«Сервіз „Марічка“, ймовірно, створений за мотивами легендарної української пісні», — експертка з фарфору Людмила Карпінська-Романюк
Вишуканий фарфоровий сервіз — справжня окраса оселі. Проте багато хто їм не користується — стоїть десь далеко у шафі, часом навіть у коробці. А чи знаєте ви історію родинної порцеляни — сервізів та ваз, які купувались ще вашими бабусями чи мамами або були подаровані родичами, друзями, колегами до якихось свят — весілля або дня народження? Якщо ні, варто дізнатися про це прямо сьогодні. Адже час — річ невпинна. Та інколи ми цікавимося історією того чи іншого предмета, коли у родині вже нікому про нього розповісти. Тож цінуймо кожну мить життя…
«ФАКТИ» продовжують серію інтерв’ю, присвячену історії української порцеляни. Сьогодні наша співрозмовниця — колекціонерка та дослідниця вітчизняного фарфору, авторка книг про нього Людмила Карпінська-Романюк. В інтерв’ю «ФАКТАМ» вона розповіла про незвичайні сервізи Бориславського фарфорового заводу.
«Продукція Бориславського фарфорового заводу експортувалась до Прибалтики, Словаччини, Угорщини, Польщі, Іспанії…»
— Бориславський фарфоровий завод на Львівщині розпочав випуск продукції у 1964 році та проіснував до 2007 року, — розповідає Людмила Карпінська-Романюк. — Розписані його художниками сервізи, великогабаритні чайники та вази вмить ставали класикою та окрасою сервірованого столу. Серед провідних художників заводу були Петро Щербонос, Василь Ковальчук та Микола Самійленко. Підприємство мало добру славу всюди. Щорічно на заводі виробляли понад сотню найменувань продукції, яка експортувалась до Прибалтики, Словаччини, Угорщини, Польщі, Іспанії… У 1970−1980-х роках розробки неокласичних версій сервізів сміливо конкурували з продукцією найкращих вітчизняних та іноземних брендів. Порцеляна, в якій відбивається сонце, мала високий попит і здобула міжнародний приз у 1996 році.
— В чому особливість сервізів цього заводу?
— Дуже популярним тут був національний орнамент з використанням карпатських мотивів. Адже, побачивши хоча б раз у житті перед собою велич Карпатських гір та красу природи, розумієш, що тільки тут можеш дихати на повні груди, тільки тут повітря дзвенить, мов кришталь. Карпати — це місце, де людина може бути сама собою, місце, де серце наповнюється справжніми почуттями.
Один з найкрасивіших сервізів — «Марічка» (на фото у заголовку). Ймовірно, він був створений за мотивами легендарної української пісні на слова Михайла Ткача та музику Степана Сабодаша. Декорований кобальтом та золотом, сервіз вражає красою та вишуканістю.
В чайних сервізах художника Василя Ковальчука «Карпати» та «Галичанка»; кавових — «Прикарпатський», «Едельвейс» та «Тиса» — візерунки співзвучні вишитим на українських рушниках і сорочках. На створення цієї краси його надихнули поїздки до Прикарпаття та Закарпаття.
Дуже вишуканий і набір для чаю Петра Щербоноса «Оксамит». Його назва говорить сама за себе. Оксамит завжди був та є символом вишуканого смаку та витонченості. А який гарний сервіз «Ягоди Карпат»! Можна нескінченно милуватися полуничним візерунком на ньому. За майже сорок років творчої роботи Петро Щербонос створив понад тисячу форм та малюнків до чайних сервізів. В сервізах Петра Щербоноса є якась дивовижна гармонія, природність й переконлива виразність.
Справжній шедевр — сервіз «Жасмин», створений Василем Ковальчуком та Петром Щербоносом у тандемі. Розпис кобальту — надзвичайно філігранна робота. Тут неприпустимо зробити помилку, адже тоді вся робота виявиться марною. Не випадково вибрана й квітка -- жасмин є символом грації та елегантності.
«Зберіться з рідними за родинним столом. Сьогодні так важливі позитивні емоції та щире спілкування»
— Який сервіз Бориславського заводу у вас улюблений?
— Чайний та кавовий сервіз «Зимонька» Петра Щербоноса, декорований перламутровим люстром і надглазурним розписом золотом. До такої краси неможливо залишатися байдужим. Візерунок переливається при грі світла. Здається, що це мороз розмалював порцеляну інеєм.
Також не можу не сказати про унікальну вазу виробництва Бориславського фарфорового заводу. Вона прийшла до мене від продавця, який знайшов її на смітнику. Хтось з неї майстрував світильник, а врешті решт просто викинув. Я відмила та відновила вазу. Цей виріб має дуже цікаву історію. Він експонувався на ювілейній виставці в Києві з нагоди сторіччя від дня народження Лесі Українки. Робота присвячена оспівуванню краси людських взаємин, пориву до щастя, незбагненній силі великого кохання. Милуючись вазою, ви поринете у світ драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня». На березі лісового озера, що утворилося з маленького струмка, Лукаш грає на сопілці про вічне кохання лісовій царівні. Вона, в ясно-зеленій одежі, з розпущеними косами, у зоряному вінку, почувши спів про красу душі та кохання, прокидається від зимового сну… Тепер ваза є окрасою моєї колекції, яка налічує близько трьох тисяч виробів.
— Цікаво.
— А почалась вона зі скульптурної пари Владислава Щербини «Карась та Одарка», яку мені 43 роки тому подарували друзі. Колекціонування — цікаве хобі, воно мотивує досліджувати історію кожного виробу. Поповнюючи зібрання, я зустрічалася з фарфористами, відвідувала музеї, читала відповідну літературу. Отриманими знаннями завжди ділюся з шанувальниками українського фарфору. Для мене колекціонування не є комерційним інтересом. Згодом були видані книги про Полонський завод художньої кераміки, Коростенський фарфоровий завод та про фарфор Ольги Рапай, Валентини та Миколи Трегубових. На жаль, всі фарфорові заводи в Україні закрилися. Тож все це вже історія. Серед моїх експонатів є й сервізи. Маю їх близько десятка.
— Чи користуєтесь колекційними сервізами у побуті?
— Звичайно. Особливо цінними — лише на свята, коли хочеться створити особливий настрій.
— Як вважаєте, чи варто надбиту сервізну чашку або блюдце викидати?
— Особисто я це роблю, бо підвладна прикметам. Та й вважаю, що пити з надщербленої чашки небезпечно.
— Дайте, будь ласка, поради щодо сервірування стола вінтажними сервізами.
— Вінтажні сервізи — це краса та вишуканість. У часи, коли дуже не вистачає світла, порадуйте себе, якщо є можливість: накрийте стіл гарною скатертиною, прикрасьте його букетиком польових чи садових квітів, подавайте чай чи каву з солодощами у родинному сервізі. Зберіться з рідними за столом і насолоджуйтеся кожною миттю. Сьогодні настільки важливі позитивні емоції та щире спілкування.
Раніше Людмила Карпінська-Романюк розповіла «ФАКТАМ» про особливості сервізів Тернопільського фарфорового заводу, роботи митців якого зберігаються в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва.
На фото у заголовку: В. Ковальчук. Сервіз для кави «Марічка». Бориславський ФЗ. 1972
Фото з альбому Людмили Карпінської-Романюк
Читайте нас у Facebook
