вищу освіту у сфері фізичної культури та спорту.
— Маю групові та індивідуальні заняття, навіть призерів спортивних змагань. Люди спочатку виказують подив, коли бачать перед собою тренера на протезі, але коли ми займаємось на рівних, не приховують захоплення. Хоча я не вважаю себе героєм чи якимось особливим. Мій головний стимул — особисте бажання! Й зараз я своїм прикладом показую іншим, аби вони не падали духом. Адже життя триває й після ампутації та наші можливості не такі вже й обмежені, — впевнений Дмитро Новгородський.
791Читайте також: Ветеран АТО на протезі протягнув 16-тонний літак: 24-річний Роман Кашпур, який втратив ногу на передовій, встановив рекорд України
Читайте нас у Facebook
