«Я бачив померлих людей, відірвані руки, ноги»: Ектор Хіменес-Браво про жахіття великої війни

Відомий шеф-кухар, постійний суддя проєкту «МастерШеф» та ведучий шоу «Прокинься з Ектором» (СТБ) Ектор Хіменес-Браво зізнається, що готовий зі зброєю в руках захищати Україну. Маючи можливість жити за кордоном, Ектор на початку повномасштабного вторгнення повернувся до України, щоб займатись волонтерством, допомагати воїнам на фронті. Його будинок у Ірпені дивом залишився цілим. Зараз Ектор проводить там всі вихідні, хоча і зізнається, що їх у нього зовсім небагато.

В ексклюзивному інтерв’ю «ФАКТАМ» Ектор Хіменес-Браво розповів про приліт дрона у його київську квартиру, найкращих психологів та Олега Винника.

«Уламки дрона попали у вікно моєї квартири»

— Екторе, як на третьому році великої війни переживаєте тривоги?

— Кожного разу я переймаюсь за моїх знайомих, друзів — як вони. Не за себе. Якщо, навіть, я не виспався, тому що вночі була повітряна тривога, для мене це не проблема. Я розумію, що зараз є багато людей, які мають набагато більші проблеми. Тому, якщо відбуваються ракетні удари, я вірю у наші Збройні Сили та молюся, щоб не було смертей.

— Уламками дрона було пошкоджено і вашу квартиру.

- Так, минулого року уламки дрона попали у вікно моєї квартири у Києві. У те саме місце, де я зазвичай сплю. На щастя, нікого не зачепило, тільки саме вікно. Але то зовсім не проблема. Я нещодавно був у Костянтинівці з волонтерською допомогою і зрозумів, що у нас є проблеми зі сном, а у багатьох людей вже немає місця, де спати.

— Відомо, що на початку війни ви були за кордоном, у рідній Колумбії. Але незабаром повернулись, що вразило багатьох.

- До великої війни у лютому я завжди їздив у відпустку. Так було й у 2022-му році. За шість місяців до того я купив білет та 21 лютого вже полетів до моєї сім’ї у Колумбію. Тут, в Україні, залишився мій дім в Ірпені та собака. Початок вторгнення я зустрів у Колумбії. Пам’ятаю, як весь час дзвонив своїм сусідам — літнім чоловіку з жінкою, які залишилися в Ірпені. Вони сказали, що нікуди не збираються тікати. Собаку за допомогою волонтерів мені вдалося вивезти спочатку у Київ, потім до Польщі, де я її й забрав. Пам’ятаю, на другий тиждень вторгнення з моїми сусідами пропав зв'язок. Новин не було ніяких. Насправді я був готовий до того, що мого дому вже немає. Але головне, дуже хвилювався, що з моїми сусідами.

— Вони залишились в окупації?

- Так. Це була єдина сім’я, що залишилась у наших таунхаусах. Росіяни жили на нашій вулиці, а у кожному дворі стояли танки. Кожного дня я вдивлявся у фото з понівеченого Ірпеня, щоб відшукати свій дім. На третьому тижні березня натрапив на відео з дрона. І на ньому здалеку було видно дах мого будинку. Тоді я вже знаходився у Варшаві, куди прилетів з Колумбії й ухвалив рішення повернутись.

— Вам було страшно?

— Я навіть тоді про це не думав. Пам’ятаю, як на кордоні з Польщею мене впізнали прикордонники й дуже здивувалися моєму поверненню. Незнайомі люди мене обіймали. Насправді я не міг вчинити інакше. Житомирська траса тоді була закрита, я їхав через Білу Церкву. Першу ніч спав у квартирі в Києві. На наступний день вмовив одного з волонтерів поїхати в Ірпінь. Ми завантажили машину всім, що дістали: їжа, вода, ліки.

«Все виглядало наче з фільму жахів»

— Яким ви побачили Ірпінь?

- Це був Апокаліпсис. Я бачив померлих людей, відірвані руки, ноги. Я був шокованим, все виглядало наче з фільму жахів. Просто не вірив своїм очам. Навіть не міг фотографувати, бо здавалось, що тим проявляю неповагу до жертв.

Читайте також: «Це було пекло на землі»: переможниця «МастерШеф-12» про випробування під час великої війни

На нашій вулиці стояв танк, що згорів. Перші дома були розстріляні. Мій та будинок сусідів — цілі. Я підійшов до їх дверей, постукав, мені відкрили й не могли повірити своїм очам. Кажуть: «Ектор! Що ти тут робиш?!» Я лише відповів: «Я повинен бути тут». Вони провели весь час в окупації, готували їжу на маленькому мангалі за домом. Жили без води, газу та електрики. Я побачив, що на моєму будинку було написано великими літерами «люди». Виявилось, що це зробила сусідка.

Вона розповіла, що росіяни жили на нашій вулиці та заходили до кожного дому. Багато чого розкрали. Приходили й до сусідів, перевіряли документи, нишпорили по кімнатах. Тоді вони запитали у сусідки, що це за дім з написом «люди». Вона їм розповіла, що там живе дуже стара жінка з серйозним вірусом. Ніби стара ніколи не виходить, і ніхто до неї не хоче йти. Каже росіянам: «Якщо не хочете підчепити страшної болячки, краще туди не ходити». І вони не зайшли. Це була просто фантастика! Я назавжди вдячний цим людям за їх турботу.

— І все ж таки, ви мали можливість потім поїхати з країни.

— Ні. Тут мої друзі, сім’я. Я об’їздив багато країн, але ніколи не відчував таку любов, як в Україні. Я бачив, як реагують люди на те, що я повернувся. Я зрозумів, що не можу нікуди їхати. Після повернення до Ірпеня, я поїхав до свого ресторану, зібрав людей і сказав, що ми починаємо готувати. Спочатку по сто порцій кожного дня, після двох тижнів — по три тисячі порцій! Розвозили по лікарнях, військовим. Тоді мама дзвонила мені кожного дня та питала, коли я вже повернусь. Я відповідав, що просто не можу цього зробити.

Читайте також: «Вилизує мої сльози»: популярна акторка про свою психологічну підтримку

«Я готовий, що мене призовуть»

— Ви вже офіційно стали громадянином України?

— Я маю посвідку на проживання. У мене є громадянство Колумбії та Канади. Але мені не треба документу, аби відчувати себе українцем. Мені не потрібні ніякі штампи. Багато тих, хто має український паспорт, знаходяться зараз за межами країни. Згоден, це рішення кожного. Але я вважаю, якщо ти публічна людина, повинен бути зараз тут. Якщо ти, наприклад, співак, у тебе є гарна машина, будинок, це тому, що українці до війни купували білети на твій концерт, були твоїми фанатами.

— Це ви про Олега Винника?

— Про всіх, хто зараз не в Україні. Я знаю, наскільки багато людей дивились «МастерШеф» та слідкували за тим, що я роблю. Я не маю права сказати їм просто «до побачення» і поїхати за кордон.

— Можливо, дає знати себе страх мобілізації.

— Я не бачу в цьому проблеми. Я був багато разів на фронті, спілкувався з хлопцями-військовими. Навіть думав про те, що, як людина, яка має в Україні статус, можу бути призваним. І я готовий! У перший рік великої війни я навіть тренувався з автоматом Калашникова. Тому, якщо буде потрібно, я піду на фронт.

Читайте також: «Відчула, лише коли по обличчю потекла кров»: кореспондентка ТСН про поранення під час зйомок у Запоріжжі

— Ви, дійсно, у відмінній формі!

- Я стараюсь підтримувати тонус тіла. Займаюсь у спортивному залі чотири-п'ять разів на тиждень. Спорт — один з моїх емоційних помічників. А мій головний психолог — собаки. Тепер у мене їх дві.

— На СТБ вийшов новий сезон ранкового проєкту з вами — «Прокинься з Ектором». А як проходять ваші ранки вихідних?

- Насправді, днів, коли я можу себе спокійно почувати й розслабитись, дуже мало. У мене телепроєкти, ресторани, волонтерська робота. На вихідні я люблю приїжджати в Ірпінь, де 4 роки тому купив будинок. Я тут як на дачі. Готую для себе сам і дуже це люблю. Ходжу на ринок, в супермаркет, зустрічаюсь з друзями, гуляю з собакою. Я — звичайна людина.

— Багато хто зараз каже про втому.

— Я розумію тих, хто втомився. І я серед них також, я не супермен. Але кожного разу згадую тих, хто віддав своє життя, наших воїнів, і кажу собі: «Я не можу опускати руки». Бо вони кожну хвилину ризикують життям заради нас.

— Уявляєте день нашої Перемоги?

- Кожний ранок я дивлюсь новини з надією, що все закінчилось. Я знаю, що перше, що зроблю, коли прийде Перемога, буду плакати. Від щастя і від того, що люди, які померли, так і не побачать цього.

Раніше «ФАКТИ» писали, що зірка «МастерШефа» емоційно відреагував на трагедію Ізюма: «Скільки ще потрібно знайти братських могил, щоб увесь світ прокинувся?»

На фото у заголовку Ектор Хіменес-Браво з почесною відзнакою від Валерія Залужного

1434

Читайте нас у Facebook