У Берліні на розпіареному пропагандою СРСР меморіалі в Трептов-парку полеглим радянським воїнам… немає жодного імені загиблого радянського солдата

Мене не покидало відчуття, що чогось не вистачає…

Усе-таки моє комсомольське минуле і міфи радянських часів, що замовчують темні сторони перемоги, давалися взнаки. Я йшла до солдата, який чавив чоботом свастику і рятував маленьких дівчаток, демонструючи благородство визвольної місії радянського народу в Другій світовій, а не до переможця, який ґвалтував німкень і реквізував швейні машинки та велосипеди у місцевого населення… Моє серце калатало.

Найбільший радянський меморіал за межами СРСР, відкритий 8 травня 1949 року в берлінському Трептов-парку, вражав своїм розмахом. Щоб потрапити на сам цвинтар, потрібно було пройти повз скульптуру скорботної Батьківщини-матері, між двох похилених кам'яних прапорів, і лише тоді погляду відкривалося величезне поле з п'ятьма великими братськими могилами у вигляді клумб. З боків — менші могили та обеліски з барельєфами. А вдалині, на вершині рукотворного насипного кургану — легендарна величезна бронзова 70-тонна статуя радянському солдату-визволителю. Робота обласканого владою скульптора Вучетича, того самого, хто ще створив бронзову жінку з мечем на Мамаєвому кургані у Волгограді. Загалом, звичний радянський ампір, що зберігся ще в багатьох містах України.

Але, проходячи цвинтарем, я відчувала дивне відчуття, ніби тут чогось не вистачало. І, тільки дійшовши до самої статуї, зрозуміла, чого.

На братських могилах не було плит з іменами загиблих!

Це як? Не було імен загиблих і на білих мармурових обелісках із барельєфами, що зображають сторінки історії Великої Вітчизняної війни, встановлених з боків від могил. Зате на кожному обеліску значилося ім'я: «І. Сталін». Воно стояло під численними цитатами вождя. Російською та німецькою. 16 разів. За кількістю обелісків і за числом республік, разом із Карело-Фінською РСР, що входила до складу СРСР із 1940 до 1956 року. І 17-й раз — у Пам'ятній залі під штучним курганом, на якому стоїть фігура воїна. Тільки не на обеліску, а вже на мозаїчному панно із зображенням представників різних народів, які покладають вінки на могилу радянських воїнів.

Усе це так не було схоже на німецькі кладовища, які я вже встигла тут вивчити. Навіть у найменшому німецькому хуторі на цвинтарі обов'язково є стела з іменами місцевих мешканців, які загинули на війні. Як на Першій світовій, так і на Другій. Або ряди невисоких скромних хрестів із кам'яними табличками в землі, де вказано прізвище та роки народження і смерті. Списки жертв війни є також і в Книгах Пам'яті в місцевих церквах, і в певні дні пастори проводять молебні, згадуючи кожного, хто загинув у тих війнах, хай навіть про них досі сперечаються історики.

Але те, що було в Трептов-парку, за всієї його зовнішньої гігантської величі та колосальних фінансових витрат, по суті нагадувало скотомогильник. Просто купа невідомих останків, заритих бульдозером у траншею, і зверху — клумба. І мудрі цитати товариша Сталіна з боків. На інформаційних щитах біля меморіалу теж не було ні імен загиблих, ні військових звань, ні номерів військових частин…

Неймовірно.

Німці ведуть облік усіх жертв. Росіянам це не треба

Пам'ятник у Трептов-парку вважається символом битви за Берлін, яка стала завершальним акордом війни. Сюди в 1946—1947 роках перенесли з братських могил, розташованих по всьому Берліну, останки понад 7 200 радянських воїнів, загиблих у боях за Берлін у районі Тіргартен (також поховання було зроблено ще й у двох інших локаціях Берліна). Сім тисяч загиблих, з них 4430 невпізнаних — і це тільки в невеликому берлінському районі! І понад 78 тисяч загиблих — при взятті всього Берліна. Де їхні імена на могилах? Чи це досі військова таємниця? Навіть якщо тіла не впізнали, що завадило творцям найвідомішого в СРСР меморіалу з поваги до полеглих вказати «Невідомий солдат», як часто писали на багатьох пам'ятниках у Союзі?

Судячи з усього, момент «безіменного цвинтаря» в грандіозному радянському проєкті, що проходив безліч найсуворіших узгоджень, доставляв радянським і сучасним російським пропагандистам багато незручностей. Вони то відверто брехали, стверджуючи, що в Трептов-парку імена всіх загиблих таки викарбувано на камені, то запевняли, що визначити особи більш ніж 4430 невпізнаних тіл «неможливо». І це в ситуації, коли Берлін був підкорений і за штабними архівами цілком реально було встановити особу кожного загиблого радянського воїна…

Сучасні російські військові історики, зациклені на темі Великої Вітчизняної війни, які вбивають військово-патріотичні наративи навіть у голови немовлят, вбраних у солдатські пілотки з червоною зіркою, теж не стали встановлювати історичної правди щодо імен солдатів, похованих у Трептов-парку. Може, тому що загиблих було в рази більше? І реальні імена, а значить і реальна кількість загиблих радянських солдатів підтвердили б думку закордонних істориків як про кровожерливість радянських полководців, готових завалити вулиці Берліна трупами своїх солдатів, так і про безглуздість штурму Берліна. А цього допустити було ніяк не можна.

Відомо, що за інтенсивністю середньодобових втрат Берлінська операція перевершила навіть битву на Курській дузі. Американські військові ще в ті часи дивувалися: навіщо потрібно було брати штурмом столицю Німеччини, яка вже конала, нехай і добре укріплену німцями, але надійно оточену трьома радянськими фронтами, коли її можна було просто взяти в облогу і змусити здатися без зайвих жертв з обох сторін? Навіщо було (за рішенням Жукова) кидати на вулиці танки, і завалювати їх трупами своїх солдатів?

Але Сталін квапив події й хотів узяти Берлін неодмінно до Першотравня. Тому людей не рахували. І не берегли для подальших боїв. Кінець же війні!

Утім, знайшлися все-таки люди, родичі загиблого воїна, які зламали радянську систему, де життя людини нічого не варте. На одній із бічних могил у Трептов-парку я побачила невеликий портретик із написом:

Іванов Михайло Ілліч
Сержант РСЧА
05.12.1926 — 23.04.1945

Це і всі відомості про 7200 похованих тут радянських бійців. За більш детальною інформацією організатори меморіального комплексу рекомендують звертатися до… Сенату Берліна або до Вюнсдорфа, за Книгою Пам'яті, складеною допитливими німцями. Адже німці ведуть облік усіх жертв, німці шукають достовірну інформацію про загиблих. А росіянам вона не потрібна. Чи зручні такі пошуки родичам і нащадкам загиблих — росіян не цікавить. Адже меморіал у Трептов-парку — це не пам'ятник полеглим. Це пам'ятник тоталітаризму, найкращим п'єдесталом для якого є людські кістки.

Йдучи з Трептов-парку, на одній із плит цього величезного анонімного цвинтаря я бачу пафосний напис, викарбуваний дбайливим різцем радянського скульптора: «Батьківщина не забуде своїх героїв».

Аякже.

Раніше «ФАКТИ» публікували думку аналітика про те, що якщо Україна програє нинішню війну росії, то українцям влаштують геноцид.

На фото в заголовку: Бронзовий солдат із дівчинкою на руках у Трептов-парку в Берліні

Фото Лариси Крупіної

Читайте нас у Facebook

Зробіть «ФАКТИ»
обраним джерелом
у Google News