ПОИСК
Україна

«Мої дівчатка! Я на вас так чекав! Мене вбивають», — такі слова почули дружина і донька українського політв’язня у Володимирському централі в Росії

16:05 3 лютого 2022
Олег Приходько
Цей текст я починала писати опівночі. Уявила, як Люба, повернувшись з тюремного побачення, зайшла у свій остиглий за кілька днів дім. Як налила гарячий чай в улюблену чоловікову чашку з горошком. Хоч так до нього доторкнутися. Хоч так… Як слухала тишу в спорожнілій оселі. Вдивлялася у ніч і гладила принишклих котів. Як згадувала слова чоловіка під час побачення, на яке вона їздила з дочкою.

— Там було товсте скло, — говорить Любов, дружина українського політв’язня Олега Приходька. — Чоловік схопив слухавку. «Сонечка мої! — сказав. — Мої дівчатка! Я на вас так чекав! Так чекав, що ви прийдете! Щоб сказати вам, що скоро помру. Я не вийду звідси живим. Мене тут просто тихо вбивають. І навіть тіла мого не віддадуть…»

«Я їх одразу спитав, навіщо вони мені таку підлянку роблять»

Ми говоримо з Любов’ю Приходько по месенджеру. Я — у Києві, вона — в Орєховому Сакського району Криму. Її голос бринить, як струна.

— Любо, відомо, що ваш чоловік, голова осередку партії «Свобода» в Сакському районі Криму, не визнав окупацію у 2014 році й відмовився від російського громадянства.

— Так. І хоча після того, як українську «Свободу» в Криму заборонили і від справ він відійшов, переконань своїх не зрікся. Тримав вдома портрет Бандери, прапори «Правого сектору», України і Великої Британії… Бо обожнював «Бітлз». Не приховував, що кілька разів у грудні 2013 року їздив на Майдан, і що штурмував разом з іншими будівлю міської ради. Різко висловлювався проти захоплення Криму. Відмовлявся на вимогу поліції зняти вдома прапор України… Йшов напролом.

Мешканець Криму, який працював ковалем і зварювальником, відмовлявся на вимогу поліції зняти прапор України, що майорів у нього на подвір'ї. Фото «Кримська солідарність»

— Але ж у той час були вже і безслідні зникнення людей, і перші вироки окупаційних «судів» щодо українських активістів. З точки зору обивателя, його поведінка була подібна програмі на самознищення. Ви намагалися його спинити?

— Як можна спинити гірський потік? Єдине, просила бути більш обережним. Але в цьому протесті Олег був таким живим, таким справжнім… Мудрим, як афонський старець, і водночас імпульсивним, як підліток. Іноді хололо серце: «Боже мій! Що він робить?» І в той же час була гордість, що не здався, не перетворився на зомбі, як інші.

Єдине, на що погодився, це залишити житло у Саках доньці. І перебратися до нашого будинку в селі Орєховому Сакського району. Подалі, як то кажуть, від міста, від гріха. Але це нас не врятувало.

Чоловіка постійно запрошували на «дружні бесіди» до ФСБ, до нас ходили з обшуками. А у вересні 2019 року нас з Олегом викликали на допит до управління ФСБ у Симферополі. Слідчий попросив чоловіка, який працював зварювальником і ковалем, розповісти, як той варить електроди, розбавляє фарби, виготовляє металеві та чавунні вироби. А він же уміє створювати справжні шедеври… Згодом ці суто виробничі подробиці опинилися в матеріалах справи з… підготовки терактів. Ми після цього візиту до ФСБ стали помічати за собою стеження.

Якось у чоловіка не витримали нерви. Він вискочив з машини, підбіг до водія тієї автівки і закричав: «Що ти хочеш? Чого тобі треба від нас?» Машина одразу зникла.

Читайте також: «Свого чоловіка, розстріляного у Криму співробітниками ФСБ, вона впізнала по фото. Тіло не показали»

9 жовтня 2019 року до Приходьків нагрянули оперативники та спецназ і забрали господаря для огляду гаража. На суді Олег потім казав, що не розумів, чому така армія за ним приїхала.

— Там подивилися, тут подивилися, — розповідав Олег Приходько. — А потім начальник демонстративно каже: «О, хлопці, гляньте, «коктейль Молотова»… А другий лізе на полицю і дістає цинкове відро з тротилом. А в мене цинкового відра взагалі ніколи не було у господарстві. Так само, як і тротилу. Я їх одразу спитав, навіщо вони мені таку підлянку роблять.

— Пізніше, на суді, навіть фахівці говорили, що з цього вибуховий пристрій не зробиш, — продовжує Любов. — Чоловік під час обшуку заявив, що виявлені речі йому не належать, протокол огляду не підписав. Його вночі відвезли на допит. Дяка Богу, не катували. Але взяли слину, після чого зразки його ДНК з’явилися на вибухівці, яку начебто знайшли у гаражі.

Приїхали наступного ранку до нас додому, де я вже була одна. «Знайшли» (я навіть не встигла помітити, коли те все підкинули) під горщиком з квітами флешку з «інструкцією з виготовлення вибухівки та ведення терористичної діяльності», а у валізі — телефон, за допомогою якого мій чоловік начебто зв’язувався з «поплічниками», обговорюючи деталі терактів.

Після ранкового обшуку мене повезли до ФСБ. Донька встигла перетелефонувати адвокату Назиму Шейхмамбетову, юристу, який співпрацює з громадським об’єднанням «Кримська солідарність». Він перехопив процесію ФСБ біля входу до будівлі і встиг крикнути, щоб я не давала жодних показань. Є такий закон, що я як родич маю право не свідчити. Незабаром мене відпустили.

«Кожен наш подих і кожен наш крок підпорядковані боротьбі за тата», — говорить Любов Приходько (ліворуч). На фото — з донькою Наталею Швєцовою. Фото видання «Грати»

«Слухаючи поклепи „засекреченого свідка“, донька впізнала голос… сусіда»

— Судили Олега в Ростові-на-Дону, куди його перевезли у березні 2021 року, — розповідає Любов. — За нього билися адвокати Назим Шейхмамбетов, Сергій Лєгостов та Михайло Платонов. Росія виділила захисника за призначенням — Олександра Тернового. Майже на всіх засіданнях був присутній консул України в Ростові-на-Дону Юрій Довгуля.

Чоловіка звинуватили в незаконному виготовленні, придбанні, зберіганні вибухових речовин і підготовці до терористичного акту. Начебто в його планах було підірвати Сакську адміністрацію та підпалити генконсульство РФ у Львові, щоб вплинути таким чином на російський уряд і примусити повернути Крим Україні.

Олега Приходька окупанти затримали у жовтні 2019 року. ФСБ, заарештовуючи українських активістів та журналістів у Криму за сфальсифікованими звинуваченнями, оголошує їх шпигунами або терористами. Стоп-кадр оперативної зйомки ФСБ Росії

— Як Олег Аркадійович поводився на суді?

Не стримував себе: «Ви окупанти!» Винним себе не визнав і заявив, що справа проти нього сфальсифікована за те, що він не став позбавлятися синьо-жовтого прапора і розповідав людям правду. Адвокати виявили багато невідповідностей у справі. Це дало їм змогу теж заявляти, що вона була сфальсифікована. Наприклад, тека з «терористичними матеріалами» на флешці була створена вже після арешту чоловіка. А телефон, з якого він начебто дзвонив своїм «коллегам-терористам», був куплений невідомою особою за кілька днів до того, як за Олегом почалося стеження, і виявився зареєстрований на померлу людину.

Крім того, адвокат Назим Шейхмамбетов надав відповідь українського оператора Life, що абонент, який телефонував Приходьку, в момент дзвінка перебував у Херсонській області, а не у Львові, як стверджувала сторона звинувачення…

В'язень Кремля винним себе не визнав. Фото видання «Грати»

— Кажуть, ваша донька впізнала у «засекреченому свідку», який стверджував, що Приходько вів розмови про підриви, сусіда з села. Що це за фігура така у кримських «судах» — «засекречений свідок»?

— Зазвичай це особа, яка дає нічим не підтверджені брехливі покази або, навпаки, спростовує правдиву інформацію. Коли наш «засекречений свідок» почав обмовляти мого чоловіка, доньці Наталі, яка була на засіданні, здалося, що вона впізнала, хто це. Голос можна змінити, але ці інтонації, ця манера говорити… Вона швиденько написала мені в перерві, щоб я дізналася, чи вдома сусід. Його не було. Він повернувся лише через декілька годин після суду… У той же час знайшлися люди, які не побоялися виступили на захист Олега Аркадійовича. Тобто навіть у тих умовах кожний зробив свій вибір.

Люба вийшла заміж за Олега на останньому курсі медучилища. Фото з сімейного альбому

— А який вибір зробила решта односельців?

— Одні нас ніби не помічають. Деякі пропонували нам «їхати услід за батьком». Навіть одного разу була бійка, коли доньку вдарили, мене штовхнули, а племіннику завдали тілесні ушкодження. Тоді ми викликали поліцію.

«На етапі, у сьомій колонії, Олега струмом майже дві доби катували»

— Що для вас найтяжче?

Невідомість. Це найстрашніші тортури. 3 березня 2021 року в Ростові-на-Дону Олегу дали п’ять років позбавлення волі в колонії суворого режиму з першим роком у тюрмі. Прокурор просив 11 років суворого режиму і 110 тисяч рублів штрафу. Штраф нам залишили.

Після вироку чоловік ніби зник. Ми два місяці його шукали. І лише наприкінці липня 2021 року стало відомо, що чоловіка етапували до Володимирського централу. Це в’язниця для особливо небезпечних злочинців.

Родина жила дружно, навіть не уявляючи, які випробування попереду. Фото з сімейного альбому

— Хто вас підтримує?

— Наші адвокати, Кримська правозахисна група, «Кримська солідарність». Ну і, звісно, наше жіноче «військо» — я, донька Наталя та мама Олега Зінаїда Дмитрівна. Їй 84 роки, вона мешкає у Саках. Підтримуємо одна одну як можемо. На жаль, шлюб нашої єдиної доньки після арешту батька розпався.

— Через різницю у політичних поглядах?

— Радше через те, що наше з донькою і з мамою Олега життя стало повністю підпорядкованим боротьбі за Олега. Донька Наталя — вогонь. Як тато. А не кожному чоловіку сподобається така відданість батьківській сім’ї. Певно, відчуваючи себе зайвим та покинутим у цій ситуації, чоловік доньки не витримав. Пішов.

Наталя, до речі, вийшла заміж через кілька днів після арешту батька. Спочатку не хотіла свята без тата, але він наказав не «відміняти особисте щастя». Урочистості, звісно, скасували. Була скромна сімейна вечірка. Але, бачте, не склалося.

Читайте також: «Владиславе, це що за х… ня відбувається? Ти що, повірив у своє безсмертя?» — в Криму мучать українського журналіста

— Ви з донькою не боїтеся їздити до Росії на суди та побачення? Адже можуть бути різні провокації…

Ми навіть про це не думаємо. І як не їхати? Як не побачити хоча б у «клітці», хоча б через скло. Він у залі завжди шукав нас з донькою очима, а помітивши, заспокоювався…

Ми бачилися з ним разів з десять. Коли почався суд у Ростові-на-Дону, воліли приїжджати б із Криму частіше, але були обмежені в коштах для таких далеких поїздок. Хоча нам до моменту вироку партія «Свобода» оплачувала адвокатів. Допомагали й правозахисні організації. Перший рік кошти виділяло Міністерство реінтеграції України. На нас по справі чоловіка ще висів борг, який ми мали сплатити через суд, — 110 тисяч рублів (більше 40 000 гривень. — Авт.).

Донька взяла кредит у банку. Я хоч і на пенсії, маю підробітки як медсестра. Тому був час, коли ми не мали коштів приїжджати на засідання у Ростові-на-Дону.

Восени 2020 року активісти у Москві закликали звільнити Приходька та інших українських політв'язнів з тюрем Росії. Такі акції регулярно проходять в Росії та Україні. Фото «Кримська солідарність»

— Як добираються родичі політв’язнів у Володимирський централ з «сірої» зони?

— 17 січня вилетіли з Сімферополю до Москви. 18 січня з Москви за дві години і 20 хвилин на експресі доїхали до Володимира.

19 січня у Володимирі, у в’язниці, о дев’ятій ранку написали заяву на відвідини. Об 11:30 потрапили на побачення. Через скло, з телефоном. Поруч сидів працівник тюрми, який записував у блокнот всю розмову. Побачення тривало три години.

Олег прийшов у робі, обличчя набрякле. Ми стали запитувати, як справи, чи приймає він ліки. Він з таким сарказмом: «А ви мені більше надсилайте. Мені їх зовсім не дають… А в мене жахливі болі в нирках. Вже несила терпіти».

У нього хронічні захворювання шлунково-кишкового тракту, сечостатевої системи, серйозні порушення слуху та зору… Мало того, що ліків не передають, та ще й на етапі, у сьомій колонії, його майже дві доби катували струмом, обливали крижаною водою, вивертали руки і затискали в такому положенні наручниками на години. Вимагали, щоб Олег відмовився від своїх поглядів. Примушували писати під диктовку, що він начебто воював у якихось «гарячих точках…»

«За що я тут сиджу? За те, що люблю свою країну? Що роблять наші політики, омбудсмен, президент, уряд?» — запитував Олег Приходько, коли рідні відвідали його у січні у в’язниці. Фото «Кримська солідарність»

— Це слухати навіть боляче… В яких умовах він зараз?

— Після приїзду до Володимирського централу чоловіка тримали на карантині. В одиночній камері, де підняті ліжка, він змушений проводити весь день на ногах, оскільки лежати дозволяють тільки після відбою. Одного разу він заснув, сидячи навприсядки, і його відправили до штрафного ізолятору. На п’ять діб…

Читайте також: Ми не оцінюємо вчинки політв’язнів. Нам головне їх врятувати, — правозахисники Ольга Скрипник і Віссаріон Асєєв

— Що йому боліло найбільше? Про що запитував?

Казав: «Я помираю. Але хочу отримати відповідь, за що? За що я тут сиджу? За те, що я люблю свою країну? Що роблять наші політики, омбудсмен, уряд, президент? Тільки стурбованість висловлюють?»

А нам відповісти було нічого… Я намагалася його відволікти від сумних роздумів. Але мене аж трусило. Ми з таким каменем на серці вийшли з донькою після побачення! Як далі жити? На що сподіватися?

Ми неодноразово зверталися до омбудсмена Людмили Денісової з приводу жахливих умов утримання. Вона відповідає, що «ситуація на контролі». Коли почнеться цей «контроль»? Коли Олег помре?

— Денісова постійно звертається до російського омбудсмена Москалькової та до міжнародної спільноти з проханням посилити тиск на країну-агресора й повернути всіх українських політв’язнів. Заявляла і про те, що порушуються права вашого чоловіка.

— А світла в кінці тунелю немає… Моєму чоловіку Генеральный консул України в Ростові-на-Дону Тарас Малишевський сказав, що на обмін хай не сподівається… Це його просто знищило. І хоча всім зрозуміло, що російських в’язнів, які мали будь-яке значення для Росії, обміняли на наших заручників у 2019 році, а зараз немає на кого міняти, мені здається, політв’язням цю правду краще не повідомляти. Не вбивати їхню надію, їхню віру…

Любов Приходько: «Олега багато хто запитував, чому ми не поїхали? Він відказував: «Чому я маю їхати з рідної землі. Крим - це Україна!» Фото Олександри Сурган

— Що може підняти дух Олегу Аркадійовичу?

— Листи. Пишіть йому, будь ласка (600 020 Россия, г. Владимир, ул. Б. Нижегородская, 67 ФКУТ-2 УФСИН, Приходько Олегу Аркадьевичу. Листи приймають лише російською. — Авт.). Йому дуже багато пишуть з Америки, Канади, Росії. Він відповідає.

Я теж йому пишу. Часто згадую минуле. Як бігав на побачення щодня, коли я була ще студенткою медучилища в Євпаторії, у 1979 році. Як сказав: «Я так тебе кохаю. Давай одружимось!» У березні 1980 року ми й побралися… Я завжди вважала, що мені повезло. Називав нас с донькою Наталею «мої дівчатка», «мої сонечка», завжди турбувався, щоб ми мали обновки, були найгарнішими…

— Що зробите, коли чоловік повернеться додому?

— Боже мій! Обійму, звісно. Міцно-міцно. Потім дістану його чашку в горошок, скажу: «Ну, старий, давай чай пити». Оце і буде моє найбільше щастя…

Як раніше повідомляли «ФАКТИ», в російському Саратові оголосив голодування український політв’язень Іван Яцкін, якого етапували туди з анексованого Криму. Він був затриманий російськими силовиками восени 2019 року за підозрою у шпигунстві.

Читайте також: «Ми забуті»: кримський в'язень Кремля звернувся до держсекретаря США

3057

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Instagram

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів