«Я тримаю його голову, закриваю його повіки і читаю молитву»: боєць розповів про смерть на передовій побратима

У боях на Луганщині загинув 24-річний військовослужбовець з села Пасицели на Одещині Павло Бардаховський. Він виконував бойове завдання у Сєвєродонецьку, який ворог уже стільки днів безуспішно намагається захопити. Побратим бійця Андрій Ненько на своїй сторінці у «Фейсбуці» розповів подробиці того останнього бою і як на його руках помирав важкопоранений солдат…

«З Павлом ми познайомились ще на самому початку в навчальному центрі. Він відрізнявся виваженістю і спокійним, як в удава, характером, був ветераном АТО і завжди ділився досвідом з новачками, ніколи не відмовляв у допомозі, якщо його про щось просили, — ділиться Андрій Ненько. — Він був артилерист в АТО, але чогось на цій війні його направили до піхоти. Він, так само як і я, став кулеметником, мій колега».

Обоє бійців несли службу у Северодонецьку.

«Була моя черга відпочивати на чергуванні в окопах, і я як в.о. командира відділення зібрався з нашими хлопцями перед виходом на нульовий рубіж, щоб передати ПКМ та подальші вказівки, — продовжує Андрій. —  Зненацька почався щільний мінометний обстріл, всі встигли сховатися в нору. Перечекали. Вийшли, ніби тихо. І тут ми чуємо цей страшний звук виходу «градів» — це сама адська штука, яка нищить весь квадрат, по якому її випускають. Після закінчення обстрілу, як ми вилізли з підвалу. І тут хтось кричить: «на Герої 300-ті, швидко потрібна допомога!». Поки ми добігли до Героя, пройшло, як мінімум, 5 хвилин, на мінометку по дорозі ми вже не звертали уваги. Підбігаємо, лежить троє 300-х, всі важкі, а в самому важкому я впізнаю Пашку, за нього беремось я та Рижий.

Паша лежить на спині, очі вже закочуються, стегно розтрощено, перебито в кількох місцях, нога розгорнута назад, пахова область пробита. Кров біжить рікою, все у м'ясі. Кров з носа. Рижому кидають турнікет і він намагається його накласти, але стегно перебито в самій основі. Я втрачаю пульс і бачу, що він задихається. Щось не так, бо рот порожній. Знімаємо бронік, щоб робити масаж серця, і я бачу дірку на виліт через груди розміром з 50 коп, на 1 см вище пластини броніка. Бля, це пневмоторакс. Голки, звісно ж, ніхто з нас не має. Пробуємо випустити повітря так, як є, я тримаю дірку долонею, Рижий тисне на груди і з-під долоні у мене виходять криваві бульбашки. Ніколи не забуду це відчуття, ще досі я це відчуваю. На мить здається, що в нас виходить, але пульс не повертається. Не здаємось. Ефективний час масажу серця однієї людини — хвилина. Міняємось. Продовжуємо, але марно. Все одно продовжуємо…

Нема нічого гірше, ніж зрозуміти, що це кінець. Я тримаю його голову, закриваю його повіки своєю рукою і читаю над ним молитву. Дивлюсь на свої руки — все по лікоть в крові. І це відчуття бульбашок на долоні не проходить. Стоїмо кілька здорових бійців, у всіх течуть сльози. Думаю, як добре, що я в окулярах, але відчуваю, що по щоках витікає дві ріки сліз…

Пашу кладуть у мішок на ноші, я кладу до нього його камуфльовану панаму, в якій він постійно ходив. Я зненавидів «гради». Я помітив, що трохи заїкаюсь. Час від часу я плакав ще впродовж кількох днів, коли ніхто не бачив. До цього ще ніхто не помирав у мене на руках. Знаю точно, що шансів у нас не було, але ми старались і зробили все від нас залежне".

За словами Андрія, у 24-річного хлопця залишилися мати з вітчимом, двоє дітей, брати та сестри.

«Діти мають знати, що їх тато — герой, бо немає більшої честі, ніж віддати життя за свою землю, — вважає Андрій. — Спочивай з миром, побратиме, тепер ти там, де немає війни!»

Читайте також: «Завдяки його мужності уникнули більшого числа жертв»: українці просять надати звання «Герой України» 22-річному розвіднику посмертно

4575

Читайте нас у Facebook