«Я їздила шукати чоловіка по колоніях і в’язницях окупованої частини Донбасу»: дружина полоненого «азовця», який був тяжко поранений в Оленівці

«Щоранку виходила з дому, щоб побачити труби „Азовсталі“. Якщо вони не впали, стоять, то, значить, Андрій живий»

— Які поранення влітку 2022 року отримав ваш чоловік, коли росіяни підірвали «азовців» в Оленівці? В якому стані він зараз? — запитую в Євгенії.

— Знаю, що в Андрія тоді було травмовано коліно (скоріш за все, воно роздроблене), посічені уламками руки, ушкоджені ключиця й ребра. Плюс — опіки по тілу.

— Червоний Хрест повідомив вам, що Андрій в полоні?

— Мені — ні, бо я знаходилась в окупованому Маріуполі, тому була не на зв’язку. А матері Андрія, хоча вона також перебувала на окупованій території, повідомили.

— Коли вам вдалося евакуюватися на вільну частину України?

— Виїхали з дітьми у вересні 2022-го.

— Як вдалося вам, дружині бійця «Азова», пройти так звану фільтрацію при виїзді на вільну територію?

— Якраз фільтрації пощастило уникнути. Власне, через загрозу цієї перевірки я не ризикнула спробувати виїхати у травні та влітку 2022-го. У вересні були чи одна, чи півтори доби, коли фільтрацію окупанти не проводили (випадково про це дізналася), і я скористалась цим: не втрачаючи ані хвилини, зі своїми трьома дітьми (трохи часу пішло на те, щоб покликати їх з вулиці й зібрати їжу в дорогу) сіла в машину за кермо — і вперед, у Запоріжжя.

— Виходить, ви пережили в Маріуполі жахливі березень і квітень 2022-го, коли ворог штурмував місто. Ваш будинок вцілів?

— Стіни цілі. Рами, звісно, вибило. Бо в сусідній дім прилетіла російська авіабомба. Наша локація було в ті дні небезпечною — від драмтеатру, на який російський літак скинув бомбу, до нашого будинку — 12 хвилин пішки. А до великої війни мій чоловік доходив на роботу до «Азовсталі» за 25 хвилин.

Тут слід сказати, що в Маріуполі наш дім — у приватному секторі. На території нашої садиби є підвал. У ньому ми й переховувались від обстрілів і бомбардувань.

— Криниця там також є?

— Ні. В перші тижні великої війни ми використовували запас води (зберігали її в пляшках), який мали. А коли він закінчився, шукали різні можливості. Було таке, що не гребували топити сніг, лід. Іноді водою ділилися сусіди. Бо люди підтримували одне одного. До криниці ми почали дуже обережно ходити наприкінці березня.

— Діти допомагали?

— Так, старший син (тоді йому було 13 років) допомагав.

— Певно, їжу готували на вулиці на багатті? Де брали дрова?

— Мали запас, бо у нас в хаті є груба. Але тих дров не вистачило, тож збирали деревину й у себе на обійсті, і, якщо дозволяла ситуація, на вулиці. Певно, слід нагадати, що в перші дні великої війни в Маріуполі зникли електрика, газ, водопостачання, зв’язок. Що було, так це регулярні обстріли російської артилерії (в тому числі — з військових кораблів) і бомбардування авіації.

— У себе в підвалі мали запас картоплі, інших овочів, консервації?

— Запаси були, але не такі, які слід би мати в такій ситуації. У перший день повномасштабного вторгнення ми з чоловіком встигли купити у супермаркеті й на ринках трошки яблук, картоплі, якихось «дохлих» сосисок… В той день після третьої години ми вже не виходили з хати. Знаєте, то було, напевно, вперше в моєму житті, коли я не мала нормального запасу харчів. І якраз це сталося у жахливі дні облоги Маріуполя.

— Чоловік радився з вами, коли вирішив доєднатися до «азовців»?

— Я розуміла, що він долучиться до війська. Проте 25 лютого Андрій написав мені декілька повідомлень, що знаходиться на заводі. Я економила заряд телефону, але увечері увімкнула, написала Андрію, запитала, як він, чи поїв. Відповів, що так, поїв. Це було останнє повідомлення від нього.

Знаєте, у березні-квітні 2022-го я щоранку виходила з дому, щоб побачити труби Андрієвої «Азовсталі». Якщо вони не впали, стоять, то, значить, він живий. Це в мене був тоді такий ритуал — як свого роду захист для психіки.

«Стан хлопців, яких було поранено в Оленівці, такий, що мусиш замислюватись, чи вистачить в них сил, щоб дожити до обміну»

— Весну й літо ви прожили в Маріуполі в окупації. У вересні дивом вирвались звідти до Запоріжжя. Як після того дізналися, що ваш чоловік в полоні, що він був у «бараку 200» в Оленівці?

— По-перше, я здогадувалась про полон. Ми у травні знаходились у Маріуполі, тож чули, що наші хлопці й дівчата вийшли в так званий почесний полон. А влітку я мала можливість час від часу заходити в Інтернет, тож мені було відомо, що захисників Маріуполя тримають в Оленівці та що росіяни вчинили там теракт, підірвавши «барак 200» з полоненими «азовцями». Проте тоді, влітку, все ж була надія, що новини про підрив барака — то російський фейк, щоб вплинути на людей на окупованих територіях. Я до останнього не вірила в той теракт, поки не зателефонував мій дядько з окупованого Мелітополя (він мав не уривками, а нормальний доступ до Інтернету) і повідомив, що мій Андрій у списку важкопоранених в Оленівці.

Почувши це, я вирішила їхати в Донецьк, щоб знайти Андрія в лікарні, куди доставили поранених з Оленівки.

— То ви поїхали в Донецьк?

— Ні — мама не пустила. Вона поїхала туди замість мене. Виявилось, росіяни не афішували, в якій конкретно донецькій лікарні перебувають поранені в Оленівці воїни.

Читайте також: «Ті, хто вижив, виповзли на дорогу. І на цій дорозі лежали»: сповідь медика, що пережив теракт в Оленівці

— Вашій мамі все ж вдалося зустрітись з Андрієм?

— На жаль, ні. Бо так і не змогла його знайти. Ми остерігались, щоб вона відкрито приходила до лікарень і запитувала: чи тут поранені з Оленівки? Врешті мама припинила пошуки — передусім, щоб не нашкодити Андрію.

До маминої спроби знайти Андрія у Донецьку я у червні 2022-го їздила шукати його по колоніях і тюрмах окупованої частини Донеччини.

Тут важливо сказати, що насправді, там є три місця, в яких фігурують слова «Оленівка», «Оленівська». Не було зрозуміло, в якому саме утримують захисників Маріуполя. Нарешті, коли я дізналася, в якій саме Оленівці вони знаходяться й зібралася туди їхати, втрутилась мама.

— Не пустила?

— Вона стала перед машиною. Отакі сімейні страсті.

— Нормальні страсті. Після теракту в Оленівці російські телевізійники зняли чимало пропагандистських сюжетів в донецьких лікарнях про поранених «азовців». Андрій потрапив у ці репортажі?

— Так. Коли я була вже на вільній частині України, десь в середині вересня у Львові друзі (вони нас розшукували, бо не знали, що з нами) показали мені відео з російського телеканалу, на якому Андрій давав інтерв’ю. А перед тим його мама (вона лишилась на окупованій території) бачила по російському телебаченню Андрія у новинах. Там промайнули коротенькі уривки зйомок у лікарні, на один з яких він потрапив. Якщо конкретніше, то в кадрі його було видно через прочинені двері палати. Але все одно було помітно, що руки сильно посічені осколками.

— Яким ви побачили чоловіка в телерепортажі?

— Яким побачила? Слід розуміти, що в Андрія не худне лице. Тобто він може дуже сильно схуднути, проте по обличчю це майже не видно. Але було помітно, що втратив кілограмів 40. Погляд змучений, але, попри це, в очах читався характер-кремінь. А ще було видно опіки, які з шиї переходили на груди.

Знаю, що з лікарні Андрія відправили в донецький СІЗО. Там він знаходився недовго. Ще восени 2022-го його етапували в росію в Таганрог. Там він не добув так звану «прописку» — це такий собі садистський «марафон» побиття в’язнів і різних знущань з них. Чому Андрій не добув ту страшну «прописку»? Бо його та ще декількох полонених довелося екстрено евакуювати в лікарню в Ростов: в них відкрились сильні кровотечі. Одного з них живим до лікарні не довезли. Інших, як казали хлопці, лікарі встигли «залатати».

З Ростова Андрія відправили, так би мовити, на «реабілітацію» — у в’язницю в окупованому Сімферополі. Там більш-менш нормальне харчування й ставлення адміністрації. У Криму його тримали десь півтора місяця, а потім — в СІЗО Камишина Волгоградської області. Цілком можливо, що Андрій там й зараз.

— Я так розумію, російська влада не надає можливості чоловіку листуватись з вами?

— Частина полонених іноді отримує вісточки з дому. Але «азовцям» листів не передають.

— Відомо, що ефесбешники вішають кримінальні справи на багатьох полонених «азовців». Андрія це оминуло?

— На жаль, ні. Росіяни завели на Андрія кримінальну справу. Його вже викликали щодо цього на допити. З розповідей колишніх полонених добре відомо, що являють собою ті допити — катуваннями хлопців змушують підписати зізнання або навіть самим придумувати для себе «злочини».

Читайте також: «Росіяни присудили мені 44 роки ув’язнення»: в полоні капітана морської піхоти змушували зізнатися, що він… агент розвідки США

Розумієте, стан здоров’я хлопців, яких було поранено в Оленівці, такий, що мусиш замислюватись, чи вистачить в них того здоров’я, щоб дожити до обміну. Саме тому ми звертались до народного депутата Олександра Ковальова. Адже у травні 2022 року він їздив в Маріуполь, домовлявся з російською стороною про умови так званого почесного полону для захисників і захисниць міста. За ініціативи депутата Ковальова Верховна Рада України проголосувала за Звернення до президента України Володимира Зеленського про необхідність добитись якомога скорішого повернення з полону 46 «азовців», які отримали важкі поранення під час теракту росіян в Оленівці. Ми, родичі, дуже сподіваємось, що це реально допоможе якомога швидше повернути наших рідних.

Раніше «ФАКТИ» розповідали історію «азовця», що дивом вижив в Оленівці та якому лікарі в окупованому Донецьку робили операцію без наркозу.

На фото у заголовку: Євгенія з чоловіком Андрієм (фото надано Євгенією)

79

Читайте нас у Facebook