«Важкопоранений сапер був дуже міцної статури. Ми евакуювали його під обстрілом»: військова медик за героїзм нагороджена офіцерським орденом
— Я служу з 2017 року, — каже Світлана. — Нинішня ротація для мене найважча, найвідповідальніша. Можливо, це якийсь ключовий момент в моєму житті як медика, бійця, зрештою як людини.
Загострення на фронті, на жаль, додає роботи медикам. Зростає кількість важкопоранених від обстрілів із забороненої зброї та роботи снайперів. Найдраматичніший епізод в житті Cвітлани Земліної стався навесні цього року після запеклого бою неподалік населеного пункту Шуми на Донеччині. Як вже повідомляли «ФАКТИ», тоді загинули відразу четверо наших військових, ще двоє були поранені. Світлана разом із побратимами рятувала поранених хлопців. За мужність і героїзм дівчину-медика нагороджено орденом Богдана Хмельницького III ступеня.
«За кожного загиблого побратима ми примусили ворога заплатити велику ціну»
— Це сталося 26 березня цього року, — розповідає Світлана Земліна. — Я перебувала у бліндажі. І вже перед обідом надходить повідомлення: «Є поранені!» Я — миттєво на позиції. Зі мною були ще двоє наших сержантів — дуже досвідчені та грамотні бійці, які воюють не один рік, вміють надавати першу медичну допомогу.
На позиціях суцільне болото — сніг тільки-но розтанув. Ми спершу бігли та кралися напівприсідки. Далі лише повзли. Бо ж місцевість наскрізь прострілюється. Побачили першого бійця з нашого підрозділу. На жаль, він вже загинув.
Один з поранених хлопців тримався мужньо. Він не знепритомнів, хоча мав аж три вогнепальні поранення. Другому пораненому куля потрапила в бронежилет, але забій грудної клітини він таки отримав. Мої побратими допомогли йому. Я ж займалась першим пораненим. Ввела знеболювальне, наклала турнікети, зробила перев’язку… Цей сапер був міцної статури. Ми тягнули його декілька сотень метрів до наших позицій.
На щастя, таки врятували обох хлопців. Знаю, що один з них ще досі на реабілітації. Бо його поранення виявились надто важкими.
— Російські окупанти обстрілювали вашу евакуаційну групу?
— Так, по нас стріляли зі стрілецької зброї. Хоча стріляти по медиках заборонено усіма писаними й неписаними законами ведення війни.
Про обставини того бою знаю лише те, що бачила на власні очі. І хлопці лише коротко розповіли, що їх тоді розстріляли снайпери.
Читайте також: «Іноді доводилося проводити ампутації посеред поля»: приголомшлива розповідь підполковника медслужби про війну на Донбасі
— На жаль, це були не останні втрати для вашого підрозділу…
— Ця ротація, що триває, для нашої частини стала найважчою. Найкривавішим був саме кінець березня — початок квітня. На жаль, фатум не оминув й наших сержантів, які допомагали мені рятувати хлопців. Спершу один з них отримав осколкове поранення. Але він видужав та повернувся на службу.
Потім загинув сержант Сергій Сулима (підірвався на вибуховому пристрої в зоні ООС; до війни працював водієм швидкої допомоги в Луцьку. — Авт.). Дуже досвідчений боєць, який вже довго воював. Він теж допомагав мені рятувати хлопців 26 березня, за що був посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня. Його смерть мене шокувала.
На жаль, зі стрілецької зброї був поранений ще один сержант, який допомагав нам рятувати хлопців 26 березня. Куля пробила наскрізь груди. Він досі на реабілітації. Були й загиблі… Звісно, за кожного нашого загиблого та пораненого побратима ми примусили ворога заплатити велику ціну. Але душа дуже болить за них.
«Студенткою я вперше побачила бронетранспортер»
— Мої батьки, рідні й близькі добре знають, де я служу, — каже Світлана. — Мій рідний старший брат у 2015 році теж воював за мобілізацією у 30-й окремій механізованій бригаді. Хоча він ніколи особливо не розповідав про війну з цілком зрозумілих причин, але розуміє мене як ніхто.
— Як ви стали військовим медиком?
— Після закінчення школи у 2014 році я планувала вступати до педагогічного вузу на філологію. Однак доля завела до Рівненського державного базового медичного коледжу (нині це Рівненська медична академія). Там я вивчилась на фельдшера.
Ми вивчали й військову медицину, навички надання першої допомоги пораненим тощо. До речі, куратором нашої групи був викладач військової підготовки. Пам’ятаю, як нас, студентів-медиків, запросили до місцевої військової частини. І я вперше побачила бронетранспортер. Страшенно зацікавилась, залізла на підборах усередину. Ще й боляче головою вдарилась. І так захопилась «вивченням» БТРа, що проґавила спільне фото нашої групи!
Читайте також: «За цю ротацію в бригаді десять загиблих. Війна триває»: полковник Дмитро Кащенко після двох поранень повернувся на фронт
Вже наступного дня після отримання диплому пішла до військкомату. Ось так й потрапила до лав 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Паралельно з військовою службою вивчилась на фахівця з фізичної реабілітації у Національному університеті водного господарства та природокористування.
А нещодавно знайомі розповіли мені, що їхній син… заговорив завдяки спілкуванню зі мною. На прохання батьків я записала для нього відео з привітанням на день народження. Батьки показали його дитині. Хлопчик дуже зрадів та був просто на сьомому небі від щастя.
— А які ліки для душі та серця є у самого військового медика?
— Для мене це мій найкращий колектив побратимів та посестер по зброї. Звісно, це батьки та рідні й близькі. І ще один маленький пухнастий чотирилапий друг — висловухий шотландський кіт Томмі. Я давно мріяла про такого котика та шукала його. І ось коли ми стояли на черговій ротації під Павлополем неподалік Маріуполя, мені подарували таке кошеня. Воно вже виросло у гарного чималенького кота.
Раніше «ФАКТИ» розповідали про 21-річну Юлію Кримцеву, військового медика 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Збройних Сил України, яку за мужність і героїзм під час порятунку поранених бійців нагородили відзнакою. Дівчина служить в одній бригаді разом зі своєю мамою.
Фото надано Світланою Земліною
1430Читайте нас у Facebook
