ПОИСК
Інтерв'ю

Андрій Ілларіонов: «Мюнхенська змова — 2021. Загроза для України — на початку осені»

20:03 28 квітня 2021
Андрій Ілларіонов
Будь-яка розсудлива людина усвідомлює, що не варто особливо радіти тому, що нинішній вкрай серйозний пік напруженості між Києвом і Москвою начебто пройдений. Так, цього разу обійшлося — росіяни тільки побрязкати зброєю. Але імперські амбіції Кремля нікуди не поділися. Тому кожен спонтанний локальний конфлікт на фронті може миттєво перерости у велику війну зі вторгненням на територію України. І хоча високопосадовці країни-агресора продовжують нахабно заявляти, що Росія зацікавлена в стабільності та процвітанні нашої держави й взагалі вона за мир у всьому світі, ні в кого немає сумніву, що шантаж і провокації будуть тільки посилюватися.

Цю тезу в інтерв'ю «ФАКТАМ» кілька разів повторив Андрій Ілларіонов, президент Інституту економічного аналізу, відомий російський економіст, колишній радник Путіна (з 2000 по 2005 рік), який давно і послідовно виступає з різкою критикою кремлівського режиму. Він вважає, що події можуть розвиватися за негативним для нас сценарієм, і восени Україна може зіткнутися з серйозними випробуваннями. Аргументів він навів чимало.

«Путін сприймає Байдена як слабкого президента, яка здатна витримати його натиск»

— Андрію Миколайовичу, останні кілька тижнів ми перебували в колосальній напрузі через стягування російських військ до кордону і в окупованому Криму, а також загострення на Донбасі, який Путін вже сім років використовує як плацдарм для постійного тиску на Україну. Імовірність масштабного наступу дійсно була дуже великою. Однак днями міністр оборони Росії Сергій Шойгу доручив відвести війська на місця постійної дислокації. Тепер ми задаємо один одному запитання: що це було взагалі?

— Це був перший етап російської військової кампанії 2021 року. Він розпочався 21 січня, тривав три місяці й зараз завершений. Наступний може поновитися через деякий час. Найнебезпечніший етап припаде на вересень.

 — А що буде у вересні?

— До цього часу тиск на Україну істотно зросте, у порівнянні з ним нинішній тиск може виглядати відносно скромним. Чому перший етап цієї кампанії не передбачав розгортання широкомасштабних військових дій і чому ймовірність таких військових дій набагато вище на початку осені? Через деякі причини.

Перша причина. У березні-квітні Путін зосередив біля українських кордонів російські війська, чисельність яких недостатня для великомасштабного наступу. За оцінками Головного управління розвідки ЗСУ біля українських кордонів і в Криму було накопичено від 89 до 110 тисяч російських військових. До вересня їх буде більше, адже у Росії й Білорусі будуть проводитися великомасштабні навчання російських і білоруських збройних сил «Захід — 2021».

Друга причина. Зараз війська підтягували демонстративно відкрито. Так серйозні наступи не готують. Тому з самого початку, коли в соцмережах стали викладати фотографії й відео переміщення підрозділів, стало ясно, що це частина демонстраційної «війни нервів», але не підготовка справжнього наступу.

Третя причина. У травні-червні на території Європи заплановані навчання країн НАТО Defender Europe — 2021. Хоча в них беруть участь всього 28 тисяч військових (що в рази менше за чисельність російських військ, вже зосереджених вздовж українського кордону, і тим більше запланованих до зосередження восени), це найбільші навчання Альянсу з 1990-х років. У будь-якому випадку, поки натовські війська будуть проводити маневри, а невелике угруповання американських військ фізично знаходиться в Європі, великомасштабних військових дій Путін не почне.

Четверта причина. До вересня будуть добудовані обидві гілки газопроводу «Північний потік — 2». У данських водах залишилося протягнути 12 з 49 кілометрів гілки В (всього 26 кілометрів у данський і німецьких водах) і близько 85 кілометрів гілки А. Як тільки газопровід буде введений в експлуатацію, можна не сумніватися, що «Газпром» з тих чи інших причин припинить перекачування газу через українську газотранспортну систему (ГТС). І ось тоді інтерес Європи до захисту суверенітету й територіальної цілісності України радикально знизиться, а геополітичний стан України помітно погіршиться. Путін, природно, не ризикуватиме розв'язувати великомасштабну кризу до завершення будівництва газопроводу.

Читайте також: Роман Безсмертний: «При збереженні нинішнього позиціонування сил і держав війна в Європі — це питання часу»

П'ята причина. Хоча публічне оголошення Путіним про об'єднання з Білоруссю, заплановане на 21−23 квітня, в черговий раз зірвалося, не виключено, що до вересня це все ж вдасться зробити. Тоді фронт тиску на Україну збільшиться ще на тисячу кілометрів.

Тому зимово-весняна криза 2021 року — це серйозна, але все ж лише підготовка до головного етапу російської військової кампанії, запланованої на кінець літа — початок осені.

Імперські амбіції Путіна нікуди не поділися, вважає Андрій Ілларіонов

— Чим обумовлені ці терміни? Виборами в Держдуму? Щоб пред'явити російським виборцям чергову «перемогу»?

— Вибори в Держдуму в логіці Путіна істотної ролі не грають. Хоча, звичайно ж, зайвою така «перемога» (якщо її домогтися) не буде. Головних чинників два.

Ключовий фактор — це зміна господаря Білого дому в січні цього року. З точки зору Путіна, Байден — слабкий президент. На відміну від складного й непередбачуваного Трампа, від якого незрозуміло якої реакції чекати на дії Путіна.

Як відомо, 7−8 лютого 2018 року американці повністю розгромили підрозділ російської ПВК «Вагнер» в районі сирійського Хашама, який створював загрозу навіть не самим американцям, а їхнім союзникам курдам. Американці використовували широкий арсенал озброєння (включаючи артилерію, ракети, стратегічні бомбардувальники) і ліквідували цю групу росіян. Ніколи раніше за всю історію американо-радянських й американо-російських відносин нічого подібного не було. А при Трампі сталося.

Тому чотири роки президентства непередбачуваного Трампа — з 2017-го по 2020-й — виявилися найбільш сприятливим періодом для України. Попри те, що відбувалися кризи, що зберігалася напруженість на лінії зіткнення, це був час відносного спокою — у порівнянні з тим, що було до того і що почалося після.

Найбільш спокійний період — це шість місяців з 27 липня 2020-го (початок дії угоди про припинення вогню) по 20 січня 2021 року. І хоча час від часу відбувалися обстріли, їх інтенсивність дійсно скоротилася. За ці пів року загинули шість українських військовослужбовців. Цей період виявився періодом з найнижчим рівнем насильства за сім з гаком років російсько-української війни.

Читайте також: Павло Клімкін: «Путіну перед вересневими виборами до Держдуми потрібна маленька переможна війна. Він над цим думає»

З 21 січня 2021 року, тобто з наступного дня після інавгурації Байдена, напруженість на лінії зіткнення різко зросла, посилилася частота обстрілів, а кількість загиблих за місяць військовослужбовців збільшилася в десять разів (за три місяці з 21 січня загинуло 29 осіб, Зеленський заявляв про загибель 30 військових з початку року, при цьому один військовий загинув до 20 січня). 21 січня так звані «ДНР» і «ЛНР» оприлюднили агресивну доктрину «Русский Донбас». 25 січня поновилося будівництво «Північного потоку-2». 28−29 січня в Донецьку відбувся з'їзд активістів «ДНР» і «ЛНР» «Русский Донбас», на якому виступали російські пропагандисти, які знову заговорили про «Новоросію» і необхідність об'єднання її з Росією.

Нічого подібного протягом чотирьох років президентства Трампа не було. Всі ці факти свідчать про те, що Путін сприймає Байдена як слабкого президента, який не здатен витримати путінський натиск. На жаль, реакція Байдена підтверджує це сприйняття Путіна. Наприклад, після того, як Байден погодився з журналістом у тому, що Путін — вбивця, американський президент діяв у точній відповідності з очікуваннями Путіна. Через кілька днів він запросив Путіна на віртуальний саміт з питань клімату. Путін, природно, прийняв це запрошення. В ході саміту Путін отримав те, про що, можливо, навіть не мріяв — прорив з дипломатичної ізоляції. Більш того, Байден ще й подякував Путіну за вподобаний йому виступ, за висловлені там «прогресивні» погляди. Для Байдена використання такої термінології — це найвища оцінка, особлива нагорода Путіну за належність до однієї з Байденом політичної породи.

«Байден навіть не поцікавився, як США можуть допомогти Україні в цих важких, нервових та напружених обставинах»

— Російські ЗМІ з захватом пишуть, що Путін, відвівши війська, переграв Захід.

— На жаль, з цим важко сперечатися. Тільки треба мати на увазі, що особливо і перегравати не треба було, бо Байден із задоволенням підігравав Путіну, по суті відмовившись від підтримки України.

— Чому ви так вважаєте?

— У 2019 Сполучені Штати під керівництвом Трампа надали військову допомогу Україні на 415 мільйонів доларів. На 2021 рік що йшли адміністрація Трампа запропонувала (а Конгрес США підтримав) надання допомоги Україні в сумі 275 мільйонів доларів. Перше, що зробив Байден, — розділив цю суму на 125 мільйонів допомоги, яку обіцяв надати безумовно, і 150 мільйонів, надання яких він поставив в залежність від виконання Україною ряду умов.

Через місяць, в умовах розгортається кризи, викликаного різко почастішали обстрілами на лінії розмежування, помітно збільшеним числом тих, хто гине українських військовослужбовців, концентрацією російських військ на російсько-українському кордоні, Байден повністю відмовився від надання військової допомоги на 150 мільйонів і тим самим скоротив її тільки до 125 мільйонів.

Таким чином, якщо в умовах відносно низького рівня напруженості Трамп надав Україні 415 мільйонів допомоги, то під час військової кризи і демонстративного нарощування Путіним загроз Байден знизив розміри допомоги майже в три з половиною рази. При цьому буквально в ті ж самі дні передав 90 мільйонів доларів допомоги Палестинській автономії, хоча ця сума в бюджеті США не була передбачена. Іншими словами, такі дії Байдена викликані не тим, що в бюджеті США нібито немає грошей. Гроші є, але вони виділяються відповідно до пріоритетів Байдена. Очевидно, що Путін все це добре бачить. І робить неминучі висновки про переваги Байдена.

У цю канву переваг і уявлень Байдена укладаються і інші події, що відбувалися останнім часом: дзвінок Байдена Путіну, узгоджена з Путіним скасування запланованого раніше проходу двох американських військових кораблів через протоки Босфор і Дарданелли. На це Путін відповів проведенням маневрів російського флоту в Чорному морі. Плюс перекинув туди кораблі Каспійської флотилії і Балтійського флоту, включаючи десантні. Таким чином, хоча формально заявлено про відвід якоїсь кількості російських військ, підвищений рівень їх концентрації зберігається. Більш того, істотно зросла присутність російських військових кораблів в Чорному морі.

Читайте також: Леонід Кравчук: «У Росії кишка коротка змагатися з демократичним світом»

— Ви спускає нас на землю, адже все навколо захлинаючись радіють: «Байден наш». Зрозуміло, що тема масштабної війни не знята з порядку денного Кремля. Путін може зважитися на відкрите вторгнення на нашу територію?

— Давайте закінчимо з оцінкою того, що відбувалося в останні три місяці — з 21 січня по 23 квітня, коли Путін устами Шойгу велів відвести війська. Найточніше визначення цього явища — «Мюнхен-2021».

У 1938 році в Мюнхені відбулася конференція за участю Гітлера і Муссоліні, з одного боку, і Чемберленом і Даладьє — з іншого, яке вирішило долю Судетської області Чехословаччини. Ця подія увійшла в історію як приклад умиротворення агресора, переговорів з ним, компромісів, поступок і остаточної здачі позицій. Зверніть увагу на те, що тоді була здана жертва, Чехословаччина, яка навіть не була допущена на цю конференцію.

Те ж саме ми бачимо і в останні тижні. Байден двічі дзвонив Путіну і двічі говорив про Україну без України. І коли після довгих умовлянь, прохань і вимог не тільки з боку України, а й багатьох сил в самих США Байден все ж зателефонував Зеленському, то він не запропонував йому ні нової військової допомоги, що не пообіцяв збільшити і ту, що є. Він навіть не поцікавився тим, як США можуть допомогти Україні в цих важких, нервових та напружених обставинах. Більш того, замість того щоб збільшувати військову допомогу, він її скоротив і відмовився від напрямку американських військових кораблів у Чорне море.

За час кризи і взагалі з моменту призначення на свій пост помічник Байдена з питань національної безпеки Джек Салліван жодного разу не поговорив зі своїм українським колегою главою РНБО Олексієм Даниловим. Але він вже тричі говорив з Миколою Патрушевим, обговорюючи з ним сфери взаємовигідного співробітництва.

Ще один демонстративно-показовий момент. У Сполучених Штатів досі немає посла в Україні.

Путін сприймає Байдена як слабкого президента, що не здатен витримати його натиску

— Це нас дуже турбує.

— Звісно. Навіть в умовах мирного часу посол — це найважливіший канал зв'язку між двома країнами. Але посол не тільки не призначений, навіть кандидатура на цей пост ще не визначена. Закінчуються перші сто днів Байдена, але це питання ще взагалі не розглядалося. Зверніть увагу — за часів президента Трампа, крім посла США в Україні, був ще спеціальний представник Держдепартаменту з питань України. Курт Волкер грав досить важливу адміністративну, дипломатичну, політичну роль у справі надання підтримки Україні. Призначення такої людини не потребує затвердження в Конгресі і в Сенаті. Необхідно тільки бажання самого Байдена. Але ця позиція не заповнена, така людина не призначена. Все це — свідчення справжнього ставлення Байдена до України. Тобто він не зробив жодного кроку, обов'язкового для президента Сполучених Штатів Америки.

«Розширення нормандського формату погіршить становище України»

— Чим пояснити таке ставлення Байдена до України? Особистими образами?

— Ми можемо висловлювати припущення. Байден більшу частину свого політичного життя був сенатором (з 1973 по 2009 рік. — Авт.), тричі очолював комітет Сенату у закордонних справах. Мабуть, це позначилося на його уявленні про навколишній світ. Зокрема, в тому, що єдиний спосіб реагування на будь-які проблеми — це переговори. Для багатьох дипломатів і осіб, пов'язаних з дипломатією, такий спосіб вирішення кризи зберігається єдиним навіть тоді, коли їх опоненти навмисно використовують переговори для прикриття своїх недипломатичних дій. Для Чемберлена і Даладьє переговори були краще, ніж заходи щодо зміцнення оборони Чехословаччини та всієї Європи. Вони виходили зі своїх міркувань — не хотіли допустити початку нової великої війни в Європі, оскільки добре знали, до яких жахливих втрат Перша світова війна призвела Францію, Великобританію та інші країни. І робили все можливе, щоб не допустити нової війни.

Але вони глибоко помилялися, вважаючи, що їх партнери по переговорах дотримувалися таких же або близьких поглядів. Якщо переговори ведуть з партнерами, схильними до розв'язання питань дипломатичним шляхом, тоді є шанс досягти результату. Однак, коли інша сторона використовує переговори для прикриття своїх силових дій, тоді переговори стають не тільки неефективним, а й дуже небезпечним інструментом.

У 2014 році адміністрація Обами (віцепрезидентом в якій був Байден) також виходила з міркувань, що потрібні тільки переговори, а силові дії проти агресії Путіна неприпустимі. Саме тому американські керівники говорили українцям, зокрема пану Турчинову, щоб той ні в якому разі не використовував силу для захисту Криму. Результат ми знаємо.

Те ж саме повторилося і на початку військових дій на Донбасі. Якщо в першому випадку Київ повністю дотримувався рекомендацій з Вашингтона, то в другому — не став. Спільними зусиллями ЗСУ і добровольчих батальйонів вдалося зупинити поширення агресії на значну частину території України. На жаль, час було втрачено. Тому було втрачено Крим і захоплена значна частина Донбасу. Ось красномовні приклади підходу, який сповідує Байден. У підсумку за сім з гаком років це призвело до 13 тисяч жертв і значних територіальних втрат для України.

Читайте також: «Багато хто з ключових представників команди Зеленського не відповідають викликам, з якими зіткнулася Україна», — Ігор Новіков

На жаль, ми дуже добре знайомі зі стилем дій Путіна. Якщо Путін вирішив використовувати силу, він застосує її в будь-якому випадку, а переговорами буде маскувати свої силові дії. Байден, діючи так само як і в 2014 році, реалізує своє спотворене уявлення про навколишній світ. Свідомість Байдена — це головна проблема.

Але, можливо, є і друга проблема, пов'язана з діяльністю в Україні його сина. Сам Байден на конференції у Вашингтоні відкритим текстом розповів, як він шантажував колишнього президента України Петра Порошенка ненаданням одного мільярда доларів допомоги США Україні, якщо той не звільнить генерального прокурора Шокіна, який почав розслідування діяльності Burisma. Після деякого опору Порошенко, як відомо, домігся звільнення Шокіна. Допомога Україні була надана. А потім вибухнув скандал.

Можливо, ця історія позначилася на ставленні Байдена до сьогоднішньої України, і він інстинктивно відчуває, що з Зеленським йому не вдасться домогтися таких же результатів, яких він домігся тиском на попереднього президента.

— Судячи з ваших аргументів, розширення нормандського формату, тобто участь США в урегулюванні ситуації на Донбасі, малоймовірно.

— Не стільки малоймовірно, скільки в разі реалізації воно погіршить становище України.

— Чому?

— Тому що до Меркель і Макрона тепер додасться Байден. Зараз на переговорах у цьому форматі Зеленському протистоять троє — Путін, Меркель і Макрон. З розширенням формату протистоятимуть четверо. Це лише погіршить переговорні позиції України.

Володимир Зеленський, Еммануель Макрон, Ангела Меркель та Володимир Путін на зустрічі в Парижі, 9 грудня 2019 року

«Реальних санкцій немає»

— За інформацією сайту ZN.UA, не так давно Путін провів нараду, де обговорювалося, як економічно добити Україну. Вирішили піти двома шляхами. Перший — добудувати газопровід «Північний потік-2». Другий — влаштувати блокаду українських портів.

— Що стосується добудови «Північного потоку — 2», це зовсім очевидна річ. Як тільки газопровід буде добудований, постачання газу через українську ГТС припиниться. У 2020 році через неї було прокачано 55,6 мільярда кубометрів газу. А дві нитки (повна потужність) газопроводу «Північний потік — 2» — це 55 мільярдів кубометрів на рік. Тобто за своєю пропускної здатності він дорівнює газотранспортній системі України. Не треба бути Нострадамусом, щоб передбачити, що станеться після введення в експлуатацію цього газопроводу — на ГТС трапиться аварія, диверсія, вибух, почнуться ремонти, що-небудь ще. У будь-якому випадку постачання газу через ГТС припиниться, весь газ піде через «Північний потік — 2», Україна втратить досить велику суму, а інтерес європейців до забезпечення безпеки газового транзиту через Україну природним чином випарується.

Друге — вихід до морів. Уже зараз Азовське море закрите для українських військових кораблів і напівзакрите для торгових. Якщо Путін здійснить військову операцію зі встановлення контролю над річищем Північно-Кримського каналу, аж до Таврійська і Нової Каховки, то найбільш зручний плацдарм для оборони поширюється на весь Північно-Таврійський плацдарм — від Кінбурнської коси на заході до лінії Василівка — Мелітополь — Молочний лиман Азовського моря на сході. Північною межею цього плацдарму є річище Дніпра і Каховського водосховища. На заході і півдні — Азовське і Чорне моря. І лише на сході у цього плацдарму є коротка перемичка з материком довжиною приблизно 80 кілометрів — від Василівки через Молочанськ до Мелітополя і Молочного лиману.

Чому це важливо? Не тільки тому, що у разі окупації Північної Таврії буде забезпечена подача води в Крим (на початку квітня 2021 року «влади» окупованого півострова заявили, що запасів води в Сімферополі вистачить на чотири місяці. — Авт.). І не тільки тому, що на цій території знаходяться Запорізька атомна електростанція, Каховська теплоелектростанція і ще кілька електростанцій. В сумі вони генерують майже третину електроенергії України. Якщо російські війська контролюватимуть цю територію, то економічний потенціал України буде скорочений наполовину в порівнянні з тим, яким він був до початку російсько-української війни.

Річ у тому, що в разі виходу російських військ на Кінбурнську косу в найвужчому місці перекривається Дніпровський лиман (від Кінбурнської коси до Очакова на північному березі трохи більше як три кілометри). Відповідно, два найбільших порти України, Херсон і Миколаїв, разом з суднобудівними та судноремонтними підприємствами цього регіону будуть де-факто блоковані.

Нарешті, від Кінбурнської коси до порту Південний по прямій приблизно двадцять кілометрів, а до Одеси — трохи більше. Таким чином, в разі проведення такої операції всі морські порти України виявляться або блокованими, або під загрозою блокування.

Якщо ж у результаті десантної операції російські війська займуть смугу Чорноморського узбережжя від Очакова до Одеси (довжиною лише близько 80 км), то Україна опиниться повністю відрізаною від Чорного моря.

— У документальному фільмі «Крим. Шлях на батьківщину», що вийшов у 2015 році, Путін розповів, що рішення про початок «кримської весни» приймали п'ять осіб. Хто зараз у Кремлі обговорює рішення про вторгнення в Україну?

— Взагалі-то головні рішення приймає особисто Путін. У прийнятті рішення про початок російсько-української війни могли брати участь Патрушев, Бортніков, Шойгу, Наришкін, Герасимов.

— У березні 2017 року в інтерв'ю «ФАКТАМ» ви сказали, що запас міцності у економіки Росії досить серйозний. Путін у своєму посланні Федеральним зборам майже півтори години обіцяв російським громадянам світле майбутнє, соціальні виплати та інфраструктурні будівництва. Але експерти вважають, що добробут Росії існує тільки в його фантазіях, що вмираюча імперія продовжує жити за принципом «як би не стало гірше». Сполучені Штати недавно ввели новий пакет антиросійських санкцій. За океаном вважають, що це призвело до бажаних результатів. Росія дійсно отримала сильний удар?

— Але ж реальних санкцій немає! Настільки гучно оголошені і широко обговорювані санкції насправді ніякого впливу на економіку Росії не мають. Єдине, що в останньому пакеті можна назвати економічними санкціями, це заборона для американських фінансових інститутів безпосередньо купувати боргові зобов'язання, випущені після 14 червня 2021 року російським Центробанком, Фондом національного добробуту або Міністерством фінансів Росії. Тобто на сьогоднішню ситуацію це в принципі не може мати жодного впливу. А якщо російський Мінфін не стане взагалі запозичувати з 14 червня, то не буде навіть потенційного впливу.

Що стосується стану російської економіки, то останні сім місяців спостерігається її невелике зростання. Це пов'язано з її виходом з нижньої точки падіння через введені торік карантини та локдауни. В останні два місяці відзначається досить істотне збільшення інвестицій у російську економіку. Деякі російські спостерігачі навіть стали говорити про інвестиційний бум. Так що поки російська економіка дійсно збільшує обсяги виробництва, а гучні заяви з Вашингтона негативного впливу на неї не чинять.

Судячи з того, що Зеленський нещодавно звернувся до Путіна з пропозицією про зустріч, він мало чого навчився за роки президентства, вважає Андрій Ілларіонов

— У багатьох складається враження, що Путін зараз пішов у рознос. Які санкції можуть змусити його якщо не капітулювати, то хоча б призупинити свою жахливу політику по відношенню до нас?

— Єдине, що може зупинити агресора, це реальна готовність до опору з боку України. Перш за все готовність до силового опору з боку Збройних Сил і всієї системи оборони, включаючи територіальну оборону, роботу українських спецслужб і дипломатії. Словом, всієї української держави. Це перше.

Друге — це реальні економічні реформи, які здатні зробити Україну сильною, динамічною, привабливою в економічному відношенні країною. Поєднання цих двох чинників в стратегічній перспективі (не за місяць, не протягом одного року) здатне припинити агресію Путіна.

«Геополітичне положення України з приходом у Білий дім Байдена істотно погіршилося»

— У так званих «ДНР» і «ЛНР» дуже чекали, що Путін у посланні Федеральним зборам оголосить про приєднання їх до Росії. Чому він «забув» про Донбас?

— Зараз Путін не збирався говорити про сепаратистів. Їх черга може наступити через кілька місяців, влітку — восени цього року.

— Рівно два роки тому Зеленський виграв президентські вибори. Що можете сказати про його досягнення? Чи є вони?

— Ці два роки були періодом навчання Зеленського базовим обов'язкам президента. Судячи з того, що Зеленський недавно звернувся до Путіна з пропозицією про зустріч, а потім на запрошення приїхати до Москви відповів своєю згодою, процес навчання пройшов даром.

Читайте також: Георгій Тука: «Бажання Зеленського зустрітися з Путіним носить явно нездоровий характер»

— При цьому у нас оптимізм зашкалює. Ось «Байден прийде і Байден нам допоможе».

— Що зробив Байден за перші три місяці свого правління?

Відразу ж після інавгурації підписав угоду про продовження СНО-3 (договір між Росією і США про заходи щодо подальшого скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь. — Авт.), яке відмовлявся підписувати Трамп і що доставляло величезний головний біль Путіну, оскільки пов'язувало його по руках і ногах. Відмова від продовження цього договору призвела би до втрати величезних коштів з боку Росії на модернізацію озброєнь. Тоді Путіну було б не до України. Він мав би займатися забезпеченням стратегічної стабільності. Саме Байден, а не Трамп подарував Путіну десятки, якщо не сотні мільярдів доларів і розв'язав йому руки.

Саме Байден відмовився вводити санкції проти «Північного потоку — 2», хоча їх введення вимагають два закони, прийняті Конгресом Сполучених Штатів Америки. Саме Байден скоротив військову допомогу Україні. Це Байден двічі розмовляв з Путіним і розгорнув американські військові кораблі, що йшли в Чорне море. Це Байден не інтенсифікував військове співробітництво з Україною. Це Байден запросив Путіна на саміт з питань клімату та похвалив Путіна за участь ув ньому. Це Байден вивів Путіна з дипломатичної ізоляції — той виступав у присутності лідерів сорока країн світу. Картинка — Путін у центрі світової політичної еліти — обійшла всі телеканали. Хто все це зробив? Пан Байден.

Байден так відноситься не тільки до України. Зараз розвивається міжнародна криза, викликана атакою ГРУ на Чехію (чеська влада звинуватила російські спецслужби в причетності до вибухів на двох складах боєприпасів в жовтні 2014 року. — Авт.). Ці вибухи привели не тільки до матеріальних збитків, а й до загибелі двох громадян Чехії. Чехія на це відреагувала висилкою російських дипломатів. Оскільки Чехія — член НАТО, то згідно зі статтею 5 Статуту цієї організації напад на одну з країн — членів Альянсу вважається нападом на всіх членів НАТО (принцип колективної оборони). І як на цей напад на Чехію відреагував Байден? Ніяк.

Для порівняння. Коли в березні 2018 року співробітники ГРУ (до речі, ті ж самі або частково ті ж самі, що і в Чехії) отруїли Скрипаля, а потім загинула британська громадянка, Великобританія відреагувала санкціями і висилкою дипломатів. В рамках колективних дій з оборони Альянсу країни НАТО теж вислали російських дипломатів (різні країни підтримали Британію у різній ступені). З США, звертаю увагу, тоді вислали 60 російських дипломатів. Ось так діяв Трамп, якого звинувачували в тому, що він — ворог НАТО і противник спільних дій з Європою. Сьогодні ж Чехію підтримали лише країни Балтії і Словаччина. Інші ж країни НАТО на чолі зі США на це ніяк не відреагували.

Чого варті слова Байдена про євроатлантичну солідарність, які він вимовляє, але які не реалізуються у справах? Байден лише на словах виступає за євроатлантичне співробітництво, але на ділі — проти нього.

Ті, хто вважають за краще казки, нехай продовжують у них вірити. Однак геополітичне становище України з приходом у Білий дім Байдена істотно погіршилося. Помітно зросла ймовірність великої кризи протягом цього року, Путін націлився вже не тільки на територію України, а й на її державність. Про це прямим текстом говорять і Лавров, і Козак.

— І рупори Кремля типу Симоньян… Виходять, наші ілюзії про підтримку США абсолютно не обгрунтовані?

— Головним союзником України є Україна. Що б не говорили Байден, Меркель, Макрон, найголовніший фактор оборони України перебуває в Україні. Якщо українське суспільство і держава будуть захищатися, тоді шанс є. Не варто сподіватися на оманливих союзників, слід сподіватися насамперед на себе. А також на справжніх союзників, яких Україна має, зокрема, у Центральній і Східній Європі.

Читайте також: Марк Фейгін: «Мені здається, Україні варто діяти, виходячи з того, що вторгнення Росії точно буде»

5000

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Twitter

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів
 

© 1997—2021 «Факти та коментарі®»

Усі права на матеріали сайту охороняються у відповідності до законодавства України.

Матеріали під рубриками «Офіційно», «Новини компаній», «На замітку споживачу», «Ініціатива», «Реклама», «Пресреліз», «Новини галузі» а також позначені символом публікуються у якості реклами та мають інформаційно-комерційний характер.