«Кобальтові сервізи асоціюються з королівською розкішшю», — експертка з фарфору Олена Корусь

Тема рідного дому сьогодні близька для всіх наших співвітчизників. Домашній затишок — одна з головних цінностей у кожній родині. А створюється він роками. Зазвичай кожен предмет у інтер’єрі має свою історію. Це стосується і посуду.

«ФАКТИ» продовжують серію публікацій про український фарфор. Сьогодні співрозмовниця «ФАКТІВ» — кандидатка мистецтвознавства, старша наукова співробітниця Національного музею «Київська картинна галерея», співробітниця фондів Музею фарфору та Музею декоративно-прикладного мистецтва в Дрездені Олена Корусь. Вона розповідає про кобальтові сервізи та вази, які є у багатьох вдома. Нагадаємо, що Олена Корусь давала поради читачам «ФАКТІВ» щодо використання сімейних сервізів сьогодні.

«Розпис фарфору яскраво-насиченою синьої фарбою століттями викликав захоплення в усьому світі»

- Кобальтовий посуд оздоблений фарбою глибокого синього кольору, вкритою шаром прозорої поливи (глазурі), — каже Олена Корусь. — Власне цей колір й має назву «кобальт». Вона походить від німецького слова «Kobold» — гном. Кобальт — метал сріблясто-білого кольору з синюватим і рожевим відтінками, який здавна використовувався як основа для мінеральних фарб. Найефектніше унікальні кольоротворні властивості кобальту проявляються в підполив’яному живописі на фарфорі. Підполив’яний синій колір, отриманий з оксиду кобальту, почали застосовувати на порцеляні в Китаї за часів династії Юань (1279−1368), а значного рівня розквіту ця техніка досягла в період Кансі (1662−1722). Розпис фарфору яскраво-насиченою синьої фарбою століттями викликав захоплення в усьому світі. Ефект поєднання білої поверхні з синім візерунком імітували в Персії, Туреччині, Італії, Нідерландах. До розуміння секрету кобальту в Європі наблизились лише після винайдення в Майсені рецептури твердої порцеляни. 22 серпня 1717 року саксонському курфюрсту була піднесена перша чаша з синім підполив’яним розписом майсенівського виробництва.

— Відомо, що технологія нанесення кобальту дуже складна.

- Вона дійсно має ряд особливостей. Підполив’яний розпис вимагає надзвичайно високої кваліфікації майстра, який має зробити мазок фарбою одним рухом, адже неглазурований черепок швидко вбирає розчинник з фарби, тому поправки тут не допускаються. Важлива і якість порцеляни.

Отож не випадково кобальтові сервізи асоціюються з королівською розкішшю. Починаючи з XVI століття декорований візерунками яскравого синього кольору китайський фарфор викликав захоплення у європейських правителів. Вражала і різноманітність форм виробів. Перш ніж їх почали використовували для чаю, кави й шоколаду, вони служили для представницьких цілей як предмети оздоблення інтер’єрів. Наприкінці XVII — на початку XVIII століттях у багатьох європейських палацах (в Оранієнбурзі, Шарлотенбурзі, Дрездені) з’явились так звані «фарфорові кабінети» для демонстрації китайського фарфору. Фарфор розташовувався не лише серед зали на подіумах, а й на стінах на спеціально виготовлених позолочених консолях. Найбільш видовищним був кабінет, спроектований для саксонського курфюрста Августа Сильного в Дрездені. Його часткова історична реконструкція, яка експонується в дрезденській Колекції фарфору, вражає і зараз.

«Посуд з кобальтом достатньо стійкий до механічних і хімічних впливів, тому особливого догляду не потребує»

— А які українські заводи випускали кобальтові сервізи? І які з цих комплектів найбільш відомі та цінні?

- Особливих успіхів у розробці цієї технології досяг у 1950-і Довбиський фарфоровий завод, який славився своїми кобальтовими сервізами.

Покриття кобальтом застосовували й на Городницькому, Баранівському, Полонському, Коростенському і Дружківському фарфорових заводах. Особливо ошатний вигляд має тонка смуга кобальту на білосніжному фарфорі. Дуже вишуканий столово-чайно-кавовий сервіз «Шахтарський весільний», автором якого є Василь Ковальчук. Цей комплект створений на Дружківському фарфоровому заводі. Найбільш цінними є вироби, оздоблені оригінальним авторським малюнком, адже, як я вже казала, техніка розпису кобальтом потребує надзвичайної точності і вправності руки майстра. У цьому сенсі я особливо відзначила б твори художника Дружківського фарфорового заводу Сергія Федяєва. Квіти і птахи на його фарфорі нагадують середньовічні храмові візерунки. Відомі створені ним для виставок чайні сервізи «Квіти і фрукти» та «Славутич». Останній експонувався на міжнародній виставці в Алжирі.

Читайте також: «Пити чай з чашки у горошок — цей тренд у Європі знову актуальний», — експертка з фарфору Людмила Карпінська-Романюк

— Які ще українські майстри досягли найбільших висот у цьому напрямі?

- На Київському експериментальному кераміко-художньому заводі таким художником був Олександр Сорокін, який майстерно володів технікою розпису кобальтом і був одним з авторитетніших фахівців. Захоплюють оздоблені ним вази, блюда і флакони з квітковими мотивами в орієнтальному стилі. На Полонському фарфоровому заводі високого рівня майстерності досягла Клавдія Гапонюк. Хочеться відзначити чайний сервіз «Троянда» з її ажурним малюнком. Наталія Аксьоненко на Коростенському фарфоровому заводі у 2000-х роках створювала на вазах і чайниках дивовижні квіткові композиції. Густа темна синява фарфорової поверхні ніби освітлена спалахами таємничого світла квітів, що виступають із глибокої нічної імли.

— У чому особливість кобальтових сервізів, виготовлених за кордоном?

- Покриття кобальтом переважно всієї поверхні виробу, як це було популярно на сервізах українського виробництва, у європейському масовому виробництві стало широко застосовуватись лише з кінця 1960-х років. При цьому недекорованою залишають більшу частину білої поверхні. Характерним є і тривале застосування одних й тих орнаментів на багатьох підприємствах. Серед класичних декорів можна назвати цибулевий візерунок, розроблений в Майсені. Після 1850-х його популярність в Німеччині настільки зросла, що його почали використовувати на всіх можливих формах і не лише в Майсені, а й на королівській мануфактурі у Берліні, потім у Ваймарі, Каалі.

— Як доглядати за кобальтовими сервізами?

- Посуд з кобальтом достатньо стійкий до механічних і хімічних впливів, тому особливого догляду не потребує. Однак це не означає, що його можна чистити абразивомісткими засобами, які можуть подряпати поверхню.

Читайте також: «Музей порцеляни створювали під завивання сирен повітряної тривоги і під вибухи крилатих ракет», — Олександр Швець

— У яких ще виробах з порцеляни застосовують кобальт? Які роботи найвідоміші?

- Звісно, використання кобальту не обмежується лише сервізами. Наприклад, він присутній на виробах великої частини асортименту Коростенського фарфорового заводу авторства подружжя Валентини і Миколи Трегубових — на сервізах і на вазах, штофах, блюдах, фігурках. Можна згадати їхні твори надзвичайно високого мистецького рівня — чайний сервіз «Івана Купала» (1995), чайно-кавовий сервіз «Колядки» (1996), столовий сервіз «Коляда», де тло виконано розтяжкою від глибокого кобальту до майже блакитного відтінку, а також скульптури «Українка», «Кармен», «Циганка». А, скажімо, київський скульптор Владислав Щербина розписував кобальтом за допомогою тонкого пензля фігури. Відома його робота «Ой, ходила дівчина бережком». Вона належить до знаменитою серії «Українські пісні», що зберігається в Національному музеї українського народного і декоративного мистецтва.

— Який кобальтовий сервіз у вас улюблений?

- Мені подобається сервіз форми «Пуп'янок» Баранівського фарфорового заводу. Його нижня частина нагадує пелюстки, які розпускаються. Вона вкрита кобальтом, а межа між кобальтом і білою поверхнею відтінена золотим малюнком «метелик».

Раніше «ФАКТИ» публікували інтерв’ю з експерткою з фарфору Оленою Корусь: «Знаменитий лікерний набір „Риби“ можна зустріти на блошиних ринках Польщі, Німеччини та Чехії».

Фото з альбому Олени Корусь та Миколи Козака

На фото у заголовку сервіз «Пуп'янок» Баранівського фарфорового заводу. Його нижня частина нагадує пелюстки, які розпускаються.

4337

Читайте нас у Facebook