«Боятись воювати — не соромно, соромно — насміхатись з цього»: Ектор Хіменес-Браво різко висловився щодо ухилянтів
«Коли стало не соромно насміхатись з військових? Мене бентежить усе, що зараз відбувається у медійному просторі України. Одним словом, це — жах», — зізнається постійний суддя проєкту «МастерШеф» (СТБ) Ектор Хіменес-Браво.
«Коли це стало нормою?
Коли від «дякую ЗСУ», «ви все що у нас є», стало нормально «хаха, я ухилянт», «нехай воює хтось інший» та усі інші жарти про ТЦК…
Ні, я не кажу, що усі повинні йти воювати. Я колумбієць, і це було б лицемірно, оскільки я не військовозобовʼязаний. Кожен робить свій вибір. Про це говорити можуть лише люди дотичні до війни.
Я маю на увазі те, чому стало НЕ соромно насміхатись. Чому люди собі це дозволяють?
Доки, їх не торкнулась війна, вони казали «Слава ЗСУ», а зараз що…
Я їздив на фронт багато разів, там є різні настрої: від високої мотивації до деморалізації. Ми втратили багато героїв, у нас багато поранених. Це горе.
В кінці кінців, не хочете воювати — допомагайте.
Не хочете допомагати?
Краще мовчіть. Не демотивуйте військових своєю дурнею.
Так — це дурість не розуміти, що ці тренди, де весело транслюється «ухилянство» — це просто жах.
Бо, військові за цим спостерігають зі шпиталю, з окопу, втомлені з фронту, захищаючи націю та її існування.
Боятись воювати — не соромно. Соромно — насміхатись з цього.
Майже 2 роки, як ми втратили Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Маріуполь. Вже другий рік тисячі героїв у полоні, тисячі поранені. Але фронт тримається. Ціною життів та здоровʼя. Завдяки військовим, волонтерам, медикам, дипломатам та усім небайдужим цивільним.
Усім адекватним, дякую.
Нас точно більше, хоч інколи здається ніби живемо серед безсердечних людей.
Але я продовжую вірити. Молитися та допомагати. Вам теж це раджу".
Матеріали, розміщені у рубриці «Блоги», відображають власну думку автора та можуть не співпадати з позицією редакції.
1126Читайте нас у Facebook
