«Посеред ночі їхали у поле, щоб перечекати обстріли»: переможниця «МастерШеф-13» про випробування під час великої війни

«Я з тих людей, хто добре спить, коли нервує»

— Аліно, вітаю! Було передчуття, що ви станете переможницею?

— Не було чіткої впевненості, що я переможу. Насправді для мене було важливо зробити все, як я задумала. Я дуже горіла своєю концепцією. Розуміла, що інакше, чим викластись на повну, не зможу вплинути на рішення суддів.

— Але спочатку ви виграли парний конкурс разом з Альоною.

— Так, нам потрібно було приготувати за майже півтори години вражаючу страву. Ми з Альоною вирішили, що це буде куряча ніжка у беконі з різними текстурами моркви, гарбуза та соусами. Потім були еспума та граніта, яку ми готували з використанням рідкого азоту прямо перед суддями. Їм сподобалась наша страва, й ми з Альоною пройшли у суперфінал.

— Тоді ви вже знали, чим будете дивувати суддів на суперфіналі?

— Зазвичай, коли учасники отримують «кітелі», вони вже знають, що готуватимуть на суперфіналі. Додаються лише деталі. Між фіналом та суперфіналом був тільки один день, щоб підготуватись до останньої битви.

— Змогли тоді виспатись?

— Памʼятаю, що в голові та на папері я будувала план дій. Так я себе заспокоювала. Склала список всіх процесів, розуміючи, що маю впоратись. Ввечері перед суперфіналом взяла кави й прогулялася парком у морозних Броварах, де ми жили. Очистила думки. Я з тих людей, хто добре спить, коли нервує. Тому перед останнім випробуванням я виспалася і на ранок була зі свіжою головою, готовою до приготування страв.

«Я стояла й тремтіла, а у голові був білий шум»

— У вас була дуже романтична концепція страв.

— Так, це була романтична вечеря під українську поезію. Я готувала три страви під вірші Ліни Костенко, кожен з яких асоціюється з певним рівнем почуттів. Закуска — закоханість, основна страва — пристрасне кохання, а десерт — витримана часом надійна любов.

— Яке ж на смак кохання?

— Воно буває різним. Ніжним, як зелень у закусці, пристрасним, як серце оленя в основній страві, й терпко-солодке з присмаком кави, як у десерті. На закуску я готувала креветку у су-віді з маринованим огірком, огірковим соусом, базиліковим майонезом, чипсою з базиліком, кедровими горішками та листям настурції. Потім серце оленя в су-віді з різними текстурами буряка, еспумою з козячого сиру та ікрою з вина. Мені потрібно було показати пристрасть. Я гралася зі смаками, додавала спецій. На десерт — шоколадно-кавове мусове серце з солоною кавовою карамеллю та фундучним крустилантом.

— Звучить просто загадково… Що ви відчували, стоячи перед суддями?

— Я переживала за свій результат. Найбільш хвилюючими були перші хвилини, коли судді куштували страву, а я намагалась зрозуміти, чи сподобалось їм. Перший раз «видихнула», коли закінчився час і я зрозуміла, що все встигла. Я була собою задоволена. Потім почула, що суддям сподобалась моя ідея. Звісно, я чекала, що можу перемогти. Хвилювалась, що у мене поганий зір і, якщо Ектор просто дістане папірець, я не побачу, чиє імʼя там написане. Я стояла й тремтіла, а у голові був білий шум.

— Вже вирішили, на що витратите винагороду?

— Поки ні. Гроші просто знаходяться на рахунку. Далі побачимо. Звичайно, мені хотілось би розвивати свою справу, але питання: як краще це робити зараз?

«Я прийняла існування війни у моєму житті»

— Відомо, що ви шість разів намагалися потрапити у «МастерШеф».

— Так, вперше я пішла на кастинг «МастерШеф» на другому курсі університету. Далі просто по кастингах розуміла, як я змінююсь. Питання ставили приблизно одні й ті ж самі, а ось мої відповіді змінювались.

— Чого ж вам весь час не вистачало?

— Гадаю, в наше життя багато речей приходять тоді, коли потрібно. Якби я прийшла раніше, навряд чи перемогла б. У мене не було бази знань та характеру, який допоміг все витримати. Ці роки дали мені розуміння, чого я дійсно хочу. І я не відмовлялась від своєї мрії, а робила все, щоб вона стала реальністю. Тільки знання та практика дають можливість пройти далеко в «МастерШеф».

— Пам'ятаєте, коли приготували свою першу страву?

— Це були деруни. Пам’ятаю себе ще зовсім малою, вдома був дідусь, він мені допомагав, бо мого терпіння вистачило тільки на одну картоплю. А вже пізніше, у 2015 році, мого тата поранили на сході країни, й мама близько півтора року їздила з ним по лікарнях. Я почала більше готувати. Для дідуся з бабусею та молодшого брата. Потім зацікавилась десертами, а згодом стала робити солодощі на замовлення.

— Але все ж таки стали юристкою.

— Я з дитинства казала, що буду юристкою. В 11 класі готувала солодощі на замовлення та готувалася до ЗНО. Зараз, аналізуючи навчання, скажу, що юридична освіта — класний фундамент знань. Але я поставила крапку у своїй історії юриспруденції. Написала заяву на звільнення. Як буде далі, поки не знаю. Вирішую, чи залишатись у Вінниці, щоб відкрити власний заклад, чи переїжджати до Києва.

— За декілька днів до повномасштабного вторгнення на своїй сторінці у соціальній мережі ви виклали світлину зі святкування міжнародного Дня десерту.

— До того ж це була річниця, відколи ми разом з мамою почали займатись солодощами. Але, знаєте, тоді у мене було відчуття, що може початися велика війна. 23 лютого я заправила повний бак нашого «бусика». А 24-го зранку тато зайшов у кімнату зі словами: «Почалась війна». Ми живемо за 15 кілометрів від Вінниці, недалеко від військових складів. В той момент, коли ми збирали речі, почалися вибухи. Забігли в погріб, але там знаходитись було неможливо. Ми швидко вскочили в авто та поїхали до родичів у Вінницю. Склади все ще детонували, але дім, слава Богу, встояв. Тоді ж випала нагода мені, мамі та брату поїхати у Польщу. Але пробули там півтора місяця, більше не витримали, й повернулися. Це був вирішальний момент і свідоме розуміння того, що доведеться жити під обстрілами. Ми просто прийняли цю ситуацію. Було ще декілька разів, коли нам доводилось посеред ночі їхати у поле, щоб перечекати обстріли. А потім я сказала, що більше нікуди не поїду — для мене сам процес переїзду та очікування став справжнім стресом.

Читайте також: «Два роки розлуки»: суддя «МастерШеф» записала чуттєве відео

— Ви навчилися жити з війною?

— Я прийняла існування війни у моєму житті. Якщо почну копатися, це буде дуже боляче. Тому приймаю ситуацію такою, яка вона є. Поки з рідними все добре — це вже щастя. Так і живемо. Участь у проєкті дала можливість трохи відволіктись. Телефон був часто без зв’язку, не було часу дивитись новини. Взагалі, війна змусила переключити думки та вирішити, що треба саме зараз йти за своїми бажаннями. Бо завтра може не бути.

— Думали, яку б страву приготували на День Перемоги?

— Я не уявляю в голові День Перемоги. Коли він настане, відпущу свої емоції та буду сильно й довго плакати. Але, зрозуміло, це може статися не так скоро, як хотілося б. Просто зараз кожен має робити для Перемоги все, що в його силах.

Раніше відомий шеф-кухар, постійний суддя проєкту «МастерШеф» та ведучий шоу «Прокинься з Ектором» Ектор Хіменес-Браво розповів про жахіття великої війни.

20818

Читайте нас у Facebook