ПОИСК
Україна

«Перед загибеллю Кум неодноразово говорив про смерть»: спогади про легендарного комбата Олега Куцина, який загинув у бою з рашистами

12:20 14 серпня 2022
Олег Куцин

Він став першим молодшим лейтенантом, який очолив у 2014 році батальйон й разом із побратимами брав участь в боях за Донецький аеропорт. Та неодноразово повторював, що мета російської федерації — захопити всю Україну. Принциповий аж до неможливого, завжди послідовний, у всьому наполегливий і вимогливий, життєлюб до безміри — так відгукуються рідні та військові, які знали Героя.

Олег Куцин — родом із Закарпаття. Ще з дитинства вчив та розумів багатостраждальну історію свого краю, власне, нею і надихався. В 90-ті роки, коли на Закарпатті йшла мова про створення регіональної автономії (щось на зразок того, що було в Криму), тоді Кум у свідомому віці зі сформованим світоглядом намагався протистояти цьому — він навіть зірвав сесію облради, на якій це питання піднімалося. З того часу розмови про це стихли і це не відбулося.

Із початком повномасштабного вторгнення під командуванням 56-річного Олега Куцина «Карпатська Січ» гідно дала відсіч окупантам на Київщині. А коли рашисти відступили, бійці вирушили захищати рубежі Харківщини.

«ФАКТИ» зібрали подробиці про людину — легенду, яка до останнього подиху боронила країну.

«Він терпіти не міг ні російську, ні саму росію!»

«Вихованням Олега та його рідного брата Миколи більше займались дід та баба. Адже ми змушені були віддавати свої знання після інституту розвитку комунізму — так фактично казати можна, адже радянська держава із нас витискала останні соки. Мама Олега — Лідія Іванівна — працювала на посаді інженера-будівельника, розбудовувала заводи не лише у Тячеві, а й в інших містах. А я будував дороги, — каже «ФАКТАМ» батько загиблого воїна Іван Куцин. — Ми не мали власного житла, тому жили у моїх батьків.

Світогляд у мого тата був широким, він досконало володів чотирма мовами — угорською, чеською, словацькою та польською. Непогано знав італійську, французьку та німецьку. А все тому, що під час війни був перекладачем в угорській армії, де він служив тоді. Дід до безтями любив свій край і передавав це Олегу та його брату Миколі, водив їх часто у мальовничі Карпатські гори збирати ягоди та гриби. Привчив працювати у саду, тому до останніх днів свого життя син любив доглядати дерева й пишався урожаєм.

А ще дід був справжнім патріотом і дуже переймався тим, що угорці — одна з націй, яка ненавиділа нас — українців. Не раз розповідав мені та моїм синам як йшли вулицею з хлопцями, співаючи українських пісень, а угорці, які в той час їздили на конях і їх називали стражами, лупцювали й казали до них: «Їсте хліб наш, то й спілкуєтесь нашою мовою». А радянська система забороняла тоді підіймати та якось розвивати цю тему. Знаєте, мій батько постійно наголошував, що гіршої, ніж радянська влада, він не зустрічав!

Також по маминій лінії багато членів родини загинули в УПА, або були виселені на Сибір. Олежик, був малим, багато що з того не розумів, тому і допитував мене історію про Карпатську Січ. Коли син пішов навчатись до Тячівської школи, то все більше питань про історію нашої держави в нього виникало… Олег сильно загорівся тим як наш народ боровся за визволення Карпатської України й протягом всього життя його світогляд будувався на тому, що ми українці і ми на своїй землі. Терпіти російську і саму росію він не міг!«

Строкову службу Олег Куцин проходив недалеко від Чорнобильської зони і в 1986 році демобілізувався за день до трагедії. Був учасником «Революції на граніті» в 1990 році, членом «Просвіти». З 1995 року Олег Куцин — учасник вшанування героїв Холодного Яру, із січня 1997-го — член Історичного клубу «Холодний Яр», а від січня 2022-го — заступник голови клубу. Від 2014 року — Олег Куцин захищав Україну від окупантів, заснувавши «Карпатську Січ».

«Кум — перший в історії ЗСУ молодший лейтенант, який був командиром батальйону»

«Його позивний походить від псевдо Михайла Колодзінського, який був діячем ОУН, а потім начальником генштабу Карпатської Січі в 1939 році і верховним комендантом збройних сил Карпатської України. - каже «ФАКТАМ» побратим загиблого Денис Поліщук. — У 2014 році він створив добровольчий батальйон на базі українських націоналістів, зокрема членів всеукраїнського об’єднання «Свобода» — Карпатська Січ, використовуючи ту саму символіку і посади, що й колись. Я з ним познайомився у 2015 році на донецькому напрямку в селі Піски. Перше враження про Олега Івановича було як про справжнього бойового командира, строгого, але справедливого. Воно було не помилковим. Після того як ми досить близько здружилися, я відкрив для себе й інші риси його характеру: він був надзвичайно веселою людиною, дуже любив пожартувати, любив український спів, надихався Холодним Яром — для нього це було місце паломництва. Кілька разів отримав поранення на східних теренах України. Після завершення активної фази АТО, він став командиром Легіону Свободи (це об’єднання всіх свободівців з різних формувань ЗСУ, з добробатів). Кожного року були з’їзди, підтримувалося братерство.

Взимку 2021 року почалася мова про те, що треба гуртуватися і готуватися до повномасштабного вторгнення. Я знаю, що буквально за 2−3 тижні до 24 лютого Кум зібрав найближчих стержнів Карпатської Січі і проговорював з ними: хто що буде робити, як діятиме, куди треба буде вивозити жінок і дітей, де вони будуть збиратися у разі зникнення зв’язку.

Він був дуже далекоглядною людиною. Кожен раз, коли я до нього навідувався (протягом 2015−2022 років), він казав, що війна не за горами. Спершу це все дуже серйозно сприймалося, але потім ми якось вже звикали до цих слів і думали «ну так, десь колись воно буде».

Як бойового командира я знав його дуже багатогранним, тобто на війні був час на жарти, веселощі і серйозні моменти. Він мав дуже міцний характер, ні разу не чув, не бачив, щоб він був розгублений, завжди все прораховував наперед і навіть якщо виникла якась ситуація, яку він не чекав, все одно мав розуміння, як діяти і дуже швидко реагував. Був строгим, але справедливим. Якщо він когось вичитував, то не ображав ні честь, ні гідність і кожен сприймав це заслужено, без образ, як певні настанови від батька".

За словами Дениса, останнім часом Кум перед своєю загибеллю неодноразово говорив про смерть. Наче щось передчував.

«Він різним особам з правління батальйону казав: „Ну розбирайтеся, робіть. Що ви будете робити, коли мене не стане?“. Таке враження, що дійсно відчував, що його час тут підбігає до кінця. Водночас своїм найближчим побратимам, в тому числі й сину, неодноразово казав, що його найбільший страх — це померти слинявим старим. Олег хотів піти в бою. Це був справжній воїн, який ніколи не відсиджувався в штабі, постійно був на передових позиціях, вів своїх бійців уперед, своїм прикладом показував як все має бути — це дуже надихало».

Олег Куцин загинув під час артилерійського обстрілу. За словами співрозмовника, коли це стало відомо вже по всій Україні, то орківські пропагандисти написали, що він взагалі був убитий під час артобстрілу якогось засідання генштабу.

«Вони навіть не знали, що Кум там був, просто цілилися в місця з нашими бійцями і так вийшло, що Олег Іванович в той момент перебував там. Але, певно, треба тішитися, що своє бажання він отримав.

Кум мріяв, щоб Карпатська Січ і її історія закарбувалися в історіографії ЗСУ.

І цього досягнув. Січ — це один з перших добровольчих батальйонів, які увійшли до лав ЗСУ в повному своєму складі, зберігши своє внутрішнє командування, свій бойовий звитяг, традиції. Олег Іванович — це був перший в історії ЗСУ молодший лейтенант, якому доручили стати командиром батальйону.

Кум у дуже багатьох аспектах був винятком з усіх правил і впевнено йшов уперед, знаючи за що і якою ціною це може обернутися. На все наше життя це буде приклад для нас. Для нас це була унікальна постать, якої дуже не вистачатиме. Це велика втрата. Але разом з тим загибель нашого командира ще більше згуртувала нас задля подальшої боротьби. Карпатська Січ як продовження карпатських січовиків 39-го року — це була виколисана Олегом Івановичем історія, він її відродив, зібрав, вишколив. Цитуючи його: «Карпатська Січ відступає тільки вперед», ми не маємо іншого вибору як продовжувати його справу, як відвойовувати наші землі і йому на честь, на славу тримати Січ такою, як він її бачив".

Випала честь служити із легендарним Кумом і відомому співаку Юрку-Юркешу Юрченку. Зізнається — командира йому завжди бракуватиме.

«Я завжди кажу, що у своєму житті боявся лише рідного батька і Олега „Кума“, — каже. — Для мене не було жодних сумнівів, що особисто я піду воювати у батальйон „Карпатська Січ“ не тільки тому, що не міг всидіти вдома. А тому, що відчував, що з Олегом Івановичем можна було йти у бій. Нещодавно я взяв гітару і написав пісню „Кум“, яку присвятив Олегу. Планую записати ї та й інші пісні разом із бійцями „Карпатської Січі“, бо наш командир обожнював українську пісню. Був навіть випадок — я прийшов до нього з автоматом, а він до мене „Чого прийшов. Йди пісні пиши“. Так і з'явились „Шарабан“, Чорне море». Олег особисто все контролював і навіть став співавтором пісні «Шарабан». Слова «А ми йдемо і нашу Січ Карпатську до перемоги ведемо» — його авторства".

1623

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Instagram

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів