«Кусання калити», дівоче ворожіння і «хлопчачі збитки»: які обряди та забави були популярні в давнину на свято Андрія
«За переказами, Андрій Первозванний бував на слов’янській землі і встановив хрест саме в Києві»
За церковними легендами, святий проповідував християнство на сході Римської імперії, у Скіфії, у східних країнах, звертаючи у віру різні народи. У Синопі проповідника побили камінням, але він неушкоджений рушив далі. Зі словом Божим побував у Причорномор’ї, Криму, дійшов по Дніпру до місця, де згодом виник Київ. На одному з його пагорбів, як свідчить літопис XIII століття, Андрій встановив хрест, звертаючись до учнів: «Чи бачите гори ці? На цих горах засяє ласка Божа, буде велике місто». Андрій повернувся в Рим і до Фракії. Останнім відвідав Патри, де його (за переказом XIV століття) за проповіді про Ісуса розіп'яли (зв'язавши мотузками) на Х-подібному хресті, з яким і досі зображується в іконографії (згодом хрест назвали Андріївським). Мощі Андрія перенесли в 357 року з Патри до Константинополя, в ХІІІ столітті — до італійського міста Амальфі. На місці розп’яття спорудили храм Андрія Первозваного, який є найбільшим у Греції.
В день пам'яті Андрія, який в християнсько-народному календарі припадає на 13 грудня (по старому стилю 30 листопада), традиційно вітають з іменинами Андріїв та Андрійовичів. Свято Андрія Первозванного відноситься до великих церковних свят. А народні традиції зберегли багато обрядів, пов’язаних зі святом, на яке угадували майбутню долю. Як це відбувалось, яких правил дотримувались наші пращури, на чому ворожили напередодні свята, у що вірили і як будували відносини, розповіла «ФАКТАМ» Олена Громова, етнографиня, завідувачка наукового відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України (Пирогів).
— За переказами, Андрій Первозванний бував на слов’янській землі і встановив хрест саме в Києві (якому пророкував славне майбутнє) — на місці Андріївської церкви, — починає розповідь Олена Громова. — На іконах можна зразу впізнати святого, бо він зображений з незмінним атрибутом — хрестом. В народі Андріїв день (або просто «Андрія») ще називають «Калитою». Чому закріпилася така назва і які обряди знали наші пращури, у що вірили, і піде мова.
Андрія Первозванного, який спочатку був рибалкою в селищі Капернаум, першим (за що його й прозвали Первозванним) позвав до себе Ісус. Андрій попрямував з братом Петром за Спасителем, став свідком воскресіння Ісуса і його вознесіння на Небеса. Христос сказав учням: «Іоанн хрестив людей водою, а ви будете хрещені Святим Духом». Коли всі апостоли зібралися до великого апостольського служіння, почувся шум і виникли язики вогню. Після цього апостоли заговорили на різних мовах, якими потім користувалися, проповідуючи віру по всьому світу…
Зранку на свято віряни йшли до церкви. Треба було запалити свічку Андрієві Первозванному. Незаміжні дівчата ще й промовляли: «Не свіча горить, а моя душа. Як я до тебе, так ти до мене». В молитвах просили святого про порядного чоловіка й щасливе сімейне життя.
Хлопців, народжених у грудні, переважно нарікали Андріями, бо ім’я було часто вживаним (хоча 14 грудня шанували Наума, 18-го — Саву, а 19-го — Миколая).
«Церква хоч і не вітала традицію ворожіння, все ж її не подолала»
— В грудні зазвичай починалася пора вечорниць з розвагами і гаданнями, — продовжує Олена Громова. - Вони відбувались під час Пилипівського посту і не відповідали нормам християнської моралі. А церква хоч і не вітала традицію ворожіння, все ж її не подолала. Свята ж поступово з роками хоч і втрачали магічний відтінок, більше перетворювалися у своєрідний привід для зібрання молоді. В піст помірні веселощі не заборонялись. На молодіжних вечорницях, як правило, не вживали міцних напоїв, не організовували гучних гулянь, в цей період вчили і співали колядки, народні пісні, переповідали цікаві історії, шуткували.
Здавна дівчат вже в 15−16 років брали до гурту. І на Андрія молодь сходилася обов’язково — дуже чекали цього дня. В обрядах Андрієва дня, як і багатьох українських свят, проглядаються традиції дохристиянства. В українських традиціях свято в молодіжних колах привабливе і популярне завдяки обрядам ворожіння, забавам. Обряди з магічним відтінком зазвичай виконували дівчата, які загадували на майбутнє заміжжя і щасливу долю.
.jpg "На Андрія дівчата загадували на майбутнє заміжжя і щасливу долю.")
Хлопці теж приходили на вечорниці — це був і парубоцький день, коли проводили Андріївський обряд «кусання Калити». Молодь влаштовувала веселі посиденьки із жартами й різноманітними витівками. Гурт збирався в орендованій хаті, зносили туди продукти. Дівчата спершу перешкоджали парубкам: перемотували їм мотузкою стежку, глузували, але потім сідали всі за гостинний стіл. Після вечері тривали комічні ігри та забави.
Як уже згадувалось, Андріїв день ще називали «Калитою». Пекли прісний корж з житнього або пшеничного борошна (у формі кола з діркою посередині). Із цією обрядовою стравою і влаштовували розваги: прив'язували якнайвище попід стелю, а потім хлопці з зав'язаними очима мусили дострибнути до коржа й відкусити шматок. Стрічку, на яку підвішували корж, перекидали через дерев’яний сволок. За вільний кінець стрічки тримав «Пан Калитинський» (він регулював довжину стрічки «Калити» залежно від росту того, хто намагався її вкусити). Їхав «Калиту кусати» «Пан Коцюбинський» (він «сідав» на коцюбу — тобто кочергу, якою вигрібали жар з печі). Ці персонажі «Калити» зазвичай починали з жартівливих перемовин, а веселий «Вартовий» квачем (або щіткою) мазав сажею обличчя кожного невдахи, який не дотягувався до «Калити» і не зміг її вкусити. І в хаті постійно лунав сміх. А під кінець уже і дівчата так розгулювались, що могли залучатись до «Калити». Але їх вже мазали не сажею, а медом… Побутувало повір’я: хто вкусить «Калиту», той цілий рік буде при здоров’ї, буде лад в сім’ї, хазяйстві. «Калита, Калита, солодка була. Тепер ми її з’їли, за женихами полетіли», — казали дівчата і ближче до півночі переходили до ворожіння.
Способів ворожіння на нареченого існувало багато і здебільшого веселі. Ще напередодні Андрія дівчата загадували (традиція трималася до першої половини XX ст.) на кохання, гарну жіночу долю. Дівчата молилися Андрію Первозванному, звертаючись до ікони з його зображенням: «Андрій, апостол, чоловік божий, пошли мені гарного, розумного, роботящого, красивого чоловіка, щасливої долі». Дуже вірили, що небо почує мольби. Але щоб це сталося, треба дівчині і самій бути гідною: щоб молилася, не сварилася, не пліткувала, не чинити зла, в середу і п’ятницю постилася. Інакше доля не складеться, а може послати до пари якогось ледаря або п’яницю…
Ще просили святого Андрія, щоб у ві сні показав судженого. Для цього брали миску з водою, клали соломинку зверху і казали на ніч: «Як буду спати, то нехай по цьому містку вороний кінь скаче з буйною гривою, а мій князь, що мене до вінця візьме, стане перед мої ясні очі». «На Андрія робиться дівчатам надія», — казали в народі. А ще промовляли: «Андрію, Андрію, я тобі коноплі сію, спідницею волочу, бо дуже заміж хочу».
Гадання були як індивідуальні, так і групові. Наприклад, кидали в миску з водою (з вином чи медом) перстень. Щоб дістати його, хлопець повинен був надпити рідину, і ця процедура супроводжувалась сміхом і жартами з усіх боків. Ще грали в «Панас, Панас, хапай нас»: хлопця з закритими очима розкручували і пускали в коло «ловити свою долю»…
Для гадання дівчата використовували і взуття. Його знімали з лівої ноги і міряли ним відстань від столу до порогу: та з них, що зробить це швидше, заміж вийде першою. А як дівчата чобіт кидали через хату, то приговорювали: «Не чобіт кидаю, а судженого зазиваю — нехай моєму серцю скаже, в який бік ступить моя нога». Який напрямок покаже носок взуття, звідти наречений і покличе. Хлопці могли красти чобота, а дівчата «перекупали» його за горішки. Хто більше з хлопців накопичував горішків, у того мала бути краща господиня, а в господі мали плодитися телята, вівці — різна домашня худоба.
Якщо дівчата хотіли дізнатися, який зовні буде наречений і з яким характером, то виконували ще один обряд (був розповсюджений в різних областях): дівчата з закритими очима у дворі рахували в тину кілочки, підходили до нього, знімали пов’язку і дивились: як кілок тонкий і рівний, то дівчині посватає молодий і стрункий хлопець, з товстою корою — суджений буде багатим, а кривий — то дістанеться п’яниця і грубий…
А іноді застосовували або півня, або собаку і чекали, до якої з розкладених речей вони підійдуть. Як до дзеркала — то чоловік буде чепурун, до води — п’яничка, до вуглинки — активний помічник по хаті, до зернини — буде господарем… До речі, хазяї відв’язували собаку і дивились за його поведінкою. Як чотирилапий дряпався за ворота — в цьому році слід чекати сватів. На Буковині, щоб дівка вийшла заміж, батьки переганяли свиню з одного хліва в інший (імітуючи перехід дівки з батьківської хати в чоловічу).
«На Андрія парубкам дозволялося бешкетувати»
— Наші предки вірили, що Андріїв день може дати багато шансів, в тому числі на одужання (у випадках жіночих хвороб, запалення, онко). — продовжує Олена Громова. — Тому йшли в церков, запалювали свічку (прикривали чимсь, щоб не згасла), тричі з нею обходили храм і тоді йшли додому. Треба було щовечора свічку перед сном запалювати, «аби в грудях не боліло»… А якщо восени збирали виноград, то його у хаті підвішували і так зберігали до весни. Тож одну з китиць спочатку несли з собою на службу в храм, а потім в хаті підвішували до сволока, аби у хазяйки голова не боліла.
На Андрія в оселі з внутрішньої сторони мазали крейдою або світлою глиною двері — аби «люди язиками дівки не чорнили». А сама дівчина відмивала ці двері відваром полину аж на Василя — через місяць.
Якщо в родині була стара жінка, то фартухом зав’язували їй очі, аби «смерть цієї хати не виділа». Батько під воротами (з вулиці) забивав захисний осиковий кілок, щоб негаразди обходили дім.
Процедура дівочих гадань змінювалася з роками. У XX столітті, коли були вже газети, їх жмакали, підпалювали і по тінях на стіні розгадували різні зображення, по яких можна було дізнатися про рід занять обранця… Питали дівчата і в дзеркала про свою долю: «…з ким я свою долю злучити маю? З'єднати з Іванком прошу, бо його в серденьку ношу». Ще раз промовляли, відвернувшись і заплющивши очі: «Святий Андрію, допоможи, судженого мого покажи! Ворожу на свій вінок, прошу захисту від зірок! Дай, Боже, шлюбу дочекати, мене з Іванком звінчати». Треба було різко повернутися і не злякатися, бо в дзеркалі, бувало, можна побачити навіть не бажаного жениха, а зовсім незнайоме обличчя … З Андріївських обрядів збереглися спогади не тільки про дівочі ворожіння, а й про так звані «хлопчачі збитки».
На Андрія парубкам дозволялося бешкетувати. І це був єдиний день в році, коли хлопцям пробачались їх витівки. Якщо батьки не пускали якусь дівчину на вечорниці, то парубки могли розібрати їм тин або ворота. Після вечорниць хлопці робили збитки: виносили на городи зняті хвіртки, січкарні тощо. Найбільшим бешкетом вважалось витягти на дах хати сани, ворота або воза, також замастити сажею вікна. Правда, батьки дорослих дочок знали про ці витівки і, щоб хлопці не нашкодили, могли вартувати на подвір’ї, спускати собак, але знали: «Хлопців, як чортів, не встережеш»… Бувало, якщо хлопців не запрошували на «Калиту», то вони теж могли відреагувати і надивачити.
На Поліссі проводили обряд «сповіді діжі», яку жінки повинні були тримати в чистоті. Цей предмет сільського побуту стояв на почесному місті — на покуті і напередодні свята його традиційно вимивали і пропарювали. За повір’ям, як не зробити таку дезінфекцію, то у когось з жінок в родині могли бути важкими пологи. Діжу також використовували на весіллі — на неї присідала наречена, що символізувало затишок в родині і чистоту відносин. По легенді, напередодні Андрія діжі сходяться, щоб з’ясувати, чи доглядають їх господині, не сварять, не лають або не кидають на підлогу. Як поводяться господині, то так і їм буде вестися. От тому кожна намагалась догодити своїй діжі: мила, обтирала і обгортала чистим рушником.
Вважали, що в Андріїв день гріх щось робити без поважної причини. Щоб не накликати біду, жінки категорично не шили і не пряли, не пекли хліба. В цей день здавна забороняли будь-яку інтелектуальну працю, бо можна втратити розум. Заборони іноді поширювалися аж до Водохреща. 13 грудня припадає на Різдвяний піст, тож цього дня не вживали м’ясної та молочної їжі, яєць — святковий стіл був пісним і страви готували з круп, овочів, фруктів і сухофруктів, горіхів та бобових.
День Андрія Первозванного, по суті, зустрічав зиму. І здавна люди намагались передбачити погоду. Казали: «На Андрія треба кожуха-добродія». У народі, зокрема, вірили: якщо вода на річках тихо себе веде, — це прикмета спокійної рівної зими, якщо бурлить і шумить, то неминучі завірюхи. Якщо випаде сніг, то наступний тиждень, як і зима, відзначаться холодом і хурделицями. А на свято не випав сніг, то очікується тепла зима. Як червоний вогонь у печі у святковий вечір — то на холоднечу, білий — на відлигу. Сніг піде до свята — до холодної зими. На свято холодно, але сонячно — бути гарному врожаю, а день без опадів і світить сонце — до коротких холодів, а от врожай можна чекати багатий.
Читайте також: Андрієв день: що категорично заборонено робити, щоб не накликати лиха
У тексті використані матеріали з польових зошитів Олени Громової, зібрані у відрядженнях за період 2000−2020 роки
1492Читайте нас у Facebook
