«Якщо Україна програє цю війну, нам влаштують геноцид. Причому різати будуть усіх», — військовий аналітик Петро Черник

— Пане Петре, британське видання Financial Times повідомило, що загарбники наприкінці весни або влітку можуть піти у наступ відразу на чотирьох напрямках — у Донецькій, Луганській, Херсонській і Запорізькій областях. Вони хочуть добитися хоча б якоїсь переваги, хоча б якихось результатів. Які їхні шанси? Наскільки вони готові наступати? Що з їхнім потенціалом, адже наші хлопці постійно його зменшують усіма способами, й не лише на передовій?

— Яке головне завдання для росіян на цю хвилину? Воно не змінилось — це вихід на адміністративні кордони Донецької й Луганської областей. путін має такий сатанинський план. Він не досягнув стратегічної мети ліквідувати українську державність і розуміє, що не досягне, але оці дві області для нього принципові. Чому? Це casus belli, привід до війни.

Росіяни спочатку визнали ці псевдореспубліки нібито незалежними державами, а потім включили їх у склад російської федерації. Тому цей наступний крок — вийти на адміністративні кордони Донеччини й Луганщини — логічний з їхнього боку. Тоді путін зможе сказати: «Я закінчив спеціальну воєнну операцію, а от українці не хочуть завершувати війну».

Це дуже небезпечний для нас план. Ми його двічі зірвали. Перший термін його реалізації був до 14 грудня, коли путін мав розмову зі своєю бидломасою (для тиранії це дуже важливий ритуал), другий — до його самоперепризначення на посту президента російської федерації. Є шанс, що зірвемо й зараз, бо сподіваюся, що 20 квітня (ми розмовляли 18-го. — Авт. ) надійдуть хороші новини з Америки в частині якісної зброї, і ми зможемо зупинити противника.

Чи він буде нарощувати потенціал? Буде. Там оголосили про створення 14 нових механізованих дивізій, 16 нових механізованих бригад і двох загальновійськових армій. Сукупно це десь в межах 300 тисяч осіб.

Чи загалом у них ці люди є? Є. Мобілізаційний потенціал складає від півтора до трьох мільйонів осіб. Там офіційно про це кажуть. Автоматів Калашникова на складах є сотні тисяч, якщо не мільйони. Патронні і снарядні заводи працюють на повну силу. Але! Навіть при їхній суперцентралізованій системі швидко наростити виготовлення зброї вони не можуть. В найкращому випадку, якщо це станеться до осені, то це для них буде великий плюс.

Тепер щодо техніки. Якісної нема і вже не буде. Танки можуть будувати лише Т-90 — 25 на місяць. Більше неможливо. Разом з тим на складах є ще понад три тисячі різних стареньких танків Т-54, Т-55, Т-62, Т-72. А іншої бронетехніки, скажімо, як БТР-60ПБ або ПТ-76 і тому подібної, сукупно десь до десяти тисяч.

Отже, десь ще 50% запасів вони мають, будуть знімати з цих складів і ремонтувати. За принципом канібалізму — з двох-трьох машин ліплять одну боєздатну.

Те саме стосується й артилерії. Є ще десь до десяти тисяч стволів різного класу. Дійшли вже до запасів 40-х років минулого століття — гармат Д-44, гаубиць Д-1, мінометів БМ-37, БМ-48. Снарядів на місяць можуть виробляти до 150 тисяч. При такому темпі ведення бойових дій, як на цю хвилину, в них запас міцності ще в межах двох років, але не більше.

Читайте також: «Поки кремлю вдається реалізовувати свою стратегію щодо України», — координатор «Інформаційного спротиву» Костянтин Машовець

— Черговий виток ескалації — знищення нашої енергетики. А терор мирних громадян росіяни не припиняли взагалі. Що у них з виробництвом ракет? Ми постійно чуємо, що ще кілька хвиль — і не буде чим атакувати. Але, на жаль, це не так.

— Ракетні атаки продовжуються і будуть продовжуватися. Вони не зупиняться до останнього дня цієї війни.

Ракет різних класів, починаючи від Х-101 і закінчуючи Х-35, Х-31, Х-59, вони можуть виготовляти 100−120 на місяць, 130 максимум. Більше не можуть і дуже сумнівно, що зможуть. Чому? Якщо з мікроелектронікою якось більш-менш дають собі раду і закупляють її на світових ринках, бо допоки продають нафту, є вільно конвертована валюта, але є проблема саме з вибуховими речовинами. Це сірчана кислота, алюмінієва пудра, селітра, піроксилін і тому подібне. Підняли це виробництво на 30%, але більше не здатні.

Взагалі у воєнному сенсі росіяни сьогодні на вершині своїх технологічних спроможностей. Проти нас вони застосували абсолютно все, що могли. Підкреслюю — все. Немає жодного виду різної зброї, котрий би проти нас не застосували. Єдине, що лишилося, — це ядерна зброя. Крапка.

— У своєму посланні Федеральним зборам путін знову заявив, що стратегічні ядерні сили росії перебувають у стані повної готовності. Він постійно погрожує світу й підвищує градус напруги. Шантажувати він вміє.

— Ніхто не знає, де точка неповернення, де блеф, а де реальність. Поясню на історичному прикладі. У 1962 році прокипіла так звана Карибська ядерна криза. Тоді дійсно залишалося кілька годин до застосування ядерної зброї. І це при тому, що Хрущову абсолютно нічого не загрожувало й про розпад Радянського Союзу навіть не йшла мова.

Путіну загрожує. І загрожує по-справжньому. Він злочинець. Його оголошено в міжнародний розшук. Путін прекрасно усвідомлює: якщо він повноцінно програє цю війну, то його, скоріше за все, уб'ють свої, бо в Гаагу він не поїде, а російська федерація однозначно стане на шлях розпаду. Тому він буде битися до кінця.

Годинник судного дня під час Карибської кризи зупинився за дві хвилини до ядерного апокаліпсиса. А зараз на все про все треба півтори хвилини. Це багато чи мало? Це фантастично багато. Це математичні алгоритми, а не соціально-філософський аналіз, яким ми зараз з вами займаємося. Там 16 нобелівських лауреатів, люди з мегамозком. Там суперкомп'ютери, які обчисляють за секунду мільйони операцій. І вони разом всі обчислили, що 30 секунд — і уперед. Тому де точка неповернення, даруйте, я не знаю.

Читайте також: «Ми витягнемо весь попіл із кремлівської стіни та зрівняємо мавзолей із землею», — заступник командира легіону «Свобода росії»

— путін нібито наказав захопити Часів Яр до 9 травня. Достатньо подивитися на карту, щоб зрозуміти, наскільки це важливе місто для обох сторін.

— Битва за нього буде дуже люта. Але наскільки довга і наскільки складна, мені важко сказати. Авдіївку вони брали десять років, Бахмут — десять місяців. За скільки часу вони пройдуть Часів Яр? Це добре укріплена височина. Є природні рубежі — канали Сіверського Дінця. Це для них буде дуже складний об'єкт.

Чи впораються? Знову ж таки, все буде залежати від того, яку кількість зброї нададуть американці й чи нарешті з'являться у нас F-16, які можуть збивати головний носій КАБів — Су-34. Лише ці літаки можуть розв'язувати проблему КАБів, які дуже дошкульні й заважають нам рухатися уперед. Є надія, що вже у червні цього року F-16 нарешті запрацюють.

— Чи витримаємо ми цей натиск? За словами Буданова, «ЗСУ добре до нього підготуються, але без допомоги буде катастрофічно важко». У нас дуже серйозні проблеми зі зброєю і боєприпасами, а головне — з людським ресурсом.

— Воюють люди. Закон про мобілізацію є. Вона буде продовжуватися. Пакет допомоги від США має бути проголосований якщо не 20 квітня, то наступного тижня.

Просте логічне запитання. Якщо ми вже понад два роки витримали в гіршій ситуації, бо на початку вторгнення вона була набагато гіршою — у квітні 2022-го у нас не було жодної одиниці ствольної артилерії виробництва країн НАТО, жодної реактивної системи залпового вогню типу HIMARS, жодної протиповітряної системи типу Patriot, або NASAMS, або IRIS-T, або SAMP-T, а зараз це все є, — чому ми маємо не витримати? Це при тому, що тоді до нас вдерся найкращий контингент, який тільки міг бути в росіян. Найкращі професійно підготовлені люди, найкраща техніка — і ми встояли. То чому ми маємо не встояти зараз?

А зрештою, у нас ще є вибір? Його немає. Якщо ми програємо цю війну, нам влаштують геноцид. Причому різати будуть усіх. Якщо хтось думає, що відсидиться, скаже їм «да нет, я всегда был своим», глибоко помиляється. «Своих» вони будуть різати з особливим цинізмом. Чому? Тому що «вы ничего не сделали, чтоб убрать ваших нацистов».

Ця війна екзистенційна. У Бучі, Бородянці, Ірпені росіяни чітко показали, що будуть з нами робити. Там же всі ті жахливі речі творили не путін, не бортніков, не патрушев, не шойгу. Це робили звичайні російські громадяни. До речі, їм ніхто таких наказів на геноцид не віддавав. Це вже доведено. Це внутрішня природа російського окупанта. Вони такі є. Чомусь ми, українці, після страшенного Голодомору, після того, що прожили з ними 70 років в одній державі, дійшли до висновку, що вони люди. Та ні, вони не люди. Тому російська держава має бути розчленована. Інших сценаріїв не існує.

Читайте також: «Усі повинні розуміти, що не путін розв'язав цю війну і не він її веде», — глава уряду Чеченської Республіки Ічкерія у вигнанні Ахмед Закаєв

— Ми нарешті — на третьому році великої війни! — почали будівництво фортифікаційних споруд. Наскільки міцно зараз укріплені Київ, Харків, Запоріжжя й далі за списком?

— Дуже добре все укріплено. І укріплюється на цю хвилину. На зведення фортифікацій уряд виділив 20 мільярдів гривень, причому особливий акцент зроблений на областях. Це дуже хороший, просто фантастичний крок вперед. Все, що має заливатися бетоном, заливається. Все, що має укріплюватися залізом, укріплюється. Російська так звана лінія суровікіна себе виправдала. З нашого боку будуємо те саме.

Чи це така собі своєрідна лінія Зігфріда (лінія захисних споруд, зокрема протитанкових, побудована Німеччиною протягом 1916−1917 років у Північній Франції. — Авт.)? Однозначно. Чи вона буде корисною і доцільною? Однозначно. А в частині мінування, скажімо, півночі, то є ділянки, де ширина мінних полів сягає до чотирьох кілометрів. Їх пройти практично неможливо.

— Російські НПЗ є нашими законними цілями, хто б що не казав. Ми їх дуже ефективно атакуємо, і це чудово. Однак чи наносимо ми справжню шкоду цьому сегменту? Днями розмовляла з фінансовим експертом Сергієм Фурсою, він каже, що такі удари — це комариний укус для їхньої економіки, вони майже не впливають на її руйнування.

— Не поділяю цю думку. Впливають, і дуже серйозно. Удари по НПЗ призвели до того, що ціни на бензин там пішли в гору як мінімум на 20%. Це багато. Так, звичайно, в них бензин і дизель дешевші, ніж у нас. Але їхні люди звикли до низьких цін. Плюс посівна на носі. Також це вплине на загальну ситуацію, бо здорожчають паливно-мастильні матеріали, відповідно, добрива й в підсумку вартість самої продукції. Це дуже серйозно. Росія входить у п’ятірку найбільших виробників сільськогосподарської продукції, особливо зернобобових. А це вже покращення конкурентних умов для нас. Це момент перший.

Момент другий. Якщо американці відрефлексували словами «цього не треба робити», значить, ми все робимо правильно. Бо якби це не було по-справжньому боляче для росіян, то вони б не посилали сигнал американцям, що треба ці атаки припиняти.

Момент наступний. Якщо це буде масштабне явище, то рано чи пізно з'явиться дефіцит пального і на лінії боєзіткнення. Один танк за добу зжирає тонну (!) пального й сто кілограмів мастила. Три тисячі танків — три тисячі тонн пального. Це тільки танки. А є ще бронетранспортери, є звичайна автомобільна техніка, є бензинові й дизельні генератори, які виробляють електроенергію. Без неї на лінії розмежування ніяк. Бо в який спосіб заряджати радіостанції, акумулятори й тому подібне? Тому ці атаки направду дуже великий крок уперед.

Однак має значення масштабованість. Поки що ми зачепили в межах 10% їхні потужності. То ж це не є таке, щоб по-справжньому щось ламало. Але це правильний напрямок.

І найголовніше — ми зрозуміли, де реальна больова точка. Повернутися до неї й бити по ній наново не складає ніякої проблеми.

Є ще один зріз у цьому питанні. Якщо відносно невеликі безпілотники зуміли подолати їхню суперсистему, як вони самі її називають, протиповітряної оборони і їх не позбивали, а вони завдали такої серйозної шкоди, то постає питання: а чи вартують чогось їхні хвалені комплекси С-300 та С-400? Бразилія, Індонезія, Малайзія, Індія, Єгипет вже задумалися, чи варто закупляти комплекси, які не можуть упоратися з таким завданням? І результат, щоб ви знали, вже є. Радянський Союз з 60-х років минулого століття обіймав друге місце у світі з виробництва і продажу зброї. росія підхопила цю естафету й теж довго знаходилася на цій позиції. Однак минулого року уперше зійшла з неї. Її обійшла Франція. Якщо росіяни продавали зброю у понад 30 країн, то за результатами минулого року — ледь у 15. І це просто прекрасно.

Ми говорили про долари. Допоки вони є в росіян, в них є все здебільшого. Так от, ціна одного дивізіону С-400 (це чотири машини зенітного ракетного комплексу) — це мільярд двісті мільйонів доларів. Їх різко перестали купляти.

А якщо перестали купляти, то це знову ж таки удар по їхньому гаманцю. Тобто це якраз і є той стратегічний напрямок на шляху до нашої Перемоги над російською федерацією. Тому ні, не погоджуюсь, ніякий це не комариний укус. Він ще не такий великий, який би завдав справжнього болю. Але ми зрозуміли цю точку, ми її нарешті намацали й усвідомили, по чому треба бити. І те, що союзники заворушилися, теж прекрасно. А хто скасовував тиск на них за дуже простою формулою «хочете, щоб ми перестали бити, — давайте зброю»?

І найголовніший висновок — ми нарешті суб'єктивувалися як країна й стали дорослими. Ми вже не озираємося на когось і на щось, а дивимося суто на наші національні інтереси, подобається це комусь у світі чи ні.

Читайте також: «Для путіна настають дуже сумні часи, є багато чинників, які його владу роблять крихкою і хиткою», — Володимир Огризко

— Щоб не залежати від чиїхось голосувань, інтриг, спекуляцій, політичних амбіцій, ми маємо виготовляти свою зброю. Безумовно, налагодити таке виробництво це довгий і дуже складний процес. Потрібні чималі гроші, сучасне обладнання, досвідчені кадри. Та і як щось будувати, коли в будь-яку точку країни може «прилетіти»? І все ж таки, чи реально, щоб ми самі забезпечували армію снарядами, ракетами, системами ПЗРК? Чи здатні ми на такий стрибок?

— Ми стали на цей шлях, але ніхто в здоровому глузді під час війни не буде розкривати карти, що реально виробляємо. Єдине авторитетно можу запевнити, що все зросло кратно.

— Ви кажете, що у Заходу є всі ресурси, щоб доля цієї війни була вирішена не в найближчі п’ять-вісім місяців, як прогнозують західні ЗМІ, а у два-три. Це не фантастика?

— Не фантастика. Проблема вибити їх з Донбасу. Це дуже важко і, на мій погляд, практично неможливо. Поясню чому. Маленьку Авдіївку вони проходили десять років і не шкодували своїх солдатів. Тому що з нашого боку все було дуже добре укріплено. А тепер ми дивимося дзеркально в їхній бік. Величезний бетонований Донецьк. От як його проходити? Або рівняти з землею, як британці у 1943 році зрівняли Гамбург, висипавши над містом дев’ять тисяч тонн бомб і перетворивши його на порох, або як у 1972-му американці бомбардували Ханой — за десять днів висипали двадцять тисяч бомб. Вдумайтесь в це. Ми це будемо робити?

— Ні, звісно.

— По-перше, у нас немає такої зброї, бо бомбардування такого типу можуть проводити тільки американці зі своїми важкими бомбовозами типу B1 Lancer, B52 або B2 Spirit.

По-друге, росіяни також десять років усе заливали бетоном. Те, що вони вміють окопуватися, вони показали на Запорізькому плацдармі. Тобто як оцю лінію проходити у воєнному сенсі? У мене розуміння немає.

А от стиснути до неї, тобто умовно прорубати коридор до Північного Поазов'я, вийти на Молочний лиман (кому цікаво, знайде його на карті), перерізати сухопутну гілку до Криму, тобто вийти на стару лінію розмежування плюс Маріуполь (якщо ми меншими й гіршими силами тримали це місто понад три місяці, то у них все ж таки сил і засобів більше), що для цього треба? Багато далекобійних ракет ATACMS. Не одну, не дві, а хоча б півтори тисячі, я не перебільшую. І щоб нарешті запрацювали F-16 в режимі бомбардувальників. І щоб до них було багато різних бомб. Лінійка дуже довга. Від коректованих лазерних GBU-10,12,24, вільно важких падаючих JDAM-31,38 і закінчуючи далекобійними ракетами AGM-158.

Якби такі ракети були, ми б запросто розв'язали проблему «Іскандерів». «Іскандер» летить на відстань 500 кілометрів, а AGM-158 — 900. Спеціальна техніка, тобто радіотехнічна розвідка обчисляє ці машини (вони доволі великі як ціль), наводить літак F-16, ракета полетіла — і «Іскандер» пішов у повітря. Тобто можна з цим усім поборотися, але питання: коли дадуть, скільки дадуть і найголовніше — чи дозволять західною зброєю бити по території російської федерації. По окупованій території — 100% дозволять.

Читайте також: «Якщо Захід дозволить вам вести цю війну як наступальну, все закінчиться дуже швидко Перемогою України», — історик Юрій Фельштинський

— Постачання американської зброї — окрема тема, ми бачимо безмежний цинізм їхніх політиків, коли Україна стікає кров’ю. При цьому Європа має все від Patriot до далекобійних ракет, вони припадають пилом на складах, однак їх нам не дають. От настільки бояться росії?

— Так, бояться. Поставте себе на їхнє місце. Десятки тисяч наших загиблих не співмірні з десятками мільйонів, котрі можуть згоріти. Це головна проблема.

Якщо мені як воєнному аналітику хтось скаже, що є людина на планеті Земля, хай в 30, в 100 разів розумніша від мене, котра знає, де точка повернення, то цю людину вже б дістали, вона б прийшла до Байдена й все б йому розтлумачила. Ніхто не знає, де лінія апокаліпсиса, котра розкладе планету Земля на молекули. Росіяни мають потенціал, щоб зробити такий удар. Чи путін блефує, чи він реально готовий це робити, я не знаю.

Йдемо від протилежного. Якби Гітлер мав ядерну зброю, він би її застосував?

— Не вагався б ані хвилини.

— Ну от. Всі ці казочки, що путін собі коле губи ботоксом і тому подібне, що він цінує життя… Так, він цінує життя. Але в нього дуже проста логіка: якщо мені кінець, мене повісять, отруять або застрелять, то я вас всіх спалю. От і все.

Читайте також: «Якщо ми війну програємо, Україна перетвориться на тотальну Бучу», — Елла Лібанова

2967

Читайте нас у Facebook