«Пасажири ридали»: над Домінікані трапився інцидент з літаком, що летів до Києва
«Практично відразу після зльоту стало зрозуміло, що літак несправний»
«ФАКТАМ» вдалося поговорити з одним з пасажирів того рейсу. Киянка Олена Вороніна літала до Домініканської Республіки відзначати свій день народження. І буквально пару днів по тому опинилася на краю загибелі.
— Я вже збиралася відключати телефон, який буквально розривається, — зізналася Олена, яка зранку в п'ятницю, 19 березня, повернулася до Києва. — Родичі і друзі, дізнавшись про те, що сталося в Домінікані, дзвонять, турбуються. Дуже втомилася після 12-годинного перельоту. До Києва ми прибули сьогодні (19 березня. — Авт.) о восьмій ранку. Хочу відпочити.
Можу сказати, що тепер 17 березня — мій другий день народження. Бог дав мені час ще пожити.
Так, я була серед тих близька 400 туристів, які 17 березня вилетіли з аеропорту Ла-Романи до Києва. Практично відразу після зльоту стало зрозуміло, що літак несправний. Одні відчули запах палива, інші — якогось газу. Потім звідкилясь із крил став бити фонтан. Ми ще не усвідомлювали, що відбувається. Хтось із пасажирів вирішив, що це феєрверк на честь туристів, бо було дуже яскраве видовище. Багато хто почав знімати на відео фонтан, що б'є з крил. І тільки потім хтось сказав, що це не феєрверк, це з баків зливають паливо. Тому що при аварійній посадці не можна сідати з повними баками. Нас готували до аварійної посадки!
Командир екіпажу повідомив, що з технічних причин ми повертаємося до Ла-Романи. У салоні почалася паніка. Кілька молодих дівчат, які сиділи неподалік від мене, ридали. Просто сиділи і плакали. А взагалі, реакція у всіх пасажирів була різна. Більшість просто перебували в якомусь ступорі, чекаючи на розв'язку. А один хлопець пив ром, ніби нічого не відбувається.
Вразило, з яким холоднокров'ям в цей момент поводилися стюардеси і стюарди. Вони ходили по салону з незмінними посмішками, заспокоювали пасажирів, пропонували напої.
«Світло в салоні кліпало, ніби світломузика, і це додавало жаху»
— Ми не знали, чого чекати. Чи впадемо в воду, чи згоримо живцем, вибухнемо при посадці, або, можливо, все буде добре, — продовжує Олена. — Світло в салоні кліпало, ніби світломузика, і це додавало жахливих спецефектів.
Приблизно годину ми літали над Атлантикою, зливаючи паливо, потім зробили не менше 10 кіл над аеропортом, перш ніж приземлилися. Але головне — приземлилися! Я не люблю оплесків при зльоті-посадці, але так щиро і несамовито я не плескала в долоні ніколи!
«Технічну причину» пасажирам не озвучили, але просочилася інформація, що загорівся правий двигун.
Хочеться віддати належне представникам української авіакомпанії, які зробили все можливе, щоб ми якомога легше пережили стрес і повернулися додому. Хвилин 40 ми чекали в аеропорту Ла-Романи, потім нас посадили в автобуси і відвезли до іншого міста — Пунта-Кани. Там нас поселили в готель, нагодували. Дуже злагоджено працювали і домініканці, які зазвичай, в іншій ситуації, все роблять повільно.
До Києва ми вилітали з Пунта-Кани вже на іншому літаку. Переліт тривав 12 годин. За весь цей час я не стулила очей, прислухаючись до кожного шереху, до кожного стороннього звуку. І ось нарешті 19 березня о 7:52 наш літак благополучно сів в аеропорту Борисполя. І тільки ступивши на українську землю, я зрозуміла: будемо жити.
Наскільки мені відомо, той літак, на якому ми ледь не розбилися, все ще ремонтують.
Раніше «ФАКТИ» розповідали про неймовірну історію. У Болівії авіамеханік Ервін Тумир Чоке, що дивом вижив в авіакатастрофі з футбольною командою «Шапекоенсе» на борту,вцілів після падіння автобуса в стометрову прірву.
Ілюстративне фото з відкритих джерел
6767Читайте нас у Facebook
