ПОИСК
Суспільство та люди

«Девʼятирічна Богданка варила їжу, прала та доглядала за неходячою мамою і бабусею, котра перенесла інсульт»

13:47 30 січня 2021
— Весною минулого року мені зателефонувала соціальна працівниця і попросила придбати пральну машинку для дев’ятирічної Богданки, що тоді сама варила їсти, прибирала в хаті, прасувала, прала і доглядала за мамою, яка не ходить через хворобу, й бабусею після інсульту, — говорить президент благодійного фонду «Я — майбутнє України» Марта Левченко. — Ми поїхали в село, де живе дівчинка, щоб розібратися, чим можемо зарадити. Перше враження — бідність й до того ж купа котів. Спочатку ми спробували винайняти за плату совісну відповідальну жінку, яка взяла б на себе частину роботи, що виконувала Богдана. Але такої людини знайти не вдалося. Тоді ми вирішили придбати для мами дівчинки візок, щоб та могла пересуватися в хаті і на подвір’ї, допомагати дочці. Власне, держава надала жінці візок, але він виявився для Богданчиної мами замалий. Треба було спеціальний — більший за стандартний й посилений. Ми його придбали. Але виявилося, що він не проходить в жодні двері в хаті. Слід було їх розширювати, позбивати пороги, щоб вони не заважали проїзду візка… Так ми вирішили зробити суттєву реконструкцію будинку.

«Дівчинка готує шкільні завдання в перервах між хатньою роботою»

— Ми зробили капітальний ремонт в кімнатах, кухні, коридорі, санвузлі (очистивши спочатку стіни аж до цегли й помінявши електропроводку), — продовжує Марта Левченко. — Розширили двірні отвори та прибрали пороги. Щоб мама мала змогу виїздити на подвір’я, зробили пандус.

Коли ми познайомилися з Богданочкою, вона спала на підлозі на матрацику, бо виросла зі свого ліжка. Зранку той матрац скручувала, ввечері — розгортала. Ми купили дівчинці нове ліжко, а ще нові диван, шафи, комоди, тумбу для Богданчиних книжок (дівча дуже любить читати), письмовий стіл, кухонні меблі, газову плиту, поміняли крани, мийку, встановили бойлер, систему опалення. Змонтували теплу підлогу, розсувні двері. Обладнали санвузол новим унітазом, встановили душ. Щоб мамі було зручно митися, прикрутили спеціальні поручні.

РЕКЛАМА

— Скільки це коштувало?

— Понад 200 тисяч гривень. Мама тепер переміщається по хаті та двору. Завдяки цьому взяла на себе частину роботи по господарству. В грудні, коли я відвідувала Богданку, щоб привітати з днем народження (їй тоді виповнилося 10 років), мама власноруч прикрасила будинок гірляндами, спекла пиріг.

У Богданки з’явилось трохи вільного часу, і тепер вона має можливість зустрічатися з друзями, ходити до церкви. Я возила її в Чернівці. Частину піци, яку ми купили в місті, вона зберегла, щоб почастувати маму.

РЕКЛАМА
«Богданка в багатьох питаннях мислить як доросла», — каже Марта Левченко

— А до того, як ви з’явилися в житті Богданки, вона знаходила час ходити до школи?

РЕКЛАМА

— Так. Я вже казала, що вона обожнює читати. Богданка готує їжу, пере, а поруч лежить розгорнута книжка, яку вона читає в перервах між роботою. До речі, соціальна працівниця говорила мені, що Богдана за хвилину прочитує 300 слів — непогана швидкість для школярки. Спочатку вона прочитала усі дитячі книжки в домі, а потім стала брати мамині. Після того як я написала про дівчинку на своїй сторінці у «Фейсбуці», люди прислали їй багато книжок. Зараз в неї ще й планшет є. Ми провели до її хати Інтернет.

Читайте также: Новогоднее чудо: благодаря добрым людям осиротевшая многодетная семья въехала в новый дом

— Історія цієї дівчинки унікальна у вашій практиці?

— Безумовно. Ми допомогли багатьом родинам з дітьми, але до зустрічі з Богданкою не знали подібних випадків.

Тепер мама дівчинки може пересуватися по хаті та подвір’ю, взяти на себе частину роботи, яку раніше виконувала дочка

— З якого віку Богданка сама господарює й доглядає за хворими мамою та бабусею?

— Точно не знаю. Десь з семи рочків. Мене вражає, що вона, маленька дівчинка, в багатьох питаннях мислить не як дитина, а як доросла жінка. Бачили б ви, як вона керувала роботою волонтерів, коли вони приїхали зі мною допомогти: чітко давала команди, що треба зробити. По-дорослому розповідала їм, який вона посадила город, показувала, що й де росте.

До речі, одного разу, коли ще тривала реконструкція хати і я привезла Богданці цукерки, вона розповіла, що в селі є діти з однієї родини, які живуть, можливо, ще в більшій скруті, ніж її сім’я. Тому вона носить цим друзям солодощі й іграшки, що ми з волонтерами привозимо їй. Я попросила познайомити мене з цими дітьми. Ми разом з нею понесли їм гостинців — постільну білизну, засоби гігієни, солодощі, що їх Богданка повибирала з волонтерських посилок.

Родина, до якої вона мене привела, живе вкрай бідно, навіть світла в оселі немає, їжу готують на дров’яній грубці. Дорогою назад Богданка попросила мене купити віник для себе та знеболюючі ліки для мами і пояснила, наскільки це важливо для неї.

— За які гроші живе ця родина?

— Мама отримує пенсію по непраце-здатності та виплати від держави на дитину. Ну й в бабусі пенсія. Ми продовжуємо допомагати цій родині. Домовилися, щоб Богданка брала уроки англійської мови.

«У нашому центрі жінки отримують психологічну допомогу, опановують професії, щоб згодом розпочати нове життя»

Марта Левченко з однодумцями створила в Чернівцях «Місто добра» — центр допомоги матерям з дітьми, що потрапили в складні життєві обставини. Там можуть знайти притулок жінки з дітьми з усієї України. Спочатку центр розміщувався в орендованому приміщенні (тоді він звався «Мрія Марти»), але згодом вдалося за рахунок благодійних пожертв зібрати певну суму, щоб викупити будинок площею приблизно 180 квадратних метрів з землею. Його перебудували в двоповерховий дім площею біля двох тисяч квадратних метрів. Окрім житлових кімнат, там облаштували навчальні приміщення для мам, кабінети психологів, простір для занять фізкультурою, ігрові кімнати, класи дитячої творчості, бібліотеку, актовий зал, кухню і їдальню, медпункт…

Читайте также: «Я не верила, что так бывает»: всего за 4 дня семье погорельцев собрали деньги на новый дом

— Здебільшого до нас потрапляють випускниці інтернатів, жінки, що зазнають домашнього насильства і їм нема куди піти, крім вулиці, мами, в яких держава відібрала дітей через неналежні житлові та матеріальні умови, — розповідає Марта Левченко. — Історії кожної з них вражають. Наприклад, одна з перших мам з маленькою дитиною, що ми прихистили, розповідала, як певний час харчувалася з того, що знаходила на кладовищі. Це була зовсім молода жіночка, що закінчила інтернат і їй не було, де жити. Вона облаштувала собі халабудку на дереві, прикрасила її вінками з цвинтаря. Раділа, що завдяки яскравим вінкам її халабудка виглядає по-святковому. Вона з дитиною прожила в нас тривалий час, пройшла навчання. Після того вона повернулася в рідне місто, має роботу, житло, дитина ходить у садочок. Ми підтримуємо зв’язок з нашими випускницями, влаштовуємо зустрічі.

Надзвичайно важливо, що завдяки «Місту добра» вже декілька сотень дітей змогли залишитися зі своїми мамами, уникнувши інтернатів та дитячих будинків. До того ж ми розширили свій проект — вирішили приймати до себе ще й літніх людей, що опинилися на вулиці. У нас вони можуть не тільки знайти притулок, але й допомагати доглядати діточок, щоб мамам лишалось більше часу для навчання.

В благодійному центрі «Місто добра» знайшли притулок жінки з дітьми, які потрапили в складні життєві обставини. Згодом вони розпочинають нове життя

Одна з жінок, яку в скрутну годину підтримали в центрі добра, — мама п’ятьох дітей Наталя Кирстюк розповіла «ФАКТАМ» свою історію:

— Марта Левченко (я їй надзвичайно вдячна) дала нам з дітьми притулок у своєму центрі, коли ми жили на вулиці. До того ми жили в місті Самбор. Чоловік сильно пив, бив мене. Одного разу сказав: «Ви мені не потрібні» — й вигнав з малими з дому. Хоча троє з п’яти дітей в нас з ним спільні. Тож ми з дітьми стали безхатьками (це було влітку, хоч не мерзли). Аж раптом мені подзвонила знайома й каже: «Прочитала в газеті про центр, де опікуються такими, як ти». Я так розумію, що вона туди звернулась, розповіла про мою ситуацію.

Мені зателефонували з центру Марти Левченко, запросили прийти. Надали окрему охайну кімнату, дітей перевдягли в чистий одяг. Ми були безкоштовно забезпечені їжею, необхідними речами. Прожили в центрі цілий рік. А після того перебралися в гуртожиток. Марта дала нам ліжка і багато всього, що потрібно мати в домі. Вона й зараз нам допомагає. Мій вже, на жаль, покійний батько виділив мені тоді частину городу, і я стала вирощувати часник на продаж. Хороші гроші з того мала. Але, як тато помер, городу в мене не стало. Підробляю на базарі. Мрію про шматочок землі, щоб знову вирощувати часник й нормально заробляти.

Фото зі сторінки Марти ЛЕВЧЕНКО у «Фейсбуці»

Читайте также: «Мы учим воспитанников детдомов и интернатов, как стать успешными»

1139

Читайте нас у Facebook

РЕКЛАМА
Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів