«Відчуваю провину за те, що не у війську»: популярний актор відверто про зміни у своєму житті
Популярний актор театру та кіно Павло Текучев («Нюхач», «Діда Мороза не буває», «Коп з минулого») зустрів початок війни у Києві. Потім майже рік займався волонтерством, співпрацюючи з іноземним благодійним фондом. Його поверненням до кіно стали зйомки третього та четвертого сезону іронічного детективу «Коп з минулого» (ICTV2), де він зіграв роль лейтенанта Андрія Сироїда. Павло зізнається, що за часів великої війни його ставлення до життя кардинально змінилося і не виключає того, що доведеться йти на фронт. Раніше «ФАКТИ» публікували інтерв’ю з зіркою серіалу «Коп з минулого» Ольгою Гришиною про зміни під час великої війни.
В ексклюзивному інтерв’ю «ФАКТАМ» Павло Текучев пригадав початок повномасштабного вторгнення, поїздки на Донбас та зйомки під час війни.
«15 хвилин я приходив до розуму»
— Павло, за чотири дні до початку повномасштабного вторгнення у соціальній мережі ви виклали світлину з початку зйомок третього сезону «Коп з минулого». Передчуття війни тоді не було?
— Було як у всіх — нерозуміння ситуації. Ми не могли повірити, що велика війна почнеться. На жаль це усвідомлювало тільки невелике число людей. Тоді, навіть, навпаки: все життя рухалось вперед, були постійні зйомки, робота у театрі, розвиток. Ніякої тривожної валізки ми з дружиною не збирали.
— Як для вас розпочалася війна?
- Тоді ми тільки зняли вісім днів «Копу» і мали зранку 24 лютого 2022 року поїхати на майданчик — студію по Житомирській трасі, за 30 кілометрів від Києва. Після рідних другим, кому я подзвонив, був режисер серіалу Олександр Сальников. Я кажу: «Так що, ми їдемо?» Він у цей час гуляв з собакою і не мав навіть гадки про те, що почалася велика війна. Олександр взяв паузу, потім подзвонив і сказав, що на сьогодні відміна.
Я ж прокинувся 24 лютого від дзвінка найближчих друзів: «Паша, война началась» (тоді ми ще розмовляли російською мовою). Це було начебто у кіно. Точно пам’ятаю, що я десь ще 15 хвилин приходив до розуму, а моя дружина підскочила і за 2 хвилини зібрала валізу. Потім ми приїхали за маленькою сестрою та дружиною батька, а далі по Житомирській трасі до Макаріва — це була не дуже гарна ідея. Але там ми були тільки пів дня і поїхали до міста Рівне, звідки я родом і де досі живе частина моєї сім’ї.
— Що змінилося у вашому житті за цей час?
— Все перекинулося з ніг на голову. Змінилися цінності, багато чого вже немає ваги. Багато речей, через які ти переймався раніше, побутові, відпали. Гадаю, я не один такий. Життя змінилося кардинально. Слово «сім'я» набуло іншого значення. Так як і отримувати «радість від життя».
— Що ви залишили позаду?
- Хвилювання за успішність, матеріальні цінності. Якщо раніше голова була заповнена грошовими питаннями, зараз розумієш, що це не найважливіше. Звичайно, це важливий аспект життя, але не головний. А от здоров’я близьких — так. Якщо раніше спілкувався з батьками раз на тиждень, зараз важливо бути весь час на зв’язку. Наче це банальні речі, але насправді, головні.
«Наш керівник хотів залишити театр російськомовним»
— Ви довго пробули у Рівному?
- Майже місяць. Потім я багато часу провів у дорозі. Майже рік. Було волонтерство, тісна співпраця з швейцарським благодійним фондом, рідше — робота у театрі. До початку повномасштабного вторгнення наш театр (Національний театр імені Лесі Українки — Авт.). був російськомовним. Наш тодішній керівник — Михайло Резнікович — був людиною проросійською. Якийсь час він ще був при владі і це — важкий період, коли весь колектив одностайно висловив побажання перейти на українську, прибрати з назви театр «російської драми». Він же хотів ще залишити театр російськомовним, та вирішити це питання пізніше. Але колектив переміг, керівництво змінилось, і тепер ми граємо тільки українською і у назві немає «російської драми». Щодо кіно — його тоді просто не було. Воно відновилося вже через майже півтора роки і продовжує набирати оберти. Це дає надію в плані професії. Але що для мене найприголомшливіше, зараз попит на культуру у людей вищий, чим був до війни.
— З чим це пов'язуєте?
- Ми перестали вживати російський контент, а концентрація українського стала зростати. Глядачам цікаво ходити до театрів. До того ж раніше можна було сісти на літак чи в автобус і подорожувати в інші країни, набиратися емоцій. Зараз це набагато складніше, а людині все одно потрібні культурні враження.
— Коли для вас відновилися зйомки у кіно?
— Це був «Коп з минулого». У травні 2023 року ми почали знімати третій сезон і майже за пів року зняли вже четвертий. Це був перший мій проєкт за часів великої війни. Пам’ятаю, перші три дні зйомок переслідувало дивне відчуття — ніби все це з іншого світу. Потім все стало на свої місця.
— Були складні моменти, все ж ви працювали під час війни?
- Декілька разів ми переривали знімальний процес задля безпеки під час обстрілів. Іноді виникали складнощі під час зйомки на вулицях. У нас поліцейська історія — погоні, крики. Ми дуже поважно ставилися до оточуючих, жодного разу не стріляли на вулиці. Але були кадри затримання і тоді люди «вмикались». Пам’ятаю, під час такої сцени, якийсь чоловік подумав, що за мною женуться і почав також мене «затримувати». Але ми всі розуміємо, що рівень соціального включення зараз зовсім інший.
«Після поїздок було тяжко оговтатись»
— Багато хто каже про звикання до тривог, вибухів.
- Шаленство — коли люди звикають до війни. Але це логічно. Людська психіка не може знаходитись весь час у тривозі. Взагалі ставлення до тривоги у Києві у мене сильно змінилось після того, як побував на Донбасі. Разом з дружиною ми декілька разів їздили з волонтерською допомогою. Коли знаходишся у 30 кілометрах від місць бойового зіткнення і бачиш, що на вулиці граються діти, на жаль, починаєш по-іншому ставитись до тривог у столиці.
— Що найбільше запам’яталось з тих поїздок?
- Ми були у селі Красногорівка біля Мар’їнки. Це була перша наша поїздка на Донбас — на новий, 2023 рік. У селі залишалось 2 тисячі людей, серед них діти. Вони жили в підвалах. Коли ми спускались і бачили ті умови… Дівчата плакали. На питання: «Чому ви залишаєтесь?» Ми чули: «А як інакше — це наш дім.» І ти розумієш їх, і нелогічність ситуації, і не знаєш, що сказати. Після таких поїздок було тяжко оговтатись.
— Думаєте про те, що самі можете потрапити на фронт?
Читайте також: «Я була поруч з ним в останні хвилини життя. Я бачила все»: акторка Надія Хільська про загибель чоловіка — актора та військового
— Звичайно. Кожного дня з акторського складу хтось йде до війська. І у мене є такі думки, як у кожного чоловіка.
— Страшно?
- Так. Це дуже важке і неприємне запитання. На нього не хочеш відповідати, бо часом важко з самим собою про це поговорити. А тут — дати відповідь на загал. Звичайно, страшно. Але з іншого боку… От була прем’єра фільму «Будинок «Слово» і я зустрівся з актором нашого театру Володимиром Ращуком, який зараз служить і дійшов до офіцерського складу. Він — приклад для мене. Ми перекинулися парою слів, а, скоріше, обіймами. Ти просто дивишся у його очі і бачиш все. Всі, хто воює, кажуть одне й те саме: страшно до того моменту, поки туди не потрапляєш. А коли це вже стає реальністю і буденністю, перестає бути страшно. Я ще не там. Але все можливе. Наразі, слава Богу, є робота. Коли є, що робити, відчуваєш менше провини перед тими, хто воює. З офіційної точки зору у нас весь акторський склад під бронюванням. Але ми ж говоримо про моральні аспекти. Звичайно, відчуваю провину за те, що не у війську, що не пішов відразу добровольцем і досі не прийняв це рішення. Але я цього не виключаю і думки такі часто бувають.
Читайте також: «Фашистський режим»: відомий композитор висловився про російських колег
— Дякую, за відвертість. Уявляєте нашу Перемогу?
- Не згоден з думкою, що її треба уявляти. Думати треба про щоденні дії, які її наближають. Я і всі, кого я знаю, до кінця свого життя не зможемо пробачити росіянам цієї війни. Ми не маємо права забувати нашу історію та мусимо зробити висновки. Якщо цього не відбудеться, не буде і нашої країни.
Раніше «ФАКТИ» публікували інтерв'ю з відомим актором про життя в Харкові під час великої війни: «Ми прокинулися від вибухів, побачили заграву, на місто відразу почали заходити літаки».
8511Читайте нас у Facebook
