«Віру знайшли під завалами, орієнтуючись на сигнал її телефону»: подробиці загибелі журналістки «Радіо Свобода»
«Від її квартири просто нічого не залишилося»
На сторінці Віри Гирич у Facebook — сотні коментарів колег, яких шокувала її загибель. Віру добре знали у журналістських колах. До «Радіо Свобода» вона працювала на телеканалах «1+1», «СТБ» та «Еспресо.TV».
— Складно усвідомити, що Віри більше немає. І я, і більшість моїх колег того дня, 28 квітня, спілкувалися з нею, переписувалися… - розповіла «ФАКТАМ» редакторка проєкту «Радіо Донбас. Реалії» Тетяна Якубович. — Дехто був із нею на зв'язку ще за пів години до ракетного удару. Увечері, коли там вже працювали рятувальники, друзі Віри, побачивши руйнування, сказали, що її квартира знаходилася саме в тому місці, куди потрапила ракета. Ми з колегами телефонували у довідкові «швидкої», ДСНС, але ані ввечері, ані вночі ще не було жодної інформації. Телефон Віри було увімкнено. Гудок йшов, але вона не відповідала на дзвінки.
Коли вранці ми під'їхали до її будинку, співробітники ДСНС ще розгрібали завали. Інформації про Віру, як і раніше, не було, і в нас ще залишалася надія. Хоча, побачивши масштаб руйнувань, ставало зрозуміло, що, якщо в момент ракетного удару вона була у квартирі, вціліти було нереально. Там не врятували б жодні «правила двох стін» — від її квартири просто нічого не лишилося. А припаркована біля будинку її маленька машина була ще одним підтвердженням того, що Віра, мабуть, перебувала в будинку… Віру знайшли, орієнтуючись на сигнал її телефону. Ми дзвонили на її мобільний, і рятувальники йшли на сигнал. Телефон у момент вибуху викинуло на козирок. Пройшовши трохи далі, рятувальники знайшли Віру.
Ми боялися, що у квартирі ще міг бути її син. Але ні — в момент удару він був в іншому місці, і пізніше ми побачили його біля розтрощеного ракетою будинку. Віра жила сама. Наскільки я знаю, у неї ще був кіт. Можливо, він утік. Або теж загинув.
Колеги згадують, що Віра довго збирала гроші на квартиру в новому будинку. Здійснивши свою мрію, із задоволенням зайнялася ремонтом. У цій квартирі вона залишалася майже весь час з початку війни. У березні, коли в передмісті Києва точилися бої з окупантами, Віра записувала у Facebook відео з київського метро, яке було для людей бомбосховищем, і з центру спорожнілої столиці. Розповідала, що відбувається у Києві, та годувала кинутого у місті кота.
Ще Віра писала про своїх літніх батьків, які опинилися в окупації в одному із сіл Київської області:
«В селі під Києвом, куди татова родина втекла від розкуркулення, газ з’явився у 80-тих. Селянську піч в хаті після цього розібрали, як непотрібну, дверцята на двох грубках щільно прикрутили і забули на багато років. Коли перед виходом на пенсію тато робив в хаті ремонт, після недовгих вагань грубки вирішили не демонтувати. Менш надійну переробили на камін, міцнішу прочистили, відреставрували та обклали вогнетривкою плиткою.
Невдовзі ціна на газ підстрибнула до неба, грубка знову стала в пригоді й з шаленим рахунком обставила в конкуренції камін. «Досі стоїть гаряча, помацай! — тішився батько. — А ця заморська забавка гріє, лише коли горить!»
Сьогодні стара селянська грубка рятує мамі і татові життя. Доки ЗСУ ганяє по околицях недобитки руських танків, дістатися до села немає можливості. Другий тиждень батьки сидять без світла у вже підбитій хаті. Кожний наступний день дається їм складніше. Коли зникне газ у плиті — каміну таки знайдеться робота. Коли закінчиться бензин в машині — розрядиться телефон і настане невідомість. Коли закінчаться харчі … «Денацифікація» України як вона є".
На щастя, ЗСУ звільнили Київську область від окупантів і батьки Віри вижили. Тоді здавалося, що найстрашніші події позаду. 10 березня Віра опублікувала фото батьків та ще один допис:
«Ось так тепер виглядає мамина «кухня». Місяць в повній ізоляції, без зв’язку, світла, води і газу. У свої вісімдесят батьки це випробування витримали! Відновити мережі швидко не вдасться, але найголовніше — є зв’язок і є можливість підвозити харчі.
Кіт Степан Андрійович окупацію пересидів тихо, як і належить справжньому підпільнику. Прізвище і дату народження від окупантів утаїв. «Денацифікатори» так і не здогадалися, що міфічний Бандера спокійнесенько гуляв прямо під дулами їхніх танків. Ну, хто їм доктор".
«У допомозі іншим вона отримувала цілковитий сенс свого життя»
Попри війну, ракетні обстріли Києва та переживання за батьків, Віра продовжувала працювати. Її остання продюсерська робота — сюжет «Радіо Свобода» про 87-річну пенсіонерку, яка пережила Голокост, та її 94-річного чоловіка, який пережив блокаду Ленінграда. Пенсіонери жили в Маріуполі, та події, які там сталися після нападу РФ, за їхніми словами, набагато страшніші за те, що вони перенесли під час Другої світової. За словами директора Української служби «Радіо Свобода» Мар'яни Драч, для Віри було дуже важливо розповісти світові цю історію. Також вона працювала над фільмом «ВМС України: історія про зраду, вірність та відродження».
— Віра справді була професіоналом, — каже Тетяна Якубович. — Вона мала величезний досвід роботи в медіа, працювати з нею було дуже приємно. Спокійна, доброзичлива інтелігентна жінка. Вона вміла, як кажуть, наводити мости. Власне, в цьому й полягала її робота як координатора бюро: контактувати з різними відділами, з героями, експертами, гостями. Це дуже складна робота, але Віра чудово з нею справлялася.
Нас, її колег, шокувала ця трагедія. Особливо складно було повірити у те, що відбувається, перебуваючи поруч із її будинком. Ще вчора там була улюблена квартира Віри. А тепер на її місці немає нічого, тільки купа уламків. Повз йдуть пішоходи. Вони зайняті чимось своїм, багато хто навіть не зупиняється. Поряд журналісти — вони знімають сюжет і, напевно, бачать подібне вже не вперше. Неподалік люди, які вижили, намагаються знайти під завалами свої речі. І тут стоїть син Віри. Він чекає, коли рятувальники знайдуть тіло його матері. Як кілька паралельних реальностей. І, певно, у кожного вона своя.
«…Кожен її вчинок завжди мотивувався неймовірною турботою, і мова йде про людину, яка завжди була selfless, що зможуть підтвердити всі хто її знав, і всі, хто пересікався з нею в професійному просторі, — написав у Facebook син Віри Гирич Богдан. — Для неї не існувало поняття егоїзму, і в допомозі іншим вона отримувала найповніший сенс свого життя. Я не намагаюся ідеалізувати покійну людину, а просто кажу як є. Я не хочу казати „було“, бо досі в глибині душі відмовляюся сприймати цю реальність. Таку, де моєї мами більше немає. Вибач мене, мамо, за те, що не захистив тебе… Слів немає для того, щоб описати те, що відчуваю зараз. Обіцяю тобі прожити залишок мого життя так, щоб ти мною пишалася, там, нагорі…»
Дата та місце похорону Віри поки що не відомі — все залежить від слідчих дій. Для тих, хто хоче допомогти сім'ї загиблої, її колеги повідомляють номер карти сина Віри Богдана Ігоровича Гирича: 4149 4993 9016 8050
Раніше, як повідомляли «ФАКТИ», у Києві під час ракетного обстрілу рашистами Подільського району загинула журналістка російського опозиційного видання The Insider Оксана Бауліна .
3447Читайте також: «Вбивство дітей — нова національна ідея Росії»: в Одесі рашисти вбили маму з 3-місячною донькою та вагітну жінку
Читайте нас у Facebook
