Не дочекався народження доньки: війна забрала життя воїна з Донеччини
Віталій Киркач-Антоненко жив у Слов'янську, виготовляв зі своєю дружиною обереги. Боєць, який добровольцем пішов на війну, загинув 9 листопада на Сватівському напрямку, в нього залишилась вагітна дружина.
«Ми познайомились у квітні 2009 року, коли група молодих хлопців-націоналістів, які хотіли свою громадську діяльність перевести на наступний — політичний рівень, зустрілись в Донецьку у сквері навпроти Донбас-Паласу. Сумнівів щодо того, з якою політичною силою пов'язати свою подальшу політичну діяльність, ми не мали, наш вибір був за ВО „Свобода“. Пам'ятаю як у тому ж травні 2009-го я, Віталік і ще декілька хлопці вперше вирушили до Києва на наш перший партійний з'їзд. Потім відбулась зміна керівництва Донецької міської організації під час якої ми, ті молоді 18−25 річні хлопці, отримали можливість спрямувати розвиток нашої організації в тому напрямку, за яким вона розвивалася аж до самої окупації Донецька у 2014 року. В ті, такі важливі для нас, молодих романтиків, дні, Віталік був однією з ключових осіб, які визначали напрямок руху нашої молодої організації, — присвятив загиблому пост його друг Артур Шевцов. — Після цього було багато інших подій. З часу його повернення до Слов'янська ми почали спілкуватися відчутно менше, зустрічаючись переважно на партійних заходах обласного або загальноукраїнського рівня. Але коли бачились то неодмінно завжди були раді бачити одне одного. Пам'ятаю як у 2012-му році Віталій подарував мені один з оберегів, виготовленням яких займався, а саме „Чорне сонце“. Із цим оберегом на шиї я пройшов всі буремні революційні події 2013−2014 років, а потім і складну весну 2014-го. У мене досі залишається враження що завдяки цьому оберегу я зумів пройти всі ті події цілим і неушкодженим. Востаннє ми з Віталіком бачились дуже давно, десь в році 2015-му або 2016-му в Слов'янську. Дуже шкода що останніми роками дуже мало спілкувались особисто, хоча активно слідкували один за одним у соцмережі».
За словами українського журналіста Костянтина Мельникова, перше враження, яке в нього склалось про Віталія — дивак.
«Рік тому ми знімали сюжет про хлопчину, який живе у Слов'янську і мріє полетіти на місяць. Це віддавало божевіллям. Але знайомство змінило все. Віталій мріяв популяризувати науку у рідному місті. Щоб люди у Слов'янську цікавились не лише буденним, а й тим, чим живе світ, Він дивував чистою українською та нетиповим для тутешніх поглядом на життя. Після повномасштабного вторгнення, 24 лютого, коли весь світ дізнався чим живе прифронтовий Слов'янськ, Віталій не лишився осторонь. Тероборона. Під час коротких зустрічей на каву він розповідав про волонтерів, якими захоплювався, про оборону Святогірська, про життя і побут на війні. Під час останньої зустрічі він наполіг на селфі.
Тебе нема. В бою. На Луганщині. А фото є… А ще твоя Наталка, яку ти називав «скромним генієм», носить під серцем немовля«
Картка Приват для допомоги дружині бійця Наталії Киркач-Антоненко — 5168 7554 7255 6121
Нагадаємо про те, що в Бучі вбивають патріотичні цінності: пластуни заявили про ліквідацію центру.
Читайте нас у Facebook
