Навіть зараз важко здолати оборонні укріплення Мотронинського городища, якому 2,5 тисячі років: в Холодному Яру відновились розкопки древньої цитаделі
За зовнішнім колом оборони на ворога чекала ще одна подібна фортифікація
— Що спонукало людей, які жили 2,5 тисячі років тому в лісах Холодного Яру, побудувати чимале укріплене городище? — ставлю за питання Олександру Могилову.
— Перші захищені городища в нашому лісостепу з’явилися ще раніше — в передскіфські часи (тобто у 9 століття до нашої ери — майже три тисячі років тому). Причина їх створення та ж сама, що й випадку з Мотронинським городищем.
— Зовнішня загроза?
— Так. В передскіфські часи в степу жили кочові кімерійські племена, а в лісостепу — осілі племена Чорноліської культури. Осіле населення мало оборонятись від войовничих степових сусідів. Могли траплятися й місцеві конфлікти між сусідніми общинами. Це передусім й стало поштовхом для створення в лісостепу перших укріплених городищ. На початках вони були невеликі, діаметром 50−100 метрів (лише Чорноліське дещо більше).
— А Мотронинське чимале за розмірами. Чому?
— А тому, що в скіфські часи, як ми бачимо за кількістю пам’яток, відбувся демографічний вибух — чисельність населення збільшилася в рази. Це й привело до того, що стали будувати великі городища (це стосується не тільки Мотронинського). До речі, в цих значно більш численних громадах виразніше відбувалося соціальне розшарування — виділилась вождівська верхівка. Цей процес відбувався фактично по всьому східноєвропейському лісостепу — від Прикарпаття до Середнього Дону.
І ще один важливий нюанс, який стосується Мотронинського городища: місце його розташування сильніше, ніж деінде, спонукало місцевих жителів усіляко зміцнювати оборону.
— Бо воно знаходиться на межі зі степом?
— Так — на правобережжі середньої течії Дніпра в басейні річки Тясмин. Це дійсно фактично порубіжжя зі степом — тобто місце, де кочова загроза була, мабуть, чи не найбільшою.
Слід також сказати, що це городище будувала, певно, не тільки його община, але й навколишні племена — щоб під час загроз й самим там переховуватись. В результаті спільними зусиллями звели без перебільшення монументальний для свого часу фортифікаційний комплекс.
— Що він собою являє?
— Це два кола оборонної фортифікації.
— Тобто зовнішнє коло і внутрішнє?
— Саме так. Кожне з них являє собою класичну конструкцію: глибокий з крутими схилами рів, над яким височіє насипний вал. На цьому насипу знаходилась ще й дерев’яна стіна. Якби ворогу вдалося все ж взяти штурмом зовнішнє коло оборони, то на його шляху знаходиться ще й друга подібна фортифікація — внутрішня.
— Щось лишилось від дерев’яних стін, які були на оборонних насипах?
— Мало що. Слід розуміти, що будь-що, зроблене 2,5 тисячі років тому з дерева, давно зотліло. У землі іноді знаходимо лише сліди зтрухлілих або згорілих колод.
— Тож в наші часи існують лише залишки земляних ровів і валів?
— Так. До речі, коли ми спускалися в рови, то на собі відчули, що підійматися по їх схилах і зараз доволі непросто. Уявляєте, як важко було їх здолати в давнину, коли вони були глибші, з крутішими схилами?
Тут важливо також зазначити, що ці фортифікації набули остаточного вигляду не одразу. Згідно з дослідженнями професорів Сергія Скорого (він працює в нашому інституті) та Яна Хохоровського (польський науковець), у зовнішній цитаделі спершу побудували нижчі вали, через певний час — зробили їх вищими й поглибили рів. І нарешті в результаті третьої реконструкції вали та рів набули остаточних габаритів.
— Яка частина Мотронинського городища вже досліджена?
— Археологічні розкопки проведено на площі трохи більше пів гектара. Це чимала ділянка. Але вона становить менше ніж одну двохсоту від площі городища. Тому, до речі, про щільність його заселення знаємо поки що не надто багато. Проте з’ясували, що периферійна частина була більше забудована, ніж центральна. Ці будівлі зведені в різні часи — протягом VII, VI, V століть до нашої ери — багатьма поколіннями людей.
— Що являють собою ці житла?
- Вони не однакові. Частина з них — наземні споруди. Інші заглиблені в ґрунт (тобто, землянки). Причому, кожний з цих типів може мати різну конструкцію.
Зауважу, що найменше ми знаємо про те, які були дахи цих будівель. Проте зрозуміло, що їх робили з органічних матеріалів.
— Тобто деревини, кори дерев, очерету, соломи?
— Десь так. Стіни були з дерев’яною основою і глиняними елементами.
— Житла мали опалення?
— У господарчих спорудах для худоби пічок могли й не ставити. Що ж стосується жител, то, враховуючи місцевий клімат, мали бути або піч або вогнище.
— Один ваш колега розповідав в інтерв’ю «ФАКТАМ», що чимало інформації про побут людей в давнину міститься в ямах для сміття — мовляв, туди викидали залишки їжі, зламані або розбиті речі тощо. На Мотронинському городищі археологи знайшли ями для сміття?
— Так. Спершу ці ями використовувались як господарчі (для зберігання зерна), а з часом з тих чи інших причин вони ставали ямами для відходів. Ми знаходимо в них безліч кісток тварин. З року в рік вони там накопичувалися, тож за часи розкопок їх виявлено тисячі. Це матеріал для палеозоологів, які визначають, яким тваринам ці кістки належали. Відповідно ми дізнаємося, м’ясо яких тварин жителі городища вживали в їжу. Додам, що цьогоріч нашою експедицією було досліджено навіть сліди житла, яке після того, як було закинуте, також використовували як звалище побутових відходів.
На Мотронинське городище привозили античні товари
— Вдалося з’ясувати, які рослини вирощувало для харчування місцеве населення?
— Так. І тут такий нюанс: рештки культурних (сільськогосподарських) рослин знаходимо переважно обвугленими. Чому? Бо за 2,5 тисячі років шансів зберегтися у звичайному стані у рослин немає. Тож рештки злаків, що нам трапляються, були в перепаленому стані. Вони ідентифікуються доволі чітко. Найпопулярнішим було просо, яке зараз мало хто у нас їсть. Також — пшениця і ячмінь.
А ще ми знаходимо відбитки зерна на глиняному посуді місцевого виробництва.
— Це рослинні орнаменти на посуді?
— Ні, не так. Дивіться, племена скіфських часів робили ліпні глиняні горщики. Перед тим як обпалити, вони мали висохнути, бо сира глина в пічці трісне. Гончарі могли поставити горщики сушитися на підстилку з соломи. В результаті на м’якій глині (на денцях посуду) лишалися відбитки зернівок. Потім горщики обпалювали, й зліпки зерна закарбовувалися на віки. Зараз вони стали для науковців одним з джерел інформації про те, що люди вирощували в ті далекі часи.
— А яку худобу тримали мешканці городища?
— Велику і малу рогату худобу, коней, свиней, птицю — те, що мають й сучасні селяни. Також під час розкопок цього городища знаходимо кістки диких тварин, проте в невеликій кількості. Певно, в ті часи господарські можливості людей досягли такого рівня, що мисливство відігравало лише допоміжну роль в забезпеченні їжею.
— На яких тварин полювали мешканці Мотронинського городища?
— Під час розкопок часом нам трапляються навіть кістки зубрів та турів (дуже великих тварин), які тоді тут водилися. Ясна річ, в ті часи полювали на оленів, косуль, кабанів, зайців, птахів. Знаходимо й кістки лисиць. Проте, певно, в їжу їх не вживали — полювали на них заради хутра.
— З ким місцеві торгували? Що продавали та що купували?
— Вели торгівлю і з ближніми, і з далекими племенами та містами. Достеменно відомо, що на Мотронинське городище привозили античні товари, наприклад, якісний глиняний столовий посуд, амфори, мабуть, з вином та олією. Частково ці товари доставлялись з Північного Причорномор’я (там знаходились грецькі міста-держави — Ольвія, Херсонес, Тіра), частково — з Іонії та інших міст материкової Греції.
— Раз місцеві купували грецький посуд, значить глечики і тарілки власного виробництва були грубіші, менш витончені, гірше оздоблені?
— Так, безперечно, антична культура за багатьма напрямками була технологічно розвинутіша, тому й вироби її ремісників відрізнялися високою якістю й художнім рівнем. Зважте, що місцеві гончарі ліпили посуд вручну, а їхні грецькі колеги мали гончарне коло. Маючи такий верстат, античні майстри отримали можливість робити посуд більш правильної форми. До того ж гончарне коло давало можливість виготовляти більше продукції. Ну й, безперечно, покупців мав приваблювати приємний цегляний відтінок грецької кераміки. Окрім того, столовий посуд (якщо він виготовлений, наприклад, в Іонії або Атиці) міг бути вкритий лаком, розписаний кольоровими візерунками, різними композиціями.
— Гончарі з Мотронинського городища прикрашали посуд орнаментами?
— Так. Але фарбами не розписували. Орнаменти створювали шляхом защипів, ліпних валиків (на них також робили защипи), проколів під вінцями посудин.
— Зрозуміло, що привізний грецький посуд був дорогим. Виходить, місцеве населення було більш-менш заможним, щоб його купувати?
— Принаймні, верхівка була заможною. Що це означало в ті часи? Те, що вони мали надлишки продукції, яку вимінювали (передусім саме вимінювали) на імпорт з античного світу — вино, вишуканий посуд та інші вироби.
«Гайдамаки могли використати стародавні фортифікації для захисту своєї січі»
— З господарством зрозуміло. Повернімося до оборони городища. Вдалося з’ясувати, як під час ворожих осад забезпечували мешканців водою?
— В ті часи криниці ще не були надто розповсюджені. Проте, вони вже існували — про це свідчать поодинокі споруди, наприклад на Лівобережжі чи Середньому Подонні. Але на інших поселеннях того часу слідів криниць немає.
Як забезпечували водою під час облог, якщо не маєш колодязів? В скіфські часи, зокрема на Мотронинському городищі, щоб мати доступ до струмків, оборонні вали спускалися вниз, в долину. Таких місць (де є доступ до джерел води) на Мотронинському городищі два. В наші часи там загачені ставки, а в давнину текли струмки. Як я вже вам казав, в козацьку епоху там були Монастирський і Гайдамацький стави. На Гайдамацькому в козацькі часи святили зброю. Святять її в тому місці й зараз.
— До речі, в скіфські часи на північ від Мотронинського існувало ще одне городище, Плескачівське, — продовжує науковець. — Там приблизно така ж ситуація: оборонні споруди спускалися в долину, до потічка, щоб мешканці мали доступ до води.
— Вдалося розібратися, за яких обставин занепало або було знищено Мотронинське городище?
— Частково, певно, причиною являється експансія кочових скіфів. Але, думаю, були й інші місцеві резони.
Після трьох століть безнапасного існування Мотронинське городище перетворилось в невеличке поселення. А потім і зовсім знелюдило. Це було загальною тенденцією в усьому лісостепу, від Карпат до Середнього Дону (за виключенням окремих осередків) сталося запустіння, городища перестали існувати.
Наступними на ці землі (в переважній більшості в Середнє Подніпров’ї) прийшли племена праслов’янської Зарубинецької культури, які мали вже цілу низку відмінних особливостей.
— Коли було відкрите Мотронинське городище?
— Я переконаний, що місцеві мешканці знали про нього з давніх-давен. Щодо писемних джерел, то воно вперше згадується в царські часи, на початку ХІХ столітті в одному з церковних видань. Причому згадується в тому контексті, що Мотронинський монастир оточений давніми земляними валами.
Наприкінці ХІХ і на початку XX століть дослідження городища почали відомі археологи: наш вчений Вікентій Хвойка (який найменував знамениту зараз на весь світ Трипільську культуру), а також граф Олексій Бобринський (вважається, що він правнук імператриці Катерини II та її фаворита Григорія Орлова. — Авт.).
До речі, з письмових джерел відомо, що в часи Коліївщини (народне постання), у 1768 році гайдамаки облаштували свою січ в Холодноярському лісі — певно, неподалік валів Мотронинського городища. Не виключено, що вони могли використати стародавні фортифікації для захисту своєї січі.
Раніше «ФАКТИ» розповідали про унікальний тисячолітній скарб, що датується періодом правління великого князя київського Володимира Хрестителя, який знайшов у лісі на Житомирщині місцевий мешканець.
Читайте також: Археологічна сенсація: унікальні шапка та пояс скіфської доби, яким більше 2500 років, знайдені на Більському городищі
Фото надані Олександром Могиловим
37Читайте нас у Facebook
