«Під час зйомок я зустрівся з найбільшим жахом»: переможець «МастерШеф» Микита Сновида про випробування під час великої війни
В ексклюзивному інтервʼю «ФАКТАМ» Микита Сновида згадав найважчі моменти проєкту, зізнався, що написано у його «секретному» блокноті, та розповів, що допомогло йому перемогти.
«Я не пройшов і думав: це все»
— Вітаю, Микито, з перемогою! Хоча розумію, що ви вже деякий час живете зі званням найкращого кухаря, бо зйомки відбувалися майже пів року тому.
— Так, закінчилися наприкінці лютого. Звичайно, я жив з думкою про перемогу, але все одно до кінця її не відчував, бо не бачив проєкт по телевізору. А от коли побачив суперфінал, зрозумів, що для мене ця довга історія закінчилась.
— Як зараз згадується той час?
— Насправді, для мене період участі у «МастерШеф» тривав не три місяці зйомок, а з подачі анкети ще на 16-й сезон. Тоді я не пройшов і думав: це все. Але зрештою подав заявку на 17-й сезон, пройшов інтервʼю і потім два з половиною місяці готувався, очікуючи, що мені можуть все-таки подзвонити. І таки за кілька днів до початку зйомок мені зателефонували з каналу і запросили на телекастинг. Тому для мене проєкт «МастерШеф» триває майже рік. Досвід, який я отримав, — незрівнянний. Мені пощастило, що я зміг пройти шлях на реаліті з початку й до кінця і перемогти. Наразі це найкраще, що трапилось у моєму житті, й, гадаю, стане вирішальним.
— Ви — перший переможець «МастерШеф», якого не хейтили у мережі. У чому ваш секрет?
— Було декілька негативних коментарів, але 90 відсотків раді тому, що я переміг. У мене дійсно була певна стратегія і бачення, як я хотів, щоб мене запамʼятали глядачі. Дехто з учасників казав, що я нудний. Може, я і дійсно нудний, бо не створював у кадрі якогось шоу. Просто залишався собою, скрупульозно все готуючи. В моменті я навіть задумався: може, такий підхід не спрацює? Але у гіршому разі мені все одно не було б соромно, бо я залишався самим собою. І я радий, що глядач це відчув, що він любить справжність.
— Блокнот, який під час проєкту був у вас завжди з собою і став однією з ваших таємниць, і зараз поруч?
— Так, неподалік мене на кухні лежить.
— Що ж там записано, розкриєте?
— Це кулінарний блокнот, який починається ще з 16-го сезону. Така книжка, де я придумав певний формат запису рецептів, який був для мене зручний. Він у вигляді знаків, малюнків, мінімальної кількості слів. Я дивився проєкт «МастерШеф», чув незнайомі слова чи страви й записував собі. Здебільшого у блокноті рецепти класичних страв різних кухонь світу — Франції, Італії, України. Я вивчав, з чого вони складаються, і занотовував собі. Зараз в блокноті 165 рецептів, і він весь час поповнюється.
«Одружився б з тією, яка приготувала мені такий борщ, як моя бабуся»
— Звідки у вас любов до кулінарії?
— Вагомий внесок вніс сам проєкт. Перший раз я його подивився, коли мені було років сім. Для мене «МастерШеф» був як окремий вид мистецтва, який я також міг створювати. Мої смакові рецептори розвинули близькі люди — мама та бабуся. Вони готували досить прості страви — від борщу до вареників і оладків. Я жартував на проєкті, що одружився б з людиною, яка приготувала мені такий борщ, як моя бабуся. Розумію, що, скоріш за все, це мені прийшлось би готувати такий борщ. Але поки я і близько не наблизився до смаку, як у моєї бабусі. Знаю, що входить у її рецепт, але є ще досвід та любов, з якими вона готує.
— Хто ж спонукав вас другий раз таки взяти участь у «МастерШеф»?
— Насправді ніхто не знав, що я подався на 17-й сезон. Я всім розповідав, що пішов на 16-й сезон, але з тріском провалився. Тому, коли подався знову, сказав тільки мамі. Вона лише відповіла: «Та ну, там, мабуть, все куплено». Пізніше, коли мене запросили у Київ, вона, навіть, не повірила. І батько, коли я їхав до Києва, казав, що мені точно доведеться щось платити.
— І в результаті?
— Я заплатив тільки за проїзд до Києва.
— Яку винагороду ви отримали як переможець?
— Грошову, і хочу заспокоїти всіх моїх шанувальників, які переживали після фіналу, що я отримав тільки кубок — це не так.
— Є розуміння, куди спрямуєте кошти?
— Мені важливо, щоб гроші примножувалися. Це буде інвестиція. Я зараз навчаюся, отримую досвід у бізнесі, маркетингу. Є ідея випуску свого продукту, і ці гроші стануть моєю першою інвестицію в нього.
— Мова про власний ресторан не йде?
— Поки ні. Але я з задоволенням долучусь до створення меню в різних ресторанах. Щоб відкрити свій заклад, звичайно, інвестицій має бути набагато більше. Мені поки не вистачає досвіду, щоб наважитись на такий крок. Можливо, колись. Поки мені важливо, щоб до мого продукту долучилися прості люди, попри їхні фінансові можливості.
«Я навіть вирішив, що не варто йти далі»
— Чи був під час проєкту момент розгубленості, розпачу?
— Проєкт був довгий, і протягом цього періоду були різні етапи, емоційні гойдалки. Стрес накопичувався, і ближче до 10-ки я відчув, що можу не дійти далі, бо емоційно стає все складніше. Ніби знання є, але все не випадало нагоди їх показати. В мене почалися помилки, адже я завжди ставив для себе занадто високу планку. В якийсь момент я навіть вирішив, що не варто йти далі, але мене підтримала журналістка проєкту Настя, яка допомогла зібратись до купи й продовжувати.
— Тобто, дякуємо Насті.
— Так, ми й досі спілкуємось. Я не перестаю їй дякувати й вона дякує мені, бо я намагався також надавати їй підтримку. Щодо рідних, то на проєкті була можливість з ними спілкуватися, але ми не могли розкривати внутрішні деталі.
— Що було за місяці проєкту найскладнішим?
— Вибудовувати себе в очах навколишніх людей з нуля. Ти приходиш з певним статусом, а тут треба завойовувати довіру і доводити, що ти щось знаєш. Особливо, коли на заваді ставав мій вік. Було трохи неприємно, але я впорався.
— Тобто емоційні моменти під час участі були найскладнішими?
— Виходить. Навіть зйомки по дванадцять годин були не такими важкими. Фізично це було легше, ніж морально. Хоча давалося взнаки, що зйомки відбувалися у воєнний час. Особливо перший місяць, коли активно вимикалося світло. У когось підходило тісто, щось стояло у духовій шафі — й це був ступор, бо ніхто не розумів, що робити. В Києві під час зйомок я зустрівся з найбільшим жахом. Особливо вночі. Йшли атаки, здавалося, що все летить на тебе. У нас було укриття, хоча часто я просто накривався подушкою й намагався спати. Зараз згадую ті місяці й думаю: як нам все це вдалося пройти?!
— Ви готуєте дома?
— Ось зараз буду готувати пасту з кабачків. Такий цікавий варіант того, що зробити з кабачків: нарізати слайсами й припустити з різними соусами, додатками — швидко і смачненько. Нещодавно готував пастуший пиріг з картопляного пюре, фаршу та зеленого горошку. Якщо до «МастерШефа» у мене було хаотичне приготування, то тепер я, наприклад, знаю, як те ж пюре зробити шовковистим й ідеальним. Ніби страви ті ж самі, але смакують на голову вище.
— Як війна змінила ваше життя?
— Коли почалось повномасштабне вторгнення, мені було 17 років. Міг поїхати до родичів, які живуть у Німеччині, але вирішив залишитися. Є можливість і зараз, але це моє свідоме рішення — залишатися в Україні. Я хочу подорожувати світом, досліджувати різні країни, але там я завжди буду «одним з», а тут можу стати в певній галузі номер один. Я знаю, що вдома, і хочу тут працювати. Я безумовно вірю в щасливе майбутнє України. Якщо не зараз, то через деякий час все буде добре і люди почнуть повертатися додому.
77Читайте також: «Я і досі це не пережив»: телеведучий Костянтин Грубич про випробування під час великої війни
Читайте нас у Facebook
