«Владиславе, це що за х… ня відбувається? Ти що, повірив у своє безсмертя?» — в Криму мучать українського журналіста
6 липня підконтрольний Росії суд у Сімферополі почав розглядати справу кореспондента «Радіо Свобода» (проєкт Крим. Реалії) Владислава Єсипенка. Активістів, які хотіли його підтримати, до залу засідання не пустили. Суд проходив у закритому режимі. Оголошена причина — карантинні обмеження.
Журналіста звинувачують у незаконному виготовленні вибухових речовин і незаконному придбанні, передачі, збуті, зберіганні, перевезенні або носінні зброї, боєприпасів. Раніше його оголошували ще й шпигуном, але до обвинувального висновку це не увійшло.
Того ж дня у Києві та Вінниці відбувалися акції на підтримку журналіста, під час яких колеги, правозахисники й просто небайдужі люди висловили солідарність з Владиславом. Нагадаємо про основні події цієї історії, яку Владислав доповнював своїми листами на волю.
Друзям, які твердили журналісту про небезпеку, він коротко відповів: «Це моя боротьба»
Щойно у березні 2021 року стало відомо про затримання у Криму кореспондента «Радіо Свобода» Владислава Єсипенка, багато хто кинувся з'ясовувати, хто він і звідки. Але публікацій та сюжетів з його прізвищем не знайшли. Так само як і згадок про нього як про співробітника медіа, що було на руку феесбешникам, які поспішили оголосити арештанта таємним агентом. Однак незабаром їхня версія розсипалася на порох. Затриманий «шпигун» виявився фрилансером «Радіо Свобода», який працював на півострові інкогніто. Тільки так, не світячись і даючи свої сюжети під псевдонімом, можна було їздити на півострів, ризикуючи щохвилини бути розкритим.
— Траплялося, до кінця бесіди, під час інтерв'ю «кримському телебаченню» (так часто представлявся Владислав. — Ред.), люди починали щось підозрювати, — розповідав колегам Владислав. — Одного разу якийсь пильний дідуган на вулиці під час опитування сказав: «Щось ти, журналісте, занадто багато знати хочеш. Зараз поліцію викличу!» Але в цілому мені щастило…
Незабаром стало відомо: послужний список затриманого репортера невеликий: чотири роки на «Радіо Свобода» та з десяток репортажів для українських телеканалів, в тому числі ICTV. 52-річний журналіст, який віртуозно здобував інформацію, був аматором у професії, талановитим самоучкою, що тільки було на користь справі. Незамилений погляд, безстрашність новачка, тяга до ризику робили його сюжети дійсно унікальними. Хто б міг подумати, що відеорепортажі з Криму, що набирали десятки тисяч переглядів, робив… колишній директор агентства з нерухомості, який змінив професію буквально вчора.
У журналістику він прийшов після окупації Криму. Оселився там із сім'єю у 2013 році, переїхавши з Кривого Рогу. Розвинув бізнес. Дочекався народження первістка. І, закінчивши справи, виїхав з півострова, бо не міг змиритися з російською агресією. Сприйнявши окупацію як особисту образу, як виклик, він почав робити сюжети про Крим спочатку як цивільний журналіст — у співпраці з українськими телеканалами. Потім, з 2017 року, як фрилансер «Радіо Свобода». Друзям, які постійно твердили йому про небезпеку, він коротко відповів: «Це моя боротьба».
«У перервах між тортурами мене запитували про мету приїзду до Криму. Якщо відповідь не влаштовувала — вмикали струм»
Репортер висвітлював соціальні та екологічні теми, проводив опитування. А 10 березня 2021 року після фільмування акції покладання квітів до пам'ятника Шевченку в Сімферополі його затримала ФСБ. Владислава зупинили по дорозі з Сімферополя до Алушти, витягли з машини, після чого у салоні його Skoda Fabia «знайшли» гранату…
З цього моменту ФСБ шиє йому справу за черговим сценарієм. Помилкові звинувачення. Тортури. Недопуск незалежних адвокатів. Показове зізнання в ефірі підконтрольного Москві каналу «Крим-24», де Владислав, побитий, розпухлий, з багряним від тортур електричним струмом обличчям (полопалися судини) зізнається у тому, що він шпигун. Про методику вибивання подібних зізнань Влад розповів у своїх листах, переданих на волю.
«У концтаборах нацисти, щоб жертва втрачала здатність до опору, роздягали її догола. Це ж зробили й зі мною. Наділи на вуха дроти та ввімкнули струм. Біль був нестерпним. Очі вибухали вогнями, а мозок наче закипав. На крики ніхто не звертав уваги. Хлопці працювали злагоджено та без емоцій. У паузах між тортурами запитували про мету приїзду до Криму. «Ми знаємо, що ти журналіст, але розкажи нам про завдання від спецслужб України, що й де знімав?» Якщо відповідь не влаштовувала — знову вмикали струм.
Язик потріскався та почав кровити, може, через розряди струму, а може, через те, що під час криків я його сильно прикушував. Коли почав випльовувати кров, співробітники ФСБ «дбайливо» принесли води й навіть зводили до туалету. Під час одного з сильних розрядів від болю я схопився, розірвав скотч, що мене тримав, зірвав чорну маску з обличчя й побачив, що я у підвалі без вікон. Поруч — п'ятеро ефесбешників у балаклавах. Катували за допомогою приладу, схожого на армійський польовий телефон ТА-57. Мене збили з ніг і, знову зафіксувавши на стільці скотчем, продовжили допит. Від такого болю я готовий був зізнатися у чому завгодно і підписати будь-які папери…"
Після катувань у підвалі 10 березня Владислава змусили відмовитися від незалежних адвокатів. А 17 березня знову відвезли у підвал, де сказали, що через пару годин в арештанта буде телеінтерв'ю. І якщо він погано впорається і скаже зайве, на нього знову чекають тортури. Журналіст був змушений погодитися. Ефесбешник у Балаклаві намагався вчити з ним текст для запису інтерв'ю. Але після попередніх катувань у Влада були страшні головні болі, короткочасні провали у пам'яті. Текст він довго не міг вивчити. Тоді його значно скоротили…
Читайте також: Дід обвинуваченого ФСБ у шпигунстві журналіста «Радіо Свобода» Владислава Єсипенка був розстріляний 83 роки тому за шпигунство
«Коли приїхали телевізійники, з мене зняли наручники та дали перед „інтерв'ю“ попити води, — розповідав у листі Владислав. — Досі згадую здивований погляд журналіста (генерального продюсера телеканалу „Крим-24“ Олега Крючкова. — Авт.), коли на його запитання: „Навіщо вам була потрібна граната?“ я видав написану ФСБ відповідь: мовляв, для захисту від агресивних кримських татар. Більшого абсурду ефесбешники придумати не змогли…»
«Ти розумієш, що ми тебе будемо „урабативать“, поки не здохнеш?!»
До багатьох політв'язнів адвокатів не пускали по кілька місяців. 27 днів не могли увійти у справу й адвокати Владислава. Допомогла випадковість.
«Приблизно 15−16 березня під час чергових слідчих дій у ФСБ я заговорив з адвокатом Лілею Гемеджі, — пише журналіст. — Вона запитала: „Ви Владислав Єсипенко? Ми вас давно шукаємо“. Зазвичай у коридорі ФСБ мене охороняли та супроводжували два опери, а тут сталося диво та їх не було на місцях. У цей проміжок часу я встиг написати заяву про тортури та відмову від адвоката Синеглазової (призначеної окупаційною владою. — Авт.)».
Так в справу увійшли адвокати Еміль Курбедінов, Олексій Ладин і Тарас Омельченко. А 6 квітня на попередньому засіданні суду Владислав заявив про тортури. І відмовився від свідчень.
— Зазвичай в`язнів доводиться умовляти зробити заяви про тортури на етапі досудового слідства, — розповідали «ФАКТАМ» адвокати. — Настільки вони залякані. А Влад не побоявся. Це справжня мужність.
«Свою заяву про тортури я порівнював зі стрибком через прірву: можна перестрибнути, а можна впасти вниз… — писав Владислав. — Зрозуміло, можна було б дотягти до початку основного суду та вже там заявити про тортури, але тоді складніше було б доводити свою невинність у судах (включаючи Європейський). 9 квітня мене знову відвезли у сирий підвал, де я вже почав прощатися з життям. Коли почув кроки на сходах, відчув, як шалено калатає серце.
Я впізнав знайомий голос «головного» опера ефесбешника. «Владиславе, — сказав він, — це шо за х… ня відбувається? Я тільки повернувся у Москву, і мене викликали назад, тому що ти наговорив багато зайвого на суді. Ти повірив у своє безсмертя?! Чи адвокати твої нарадили все заперечувати? Вони поїдуть додому, а ти залишишся. Ти розумієш, що ми тебе будемо „урабативать“, поки не здохнеш?!»
Мене вмовляли визнати провину, запевняючи, що після цього мене ніхто «урабативать» не буде. «Якщо не визнаєш, то тобі засунуть шматок дошки, що лежить на підлозі, в ср… ку». Але якимось шостим почуттям я зрозумів, що сьогодні мені нічого не загрожує. Очевидно, від дошки мене врятував міжнародний резонанс…
Якби я зняв художній фільм про це, то сцена в підвалі була б такою: в заґратованому приміщенні обличчям до стіни на табуретці сидів блідий чоловік у світлонепроникних окулярах і навушниках. Наручники сильно передавили йому руки. Він посміхався… Він перестрибнув прірву, а не звалився вниз".
«Йому підкинули заборонені боєприпаси»
Як розповів колегам Владислава з «Радіо Свобода» (Крим.Реалії) адвокат Еміль Курбедінов, 6 липня суд виніс рішення про призначення засідання по суті у відкритому режимі на 14:00 15 липня в Сімферопольському районному суді. За клопотанням прокурора Владиславу на пів року подовжили арешт.
— Захист заявив низку клопотань, у тому числі про повернення справи прокурору та інші, які суд не задовольнив, — уточнив Еміль Курбедінов. — Що стосується доказової бази у цій кримінальній справі, ми ознайомилися з матеріалами. Однак коли почнеться засідання по суті, прокурор оголосить документи й свідчення, які він вважає за докази провини Владислава, ми зі свого боку будемо вважати всі ці документи й підписане нашим підзахисним визнання провини, неспроможними та юридично нікчемними. Впродовж довгого часу ми заявляємо про те, що до Владислава було застосовано тортури, і не бачимо ефективного їх розслідування. Наша версія однозначна: Владиславу підкинули заборонені боєприпаси.
Рідні сподіваються на обмін. Останній раз він відбувся у вересні 2019 року, коли були звільнені Роман Сущенко, Олег Сенцов, Володимир Балух, Олександр Кольченко, Євген Панов, а також 24 моряки, яких Російська Федерація захопила в Керченській протоці. Але в приватних розмовах колишні в'язні Кремля визнають: «Весь «жир», тих, кого можна було б віддати Росії за обміном, вже віддали у 2019 році. А нових не шукають… «Сім'я звернулася до президента Володимира Зеленського з проханням включити Владислава до списку на обмін. Але коли він відбудеться? І чи відбудеться взагалі?
«Мого прадіда Гната Особливця, „кулака-експлуататора“, разом з купою дітей заслали на Урал, де половина його сім'ї вимерла, — писав в листі на волю Влад. — Мого діда, Опанаса Фурсу, 84 роки тому, у 1937-му, без суду й слідства було розстріляно за агітацію проти радянської влади. Нічого не змінилося. І ось тепер я. І страшно подумати, хто з нашого роду буде наступним? Я багато бачив як журналіст. Але це реально сталінські часи. У Криму не просто вішають на стіни портрети Сталіна та ставлять йому пам'ятники. Це 37-й рік. Машина тоталітаризму досі діє».
Так. Діє.
Раніше «ФАКТИ» писали про те, що дружина заарештованого журналіста 33-річна Катерина Єсипенко виступила зі зверненням до світової спільноти, заявивши, що справу її чоловіка від самого початку сфабриковано.
2311Читайте нас у Facebook
