«Понад рік тому Віктор зник безвісти разом з двома побратимами під Бахмутом»: дружина захисника отримала інформацію, що її чоловік дивом вижив
«Мій чоловік знаходився в окопі, який був найближчим до противника»
— Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми вирішили залишитися всією сім’єю в Україні, — розповіла «ФАКТАМ» Ольга. — У вересні 2022 року Віктора мобілізували. Він має медичну освіту, проте за фахом не працював. І все ж його призначили бойовим медиком. Майже від самого початку служби він знаходився саме на «нулі» (на передових позиціях): на Херсонському напрямку, а в листопаді того ж року — на Донецькому. Незабаром — 14 грудня 2022-го — чоловік зник безвісти на підступах до Бахмуту. Я знайшла контакти його побратимів, обдзвонила їх. Так зібрала інформацію про обставини зникнення мого Віктора.
— Які ці обставини?
— Мій чоловік знаходився в окопі, який був найближчим до противника. Почався артилерійський обстріл. Зі слів побратимів, Віктора було поранено (є свідки цього). Але спроба його евакуювати видалась невдалою — бо евакуаційна група, яка вирушила на ті позиції, була вимушена на деякий час відступити, через новий артобстріл. Коли врешті група змогла дістатися позицій, мого чоловіка там вже не було. Я перепитала у бійця з тієї групи: «Це точно?» Він відповів: «Точно. Тіла загиблих знаходились на позиціях, а Віктора там не знайшли».
— Я так розумію, що коли бійці з евакуаційної групи дістались позицій, там вже не було у кого спитати, де Віктор?
— Саме так. Ще одна важлива обставина: Віктор мав медичний рюкзак. Рюкзака також на не знайшли.
— Ви сказали, що Віктора було поранено. Відомо, які саме ушкодження він отримав?
— У нього було поранення руки й ноги. Хлопці також мені розповіли, що через артилерійський обстріл на українські позиції прорвалися вагнерівці. Велика ймовірність, що вони взяли мого чоловіка у полон.
Читайте також: «Медики відправили мене до «двохсотих»: морпіх з Херсонщини втратив свідомість після танкового обстрілу, а отямився вже в полоні
— Чекайте. Раз евакуаційна група все ж змогла потрапити туди, значить, там не було противника. Виходить, вагнерівці взяли пораненого Віктора в полон і пішли звідти — чи то з власної волі, чи то їх вибили українські бійці?
— Виходить, що так.
— Ви сказали, що Віктор був в окопі, який розміщувався на самому передньому краї. Я правильно зрозумів, що ваш чоловік знаходився там сам?
— Ні, він там був не сам. Знаю точно що ще двоє бійців, які були з ним, зникли безвісти (спілкуюся з їх рідними).
— Тож в тому окопі перебували троє людей, серед них ваш Віктор, і всі троє зникли?
— Так.
«Згідно з Женевськими конвенціями, бойових медиків не можна утримувати в полоні»
— Перед тим, як ваш чоловік зник безвісти, у вас виникло передчуття, що таке станеться?
— Відтоді, як я дізналася, що він на обороні Бахмута, мені було страшно кожного дня. До останнього відганяла від себе думки про погане… Пробачте (плаче). Не можу сказати, що мала передчуття. Мені просто було дуже тривожно і лячно за чоловіка. Мабуть, це заглушало і передчуття, і всі інші почуття.
— Коли крайній раз чоловік виходив з вами на зв’язок?
— Саме в той день, коли зник безвісти — 14 грудня. Десь о п’ятій ранку ми списалися — обмінялися лише по парі речень. Потім я дізналася, що приблизно о 8−9 ранку почався артобстріл їхньої позиції, під час якого Віктора поранило.
— Чоловік приходить вам у снах?
— Приходив лише декілька раз. Ці сни були якісь не конкретні. Взагалі зі снами як виходить: деякі з них, певно, віщі, а інші — про що думаєш, те тобі й сниться. До речі, через переживання часто не можу заснути.
— Міжнародний Червоний Хрест підтвердив, що ваш чоловік в полоні?
— Ні, від цієї організації відомостей я не отримувала. Звісточок від чоловіка з полону також поки що не було. Але ж це ні про що не свідчить, адже відомі непоодинокі випадки, коли про людину, зниклу безвісти, не було жодних відомостей, а згодом вона поверталась в рамках обміну полоненими.
Я не опускаю руки, намагаючись врятувати свою рідну людину. Шукаю, і пошуки дати результат: отримала неофіційну інформацію про те, що мій чоловік знаходиться в полоні.
— Можете розповісти, звідки ці відомості? Від колишніх полонених?
— Ні, від волонтерів.
— Хтось з волонтерів, яким російська сторона дозволяє бувати в місцях позбавлення волі в рф, бачили там вашого чоловіка? І ви спілкувалися з цими волонтерами?
— Дивіться, волонтерська спільнота комунікує між собою. Я написала одним волонтерам, вони — іншим. І такий народний «телеграф» дозволив знайти тих, хто бачив мого Віктора в полоні. За їхньою інформацією, в полон його взяли саме вагнерівці й згодом переправили на територію рф.
Важливо знати, що згідно з Женевськими конвенціями, бойових медиків не можна утримувати в полоні, бо вони не являються комбатантами — тобто не вважаються безпосередніми учасниками бойових дій. Але російська сторона ігнорує цю та багато інших вимог Женевських конвенцій, в тому числі щодо поводження з полоненими. Те, що розповідають про російську неволю колишні бранці, можна назвати одним словом — жахіття.
Читайте також: Бачив у кабінетах залиті кров’ю ножівки, бензопили і мачете: медик розповів про жахливі знущання росіян над полоненими
— Ви не зверталися безпосередньо до російської сторони з питанням, чи в полоні ваш чоловік?
— Ні. Знаю, що на початку повномасштабної війни родичі полонених і зниклих безвісти зверталися до тієї ж Москалькової (уповноваженої з прав людини у рф. — Авт.) і отримували відповіді. Але згодом російська сторона перестала відповідати на такі запити родичів. Тож зараз марно розраховувати на відповідь, а тим більше — на правдиву.
P. S. Десятого січня в інтерв’ю телеканалу ICTV уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець повідомив: «Нам вдалося отримати від російської сторони списки та фізичне підтвердження (через відеозаписи) стосовно понад 500 українських військовополонених. Щодо дуже багатьох з них в такий спосіб було вперше підтверджено, що вони в полоні».
Раніше «ФАКТИ» розповідали історію мешканки Бучі Тетяни Попович, яка, щоб дізнатись, чи живий її єдиний син, викрадений росіянами, пішла на відчайдушний крок.
Читайте також: «Шолом розколовся навпіл, але врятував життя сина»: 21 місяць мати не знала, де її син, і нарешті отримала звістку про нього
Фото надане Ольгою Марченко
3283Читайте нас у Facebook
