ПОИСК
Події

Закатованого до смерті в російській тюрмі українського полоненого окупанти підкинули в полі біля Покровська — наче він загинув у бою

12:20 3 березня 2024
у російському полоні
В Києві пройшла презентація аналітичного дослідження «Місія врятувати: що відбувається у російському полоні і як попередити загибель у ньому українських військових», яке виконали співробітники Медійної ініціативи за права людини. В заході взяв участь ветеран Богдан Слободян, який провів в жахливих умовах російського полону 286 діб. Він став свідком того, як російські тюремники у в’язниці в Курську до смерті закатували молодого українського морського піхотинця. Вже після звільнення з полону Богдан дізнався, що тіло цього хлопця було знайдено біля Покровська — окупанти підкинули його туди, аби склалось враження, що боєць загинув на полі бою.

«Полоненого морпіха змушували зізнатися в тому, що він вбив в Маріуполі цивільного і вирізав йому на тілі нацистську символіку»

— Я знаходився в полоні в сумнозвісній колонії в Оленівці, коли у квітні 2022 року росіяни доставили туди полонених з 501 батальйону морської піхоти, який до того боронив Маріуполь, — розповів «ФАКТАМ» Богдан Слободян. — Частину хлопців з цього батальйону потім разом з іншими полоненими (серед них і мене) окупанти відправили в росію в Курськ. Там почалися жорстокі тортури. Морпіха, якого врешті наглядачі фактично вбили в тій тюрмі, з перших днів кинули в карцер. В карцері дуже темно, сиро, місця ледь вистачає для одного в’язня. Людина там сходить з розуму. Морпіха тримали там до тих пір, поки не погодився співпрацювати.

— Окупанти змушували його підписати якісь зізнання?

— Так. Я чув, як охоронці казали, що його заставляли зізнатися в тому, що в Маріуполі він вбив цивільну людину і вирізав на її тілі нацистську символіку.

До цього морпіха в карцері застосовувалися звірячі методи знущань: починаючи з побиття і того, що не дозволяли навіть сидіти, закінчуючи тим, що йому багато діб поспіль не давали спати. Іншим полоненим спати дозволяли, хоча сон переривали — двічі за ніч будили, змушували стояти по 1,5 — 2 години. А тому морпіху взагалі не давали спати. Його сумний «рекорд» — 7 діб без сну. Щоб цей хлопець не пробував заснути, його били, виводили в коридор і змушували присідати. Власне, його били щодня по 3−4 рази.

РЕКЛАМА

Читайте також: «Я не знаю, як він вижив»: ексфутболіст збірної України про жахіття перебування брата-прикордонника в російському «концтаборі»

Там було 3 карцери. Під час ранкової перевірки бранців всіх тих карцерів виводили в коридор і били. Десь о 10 годині, коли у нас була прогулянка, невільників з карцеру знову гамселили — під приводом проведення «досмотру». Їм відбивали нирки, ноги. У мене було таке враження, що весь цей жах дещо відбився на психіці того морпіха.

СІЗО в Курську, де утримують українських полонених. Фото з сайту https://mipl.org.ua

РЕКЛАМА

— Він підписав те, що від нього хотіли?

- Після тримісячних безперервних тортур підписав. І лише після цього його ледь живого перевели у звичайну камеру (але не в мою — в іншу). Знаю, що звідки на прогулянковий дворик його виносили. Й після переводу в загальну камеру наглядачі продовжували бити цього хлопця. Він під себе ходив в туалет. Не усвідомлював, де знаходиться.

РЕКЛАМА

Тут слід сказати, що камера, в якій утримували мене, знаходиться навпроти карцерів, біля бані та «дєжуркі», тож я прекрасно чув, що там відбувається. Перед Новим 2023 роком пізно увечері 31 грудня почув, як двоє хлопців (сусіди морпіха по камері) тягнули його з другого поверху в баню. Він вже навіть не стогнав, всі свої сили витрачав на те, щоб дихати. В бані його намагалися відкачати. Тієї ночі йому викликали «швидку». Ще в серпні один з вертухаїв (наглядачів) казав, що цього морпіха доведеться саджати в інвалідне крісло — ноги у хлопця були навіть не сині, а чорні. Це означало, що вони почали гнити. Плюс — у нього відмовляли нирки.

Читайте також: «Найважче було витримати інформаційний вакуум»: захисник з Маріуполя про перебування у полоні

— Він був молодим?

— Десь років 30. Якщо не помиляюсь, 1991 року народження.

— Ви знаєте його прізвище та ім’я?

— Так, знаю. Коли звільнили в рамках обміну полоненими мого друга, він зв’язався з мамою цього морпіха. Вона повідомила дату смерті сина. Наскільки мені відомо, окупанти підкинули тіло морпіха біля Покровська.

— Тобто підкинули на поле бою?

— Саме так — на поле бою. Щоб склалося враження, що він там загинув. Недолугі хитрощі. Ми, колишні полонені, добре знаємо, де і з якої причини він загинув.

Коридор СІЗО в Курську, де знущаються над українськими полоненими. Фото з сайту https://mipl.org.ua

— Як тюремники поводилися в неволі з вами?

— Всім нам (особливо спочатку) відбивали ноги. Зранку, коли нас виводили на прогулянку, ми мали бігти зігнутими з заведеними за спину руками. В цей час вертухаї «розважалися»: ставали там, де їх не було видно, і гамселили полонених, що пробігали мимо, поліпропіленовими трубами. Ударами цих труб кістки зламати важко, але біль дуже сильний. Причому шкіра в місцях ударів часто починала гнити. Адже харчування там дуже скудне, через це організм втрачає імунітет, тому ушкоджена шкіра й може загнивати. Поки добігали до прогулянкового дворика, кожен з нас отримував по декілька ударів. Безпосередньо перед цим двориком нас клали на землю — для «досмотру», при цьому завдавали ударів, і тільки тоді починалася прогулянка. Ми ходили десь по пів години, співаючи пісень, які нам наказували. Потім знову був «досмотр», під час якого кожному знову ж таки діставалися тумаки.

Читайте також: В росії тюремні собаки виривали в українських полонених шматки плоті: наших цивільних утримують в неволі без суду і слідства

Для хлопців, які сиділи в карцерах, прогулянкові тортури були особливо жорстокими: вкрай знесилених бідолах змушували присідати й віджиматися від підлоги. Вони падали, й за це їх безжально били. Пам’ятаю, в одну з серед нам дали баланду, а на друге — макарони. Морпіх попросив добавки макаронів. Цього там не можна робити. Добавки, ясна річ, не дали, зате вивели після обіду в коридор і по-звірячому побили. Повернутися назад на ногах він не зміг — заповзав.

В нашій камері сидів літній чоловік — цивільний з Харківщини. Його били точно так, як і нас, молодих військовополонених, змушували присідати. Однієї ночі, коли нас підняли з нар, щоб перервати сон, в цього чоловіка стався інсульт. Він лежав і дивився в стелю. Наглядачі стали обурюватися, мовляв, чому один лежить? Ми пояснили, що в нього, певно, інсульт, бо ні на що не реагує. Вони зайшли до нас, подивилися і вирішили: хай лежить до ранку. Наступного дня медсестра зробила йому укол і викликали «швидку». Що сталося з ним далі, мені невідомо.

Богдан Слободян: «Нещодавно мені зробили операцію на коліні – проблему виявили через рік після мого звільнення з полону. А до того лікували явні проблеми, які виникли через те, що пережив в полоні - в спині, в нирках» (фото зроблене під час відвідування Богданом Музею політв’язнів в Тернополі). Фото з сайту «Суспільного телебачення»

— Перед тим, як вас обміняли, ви помітили якісь ознаки, що скоро опинитесь на свободі?

— Так, була одна розмова, яка про це свідчила. Двом хлопцям з нашої камери (один з них важкопоранений, другий лейтенант) 27 грудня 2022 року дали команду — з матрацами на вихід. Загалом тоді десь 15 полонених відправили з цієї тюрми в невідомому нам напрямку. Наступного дня одного з наших хлопців викликали на допит. Той наглядач, що викликав, спитав його, чи здогадуємося ми, куди напередодні повезли полонених. Хлопець відповів, що не знає, але сподівається, що з ними все добре. Росіянин каже: ні, не добре — їх відправили на розстріл. І засміявся. А потім додав: якщо буде все нормально, то через тиждень й вас розстріляють. Ми вирішили, що це може бути попередження або про розстріл, або про обмін. Виявилося, що про обмін.

Читайте також: «Чоловік приходить у снах і благає про допомогу»: батько 3 дітей та військовий медик 20 місяців в полоні, дружина відважилась на крок відчаю

— Як полон відбився на стані вашого здоров’я?

— Нещодавно мені зробили операцію на коліні — проблему з ним виявили через рік після мого звільнення з полону. А до того лікували явні проблеми зі здоров’ям, які виникли через пережите в неволі — в спині, в нирках. До того ж у мене «полетіли» фактично всі зуби, бо в полоні було дуже погане харчування і ми пили там технічну іржаву воду (набирали її в бачок, там вона трохи відстоювалася, щоб іржа опустилася на дно).

«Ми достеменно не знаємо, скільки українців знаходяться в російському полоні»

— Дуже важливо, щоб факт перебування в полоні був зафіксованим: згідно з Женевськими конвенціями, оформлюється спеціальна карточка, яка направляється родичам. Але росіяни це ігнорують, — розповів під час презентації аналітичного дослідження адвокат і експерт Медійної ініціативи за права людини Андрій Яковлев. — Тому ми не знаємо точну кількість українських полонених. На практиці це може мати доволі сумні наслідки: незареєстрований бранець може загинути в полоні, а в Україні про це ніхто не буде знати. Як добитися оформлення карток на всіх наших полонених? Треба, щоб Міжнародний Червоний Хрест та інші міжнародні організації активніше добивалися цього. В результаті така активність може стати стримувальним фактором для росіян, і як наслідок — змусить їх гуманніше поводитися з полоненими.

Також дуже важливо розуміти, що російська влада не визнає наших бранців полоненими, не визнає Женевських конвенцій і не використовує їх.

Читайте також: «Шолом розколовся навпіл, але врятував життя сина»: 21 місяць мати не знала, де її син, і нарешті отримала звістку про нього

Наступне край важливе питання — чому російські наглядачі поводяться з українськими полоненими вкрай жорстоко? Ми не знаємо, чим це зумовлено — негласною вказівкою згори чи ініціативою персоналу. Проте є вагомі підстави вважати, що система нелюдського поводження з полоненими негласно організована в росії посадовими особами високого рівня. Маємо визначити, хто ці посадовці, та добиватися притягнення їх до відповідальності. А також добитися ефективного розслідування їхніх злочинів.

Андрій Яковлев: «Маємо вагомі підстави вважати, що система жахливого поводження з полоненими негласно організована в росії посадовими особи високого рівня». Фото з сайту https://www.helsinki.org.ua

— Чи вдалось скласти хоча б неповний список садистів, які знущаються з українських полонених в російських тюрмах та колоніях? — ставлю питання Андрію Яковлеву.

— Наскільки я знаю, Офіс Генеральної прокуратури України працює над цим. На етапі, коли буде зібрано достатньо доказів, слід почати публічно говорити про цих осіб, бо це може бути ефективним впливом на них. Щоб знали, що вони вже на «гачку».

— Якщо росія не визнає українських воїнів військовополоненими, то в якому статусі вона їх утримує?

— Цього не знає ніхто з правозахисників, які займаються захистом полонених. Але це не значить, що щодо цього немає жодної інструкції. Просто росіяни її приховують. Офіційний статус у наших бранців в росії з’являється лише тоді, коли на них відкривають кримінальні провадження.

— У нас, полонених, був статус «затримані», — додає Богдан Слободян. —  І нам «шили» статті за перешкоджання так званій спеціальній військовій операції. Статус обвинувачених давали тим з нас, кого хотіли засудити за вигадані кагебістами-фсбешниками «кримінальні злочини».

Читайте також: «Понад рік тому Віктор зник безвісти разом з двома побратимами під Бахмутом»: дружина захисника отримала інформацію, що її чоловік дивом вижив

2584

Читайте нас у Facebook

РЕКЛАМА
Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів