«Ми були проти, щоби він йшов на війну. Але тато вийшов із дому за хлібом, а повернувся з повісткою»: історія життя та смерті воїна із Закарпаття
«Тато мріяв видати нас із сестрою заміж і няньчити з мамою онуків»
— Досі не віримо і чекаємо на тата. Здається, що це якийсь страшний сон, що все відбувається не з нами. Нестерпно болить, — розповідає «ФАКТАМ» дочка воїна Світлана Тішкова. — Змалечку тату прищеплювали любов до України, у нього завжди було загострене почуття справедливості. Дуже добрий, щедрий, оптимістичний та мудрий — таким він запам’ятається нам.
З мамою вони познайомились в компанії друзів. Перше кохання, тоді весілля, дітки… Їхньою парою захоплювались, бо це завжди був океан любові та ніжності! Татові подобались риболовля, плавання, полювання, походи в гори, він мав золоті руки та робив неймовірні вироби з дерева. Мріяв видати нас із сестрою заміж і няньчити з мамою онуків під мирним небом… Не судилось.
За словами доньки, коли почалося повномасштабне вторгнення, Мирослав Тішков виявив бажання боронити країну і поповнив ряди 7-го прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України. Служив там від 13 березня 2022 року інспектором прикордонної служби
— Тато — доброволець, хоча всі в сімʼї були проти, адже переживали за нього, — розповідає Світлана. - Але він пішов з дому по хліб, а повернувся з повісткою. Ми з татом довго не зізнавалися рідним, що його з побратимами вже відправили до Овруча на Житомирщині для несення служби. Розповідали казочки, що він буде на Закарпатті, а поїхати до нього побачитися не можна, бо на навчанні. Але, коли тато перший раз пішов на «нуль», мусили зізнатись…
Пригадую історію, коли батько ніс службу на кордоні з білоруссю. Він зателефонував мамі й сказав, що буде зайнятий кілька годин. Мовляв, не зможе відповісти, якщо будемо дзвонити. А тут сюрприз — за 20 хвилин тато відкрив двері й зайшов додому. В той момент щастю не було меж…
«Трагічну звістку мамі повідомив командир»
— Важко було, коли тато їхав на завдання та був без звʼязку, — продовжує донька героя. - Але перед цим тато завжди телефонував й за допомогою відео ми могли почути його та побачити. Він ніколи не жалівся, завжди казав, що все буде добре, вороги помруть, а ми переможемо. Вже тепер знаємо, що батько під час несення служби неодноразово рятував життя побратимів, із замінованих полів забирав тіла загиблих, щоб рідні могли їх гідно поховати та попрощатись. В останні місяці життя він був водієм моторного човна, що здійснював переправу наших військових на позиції через річку Сіверський Донець. Надзвичайно мужній та відважний воїн, розповідали нам його побратими.
Читайте також: «У сина було дві пластини в нозі та багато поранень, але він пішов воювати»: на Донеччині загинув атовець «Вуйко» з Прикарпаття
Напередодні загибелі рідні спілкувались з бійцем. Зізнаються — лиха не передчували.
— Якщо чесно, ми всі були впевнені, що тато переживе цю війну та повернеться додому, — зазначає донька бійця. — 20 червня 2023 року, противник здійснив штурмові дії в районі населеного пункту Серебрянка Донецької області. Під час виконання бойового завдання, а саме переправи через річку Сіверський Донець, ворог здійснив атаку за допомогою дронів, осколок влучив батькові в голову, від чого настала моментальна смерть…
— Трагічну звістку мамі повідомив командир, — каже Світлана. — Поховали ми тата у рідному селі. Важко, дуже багато всього, що пов’язано з ним, залишилось з нами, та дуже багато нашого пішло з ним насправді. У нас були теплі та люблячі стосунки в родині. Він завжди піклувався про інших. Що наш тато так і не встиг зробити за життя, так це поставити вдома лазню з дерева. Хочемо втілити це у життя. Тато усе віддав за нас із вами, тому для нашої сім’ї важливо, щоб наш він хоча б посмертно мав найвище звання «Герой України».
Раніше «ФАКТИ» розповідали історію 26-річного героя Андрія Потічного з Ужгорода, який загинув на Донеччині.
1830Читайте також: «Я винищу ворога і привезу мир»: в бою у Серебрянському лісі загинув 24-річний герой
Читайте нас у Facebook
