«Під час оборони Києва наше село Горенка знаходилось біля самої лінії фронту»: як люди виживали в епіцентрі війни
«Поранених солдат і селян ми доставляли в приватний пологовий будинок «Лелека»
— Від центру Горенки до лінії фронту можна було доїхати на машині за декілька хвилин, — продовжує Лариса Ліщинська. — Тож ми взяли на себе евакуацію не тільки цивільних поранених, але й військових. З перших днів війни поранених — і військових, і цивільних — приймав приватний пологовий будинок «Лелека», що знаходиться в Пущі-Водиці (курортне селище, яке включено в межі Києва. — Авт.) на 11 лінії. На жаль, в середині березня ворог обстріляв «Лелеку» (було 2 влучання) — певно, навмисне цілив саме в пологовий. Скоріш за все, якийсь виродок доніс окупантам, що там лікують українських захисників. «Лелеці» довелося евакуюватися, але потім він повернувся у своє приміщення і продовжив допомагати пораненим.
— Як ви організували евакуацію мешканців Горенки, які хотіли виїхати в Київ?
— Її проводили наші активісти на особистих легкових автомобілях. Всього було залучено 7 машин. Щоб налагодити комунікацію між волонтерами та охочими виїхати з села, ми створили телеграм-канал «Наша громада». За його допомогою домовлялися, скількох людей, з який хат і в який час забирати. Зрозуміло, що намагалися проскочити в перервах між обстрілами, але це вдавалося не завжди — нерідко доводилося на повній швидкості нестися, не дивлячись на те, що довкола вибухали ворожі снаряди від «Градів» та міни. За день кожний з волонтерів робив по 3−4, а то й 5 ходок в Київ та назад в Горенку. Як правило, односельців доставляли до Центрального залізничного вокзалу столиці. Але було й таке, що везли зразу в Західну Україну. Назвати точну кількість односельців, яких ми евакуювали, важко. Приблизно десь 700−800 осіб. Здебільшого це люди віком 35−45 років і, безумовно, діти.
— Частина активісток Горенки з малими дітьми виїхали на Західну Україну або за кордон, — продовжує Лариса Ліщинська. - Але вони й звідти допомагали та продовжують допомагати нам: домовляються з українськими, польськими, німецькими, італійськими, іспанськими підприємцями та благодійними організаціями про надання ліків, продуктів, предметів першої необхідності, організують доставлення цієї гуманітарної допомоги в Київ. А ми вже доправляємо це в Горенку. Під час бойових дій ми доставляли медикаменти та багато чого іншого військовим на передову, а також, ясна річ, нашим односельцям. Нам активно допомагають благодійники з Чернівців, Трускавця, Тернопільська облрада. З селища Коцюбинського (знаходиться в передмісті Києва) регулярно отримуємо хліб, гарячі обіди.
«Рашисти вбили нашу волонтерку Яну Михиденко, коли вона їхала зустрічати біженців з Гостомеля»
— Вціліли всі люди з вашої волонтерської команди?
— На жаль, ні. Загинула наша активістка Яна Михиденко. Це сталося 11 березня. На той день було домовлено про відкриття «зеленого коридору» для мешканців селища Гостомель. Яна поїхала зустрічати людей, які звідти перебиралися через підірваний міст. Дві ворожі кулі, випущені в лобове скло автівки, обірвали життя Яни. Їй було лише 33 роки.
— Скільки людей лишилося в Горенці, попри обстріли, що були під час наступу ворога на Київ?
— Приблизно 150 осіб. Десь 70 з них — це учасники нашої територіальної оборони. Решта — ті, хто вважає: мій дім, моя земля, чого я маю звідси їхати? Це люди не тільки літні, але різних вікових категорій.
— В Горенці через війну припинилося електро- і газопостачання?
— Так, готувати їжу довелося на багаттях, причому вдень — бо вночі вогонь видно здалеку. Зараз також готуємо на дровах або на газу з балонів, бо централізоване газопостачання відновлять не скоро. Це ж стосується й електрики — пошкоджена високовольтна ЛЕП, трансформатори. На ремонт та відновлення всього цього може знадобитися декілька місяців.
Мобільний зв’язок та інтернет в березні у нас то з’являвся, то зникав. Телефони заряджаємо від дизельних генераторів.
— Який день під час оборони Києва видався для вас найважчим?
— Увесь останній тиждень оборони. В ці дні йшли шалені бої: з обох боків вівся практично безперервний вогонь. Сотні вибухів.
— Теробороні вашого села доводилося відбивати атаки російських диверсійно-розвідувальних груп?
— Було й таке. Формування нашої тероборони йшло не надто гладко: в перший день хлопцям видали зброю. А патронів майже не дали, амуніцію — також. Нею врешті забезпечили волонтери. Зараз тероборона має все, що необхідно. Хлопці обрали собі командира, несуть службу на блокпостах, патрулюють вулиці, допомагають волонтерам.
— Вдавалося тушити пожежі?
— Не завжди. Власної пожежної команди в Горенці немає. Виручав керівник пожежної частини з сусідньої Пущі-Водиці Василь Оксак. Але його хлопці мали можливість виїхати до нас не на кожну пожежу — часто цьому заважали обстріли з ворожих «Градів». Коли росіяни накрили артилерійським вогнем пожежну частину в Пущі-Водиці, Василь зі своїми хлопцями зробив у нас мобільну пожежну установку з ручною помпою. До того ж вони зарядили значну кількість вогнегасників. Саме за допомогою вогнегасників вдалося врятувати декілька будинків.
«В Горенці повністю або частково зруйновано 347 будинків»
— Ваші односельці почали повертатися з евакуації?
— Так, повернулося вже досить багато людей. Хоча влада й просить не поспішати з цим. Але стримати неможливо — люди рвуться до свого села, своїх домівок.
— Хтось з них вже пробує поратись на городах?
— Наразі це категорично заборонено — бо там можуть бути міни, нерозірвані снаряди. Треба дочекатися, поки сапери обстежать ділянки. Зараз вони активно працюють в сусідньому Мощуні.
— Це село фактично повністю зруйновано. А що з Горенкою?
— У нас найбільше руйнувань і пожеж було на трьох вулицях. За нашими підрахунками, зруйновано або частково пошкоджено 347 осель. Офіційну цифру назвуть ДСНС та поліція.
Щодо Мощуна, то його знищено відсотків на 90. Ми зняли там багато відео, хочемо створити документальний фільм.
До речі, існують ще й річки Мощун та Горенка. Ворог намагався навести через них понтонні мости, переправитися і зробити ривок до Києва. Українські захисники зруйнували плани загарбників.
Читайте також: «Ми виявилися зовсім не готовими до Бучі», — Віктор Андрусів
Фото надані Ларисою Ліщинською
3726Читайте нас у Facebook
