ПОИСК
Україна

«Йшли в густій олії, яка місцями була нам по пояс, і гасили вогонь»: рятувальник Ігор Івасиков став Національною легендою України

12:20 27 серпня 2022
Ігор Івасиков
Національною легендою України став миколаївський рятувальник Ігор Івасиков. Високу нагороду молодому офіцеру нещодавно вручив особисто Президент України Володимир Зеленський.

Начальник караулу Ігор Івасиков на війні з перших її хвилин. Молодому офіцеру із побратимами доводилось рятувати людей з розтрощеної ракетним ударом будівлі обласної військової адміністрації. А ще занурюватись в охоплений вогнем резервуар із соняшниковою олією… Ігор Івасиков розповів про найрезонансніші ситуації, що пов’язані із війною.

«Ракета влучила точно у величезний резервуар із непереробленою соняшниковою олією»

— Так, ліквідація пожежі в олійному цеху мені запам’яталась найбільше, — розповів «Фактам» лейтенант служби цивільного захисту Ігор Івасиков. — Тоді вранці наш караул змінився з чергування. Я ще затримався в частині у справах — попрацювати із робочою документацією. І тут розпочався черговий потужний обстріл. Чуємо гуркіт влучання, бачимо стовп чорного диму. Ще до повідомлення ми зрозуміли, що сталась біда і почали одягати бойовки. І ось телефонний дзвінок про пожежу на підприємстві з перероблення олії. Звісно, усі наші миттєво поїхали в бій!

Ракета влучила точно у величезний резервуар із непереробленою соняшниковою олією. Сила вибуху була така, що кришку місткості зім’яло та зіжмакало, наче паперовий фантик, та жбурнуло на сусідню ємність. Олія палає справжнім пеклом. Це ж легкозаймистий продукт. Хлопці гасили пожежу за допомогою піни. Підіймались за допомогою підіймача та автодрабини над палаючим резервуаром і так гасили вогонь. Поступово пожежу зовні таки ліквідували.

Але ж вогонь ще палав усередині самого понівеченого резервуара, бо там лишалось багато олії. Тож про перемогу над пожежею не було й мови. Більш того, вогонь будь-якої миті міг знову набрати сили і перекинутись на усю територію. Техніка туди вглибину не діставала. Тому треба було лізти усередину понівеченої ємності, що палала.

Миколаївські рятувальники щодня ризикують життям заради порятунку простих громадян

— Як вам вдалось туди дістатись?

— Із начальником нашої частини ми удвох спустились до резервуара. Спускались сходами. Добре, що вони вціліли. Ємність — величезна, розрахована десь на шість тисяч кубів олії — від прямого влучання була розбита в друзки. Десь ще можна пройти, десь метал розірвало та покрутило наче траву, десь суцільний лабіринт. Плюс — олія: місцями по щиколотку, місцями — по коліно, а то й вище пояса. І ця вся густа, липка маса тістом обіймає ноги й тіло, не даючи стати й кроку. Десь вона ще тліє, десь палахкотить. А температура така, що дуже «спекотно» навіть у спеціальному термозахисному костюмі…

Додам, що у будь-який момент могла знову пролунати повітряна тривога. І жодних гарантій, що росіяни знову не битимуть по цьому підприємству…

— Працювати всередині ємності було дуже важко?

— Через дим, вогонь і випаровування олії у масці дуже погано видно, тож йшли навпомацки. Зачепиш рукою це гаряче «тісто» — воно намертво липне до захисного костюма. Намагалися не стати ногою, не торкнутись випадково руками гострих шматків заліза від уламків. І гасили вогонь.

У цьому «лабіринті» ми пропрацювали близько трьох годин, поки остаточно не загасили пожежу. Коли на поверхні землі вдалось скинути наші спецкостюми, то вони вже повністю просякнули олією. Однак найголовніше, що вдалось загасити пожежу. І що не було людських жертв.

У охопленому вогнем резервуарі з олією Ігор Івасиков з напарником пропрацювали біля трьох годин

«Наш караул рятував людей, які опинились заблокованими на верхніх поверхах на висоті понад 20 метрів»

Крім резонансної пожежі в олійні Ігорю Івасикову із побратимами довелось ще рятувати людей після жорстокого ракетного удару по приміщенню Миколаївської обласної військової адміністрації 29 березня цього року. Нагадуємо, що тоді російська ракета влучила точно у дев’ятиповерхівку. У страшній трагедії загинули 36 людей. Ще 17 людей вдалось врятувати.

— Того ранку було саме моє чергування, — згадує Ігор Івасиков. — І ось чергова повітряна тривога. Гучний вибух, що аж скло у частині задзеленчало, стеля заходила ходуном. І бачимо зовсім поруч чорний дим. Ми відразу, ще до повідомлення, вдягли спецформу та приготувались їхати. І тут нам повідомляють про біду у приміщенні адміністрації.

Ракета влучила у ліву частину будівлі. Від прямого влучання конструкції з дев’ятого по перший поверх розсипались, наче кубики. Завалило й вхід до будівлі. Деякі працівники, які дивом вціліли після вибуху, лишились заблокованими на верхніх поверхах і не могли вийти через забарикадовані тоннами уламків цегли, скла, бетону й перекриттів коридори й вхідні двері.

Внаслідок ракетного удару по Миколаївській обласній військовій адміністрації загинули 36 людей. Ще 17 людей вдалось врятувати

— Як тоді вдалось врятувати людей?

- Ми із бійцями спершу обстежили коридори, кабінети, усі приміщення на поверхах — чи не лишилось там живих або поранених людей. Можливо, хтось в паніці заховався якомога далі й не знає, що ж робити. Дійсно, знайшли на шостому поверсі важко пораненого чоловіка. Він лежав у коридорі та не міг й слова вимовити. Надали йому першу допомогу. Його таки вдалось евакуювати на ношах з розбитої будівлі.

Ще того дня наш караул врятував декілька людей, які опинились заблокованими на верхніх поверхах на висоті понад 20 метрів. З сьомого поверху ми зняли на смерть перелякану, але живу й неушкоджену жінку. Туди змогли дістатись за допомогою колінчатого підіймача. А ще двох чоловіків зняли за допомогою автодрабини вже з восьмого поверху. Як би людям не страшно було спускатись з такої висоти, лишатись у розбитій будівлі було ще страшніше. Поруч із нами так само працювали хлопці з усіх наших частин. Загалом рятувальники Головного управління ДСНС України у Миколаївській області врятували тоді 17 осіб.

Президент України Володимир Зеленський вручає нагороду "Національна легенда України" Ігорю Івасикову

— Миколаїв чи не щодня й щоночі потерпає від обстрілів. Гинуть люди, руйнуються будинки. Який випадок порятунку потерпілих за останній час запам'ятався вам найбільше?

- Якщо взимку та навесні гатили протягом усієї доби, то зараз часто вночі. Ми з хлопцями вже з сумом «гадаємо», наче на ромашці: «прилетить — не прилетить»… Особливо густо б’ють зараз із зенітно-ракетних комплексів С-300 касетними зарядами, аби вбити й покалічити якомога більше людей.

Нещодавно черговий нічний обстріл. Ракети влучили в автомобільну парковку на вулиці. Спалахнули декілька машин. Ми відразу виїхали на виклик. Але обстріл був такої сили, що самі вимушені були ховатись. І ці смертоносні касети горохом сипались по вулиці. І бачили, як декілька ракет «прилетіли» по чотири- та п’ятиповерхівках неподалік нас. На щастя, тоді ніхто не загинув. Люди були у сховищах.

Так і працюємо. Фактично без перепочинку від початку війни. Усі наші побратими-рятувальники цілодобово рятують, гасять, допомагають, розміновують… Ми із хлопцями застали першу добу вторгнення теж на чергуванні. Бо 24 лютого рано-вранці усі ми в частині прокинулись від вибухів обстрілів й бомбардувань. І далі пішли шокуючи новини. Відтоді й працюємо у посиленому режимі.

— Зрозуміло, що усі ці героїчні вчинки справа рук усіх бійців — від керівництва і до простих рятувальників. Назвіть колег, із якими ви щоразу ризикуєте життям заради порятунку пересічних громадян.

— Назву імена хлопців. Це рятувальники Євген, двоє Сергіїв, Олег, Іванко, двоє Андріїв. Це наше рятувальне братерство, де один за всіх та всі за одного. Вони себе по іменах упізнають!

Відзнака "Національна легенда України"

— Нещодавно вас нагородив особисто президент України. Чим для вас є ця винагорода?

— Звісно, хвилювався, бо ж ніколи в житті не був у найвищих кабінетах державної влади. Президент подякував мені та хлопцям за службу, потиснув руку. Звісно, мені дуже приємно, я відчуваю честь та повагу. І я неймовірно пишаюсь тим, що цією нагородою у моїй особі відзначили усю нашу Службу порятунку «101», наших Героїв й Героїнь зі всієї України, які без зброї зараз теж воюють задля спільної Перемоги.

— Як ви стали рятувальником? І чи були у вас резонансні випадки до війни?

- Моя біографія досить таки звична. Народився у Миколаєві. Твердо вирішив стати пожежником ще з дитячого садочку. Закінчив школу та задля здійснення своєї мрії вступив на навчання до відомчого професійного училища рятувальників у Вінниці. Успішно закінчив, розпочав у 2019 році службу у рідному місті. Далі здобув вищу освіту у Черкаському інституті пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля, став офіцером служби цивільного захисту.

Відверто кажучи, до російського вторгнення якихось таких ситуацій та пожеж не було. Були пожежі через необережність при палінні, дитячі пустощі, порушення правил експлуатації електроприладів та пічного опалення. Буденна робота рятувальників. Хоча доводилось людей з вогню виносити. А от із початком вторгнення нам усім доводиться реалізувати на всі сто відсотків і трошки більше усі наші знання, вміння, навички й людські чесноти.

Читайте також: «Закривавлена жінка кричала від страшного болю і весь час питала: «Де моя дитина?»: розповідь вінницьких рятувальників та медиків

Фото пресслужби ДСНС України

1935

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Instagram

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів