«Ми можемо перемагати будь-яку армію світу»: доброволець про танковий обстріл, важке поранення, чмобіків та бізнес після ампутації

«В нашій країні, на жаль, зараз стільки всього негативного, що хочеться це розбавити чимось хорошим, світлим, святковим», — каже 26-річний ветеран з Чернівців Віталій Бакрев. Після повернення з фронту, в рідній Буковині чоловік відкрив власну справу: студію яскравих емоцій, щоб дарувати радісні відчуття якомога більшій кількості людей. Раніше «ФАКТИ» розповідали історію бійця, який воюючи на фронті, розпочав свою справу — відкрив дві кав’ярні в Києві.

А от сам Віталій пройшов на війні справжнісіньке пекло: в перші ж дні широкомасштабного вторгнення чоловік записався в добровольці, захищав Україну на Київщині та Харківщині, в результаті танкового обстрілу отримав важке поранення і втратив кінцівку. Втім, боєць зберігає оптимізм і сили заряджати позитивом оточуючих. Своєю історією військовий поділився з «ФАКТАМИ».

«Мене цікавили одразу бої»

До початку «великої» війни Віталій Бакрев активно займався підприємницькою діяльністю. Чоловік зізнається, що взагалі не вірив у напад росіян по всій ділянці кордону України.

- Хоча за декілька днів до нападу я, мабуть, вже розумів, що так і станеться. Я був за кордоном у справах і у мене був знайомий з білорусі, який навчався у військовому закладі. За декілька днів до вторгнення він мені дзвонив і натякав на це, — пригадує боєць.

Віталій жартує, що початок широкомасштабного вторгнення він… проспав. У ніч проти 24 лютого 2022 року військовий повернувся з Польщі і після важкої дороги ліг відпочити.

- І я дуже довго відсипався. А потім ввечері прокинувся і про все дізнався. Побачив безліч пропущених дзвінків, я передзвонив, а хлопці сказали, що війна вже почалася. Та все одно не вірилося. Ну ви що, жартуєте чи що? А потім я відкрив новини, — розповідає співрозмовник.

Чоловік одразу вирішив, що піде в ЗСУ добровольцем, та у військкомат пішов не в перший день вторгнення. Справа в тому, що Віталій мав на меті мобілізуватися саме в бойову частину, тому почав шукати підходящий підрозділ.

Читайте також: Служба в оточеному місті, ракетний удар по пологовому та евакуація на гелікоптері: історія поліцейського з Маріуполя

РЕКЛАМА

- Мене цікавили одразу бої. Військовий квиток у мене був, але він був пустий. Якщо б я одразу мобілізувався, то мене б відправили на якийсь блокпост в тилу і все, або у військову частину картоплю чистити чи тренуватися бозна скільки часу. Мене таке не влаштовувало, — запевнив військовий.

Метч стався на початку березня, коли чоловік зміг потрапити до добровольчого батальйону «Карпатська Січ». Ніякого військового досвіду Віталій не мав і навіть строкову службу не проходив.

- Я взагалі в перший раз взяв до рук зброю 10 березня 2022 року в своєму підрозділі, — каже боєць.

Звідки ж взялася така шалена мотивація у людини, далекої від військової справи?

- А мені у голові не вкладається, як взагалі можна ухилятися від свого обов'язку? Коли таке відбувається в країні, то ховатися від ТЦК… Ну особисто мені навіть волонтерською справою було б замало займатися. Це фундаментально мене б знищило як людину, якщо б я не став на захист України, — розповідає боєць.

«У піхотинця небезпека на 360 градусів»

Військовий отримав те, чого і прагнув: пришвидшений курс молодого бійця, під час якого доброволець вистріляв в тирі усього дев’ять патронів, і одразу відправка на захист Київщини під Ірпінь.

- Ми були як друга лінія: якщо противник прорветься, ми мали його зустрічати. Ми там стояли і насправді звикали до обстрілів, а це важливий момент, бо навіть якщо десь далеко лунають обстріли, то не всі це, на жаль, можуть витримати, — пояснює співрозмовник.

Читайте також: «Медики відправили мене до «двохсотих»: морпіх з Херсонщини втратив свідомість після танкового обстрілу, а отямився вже в полоні

Чи було тоді страшно і нашому герою? Авжеж!

- Періодично страх завжди може з'являтися. Це нормально. Особливо в роботі піхотинця, коли у вас небезпека може бути на всі 360 градусів. Та треба вміти впоратись зі своїм страхом і контролювати себе, — каже військовий.

Коли ж окупанти були вигнані з Київської області, підрозділ Віталія вирушив на харківський напрямок під Ізюм. Там бої були особливо запеклі.

- У нас досить потужний противник в плані забезпеченості. Їм дають набагато кращу зброю. Ми не зустрічали жодного ворога без бронебійних куль. У них дуже великий запас боєприпасів. Я не вірив, що здійснювати стільки обстрілів це взагалі можливо. Були і чмобіки, звісно, але ми зустрічалися і з бригадами із наших тимчасово окупованих територій: Донецька і Луганська. Вони, мабуть, найкраще за всіх себе показували. Бувало, що брали і в полон, і ті полонені спочатку казали, що повістка прийшла, тому вони і в Україні, а потім виявлялося, що ніяка не повістка, а вони просто підписували контракт, щоб грошей заробити, — розповідає доброволець.

Дві доби під обстрілом

24 серпня 2022 року на День Незалежності України Віталій Бакрев отримав тяжке поранення ніг.

- 23 серпня вранці ми розпочали наступальну операцію в Харківській області. Ми взяли в облогу між двох лісосмуг ворожу роту. Вони викликали танкове підкріплення. На жаль, підтримати нас з повітря було нікому, а ці танки розгулювали собі і робили, що їм заманеться. Таким чином майже дві доби нас обстрілювали! І ввечері, 24 серпня, під час одного з таких танкових обстрілів, біля мене розірвався снаряд, і уламки потрапили прямо в окоп і мені по ногах, — пригадує боєць.

Травми були жахливі.

- Поранило ліву ногу. Крові наче не було, але я відчував, що рухати нею було не варіант: дуже глибокі рани були в районі коліна, з вихідними отворами від уламків. А праву ногу ніби перерізало. Вона трималася тільки на м'ясі. Коліно вигнуло в праву сторону, стирчала кістка, — каже Віталій.

Та швидко евакуювати бійця в безпечне місце не було можливості: зв'язок «впав» і ще близько 40 хвилин з перебитими ногами чоловік відстрілювався з кулемету. Коли ж медики на пікапі змогли дістатися до бійця, то одразу ж повезли його до лікарні. Там лікарям довелося ампутувати Віталію праву ногу.

Читайте також: Від бронежилетів до вечірніх суконь: як дизайнерка на кріслі колісному створила власний бренд під час війни

- Лікарі казали, що намагатимуться зробити все можливе, але я думаю, що там була загроза життю і лівій нозі, — розповідає доброволець.

«Хотів повернутися в бізнес швидше, ніж навчитися ходити»

Військовий зізнається, що втрату кінцівки прийняв без драматичних психологічних викликів для себе.

- Я ж доброволець, тому розумів всі варіанти, які можуть бути. Цей для мене, в принципі, був найгірший, але як виявилось, насправді все не так погано, — запевняє чоловік.

Зараз Віталій вже отримав протез, та поки все ж віддає перевагу пересуванню на милицях, адже травмована кінцівка болить і необхідний тривалий процес реабілітації.

- Я навіть не так швидко хотів навчитися ходити, як відновити свою підприємницьку діяльність. Мені здається, що я скоріше стану потужним підприємцем, ніж почну ходити, — зазначає військовий.

Нагода повернутися до розвитку бізнесу з’явилася після того, як чоловік отримав державний грант на відкриття власної справи. Доброволець відкрив студію яскравих емоцій, де продає квіти, подарунки і різноманітний святковий крам. Свою студію боєць назвав «Фенікс» — саме такий позивний Віталій мав у війську.

- Мені самому подобається такі сюрпризи робити для людей, тому я вирішив зробити це своєю роботою. Робити комусь подарунок мені було завжди набагато приємніше, ніж отримувати самому. Мені подобаються всі ці приємні клопоти, як обрати різні сорти квітів і гратися тут можна по-різному, — каже доброволець.

Читайте також: «Найбільше боявся за дітей, що з ними щось може статися»: актор та військовий Геннадій Попенко про виклики під час великої війни

По завершенню реабілітації чоловік прагне повернутися у рідний підрозділ до своїх побратимів, щоб продовжувати знищувати окупантів, наближаючи перемогу.

- В моєму батальйоні було дуже багато іноземців: з обох американських континентів, з Африки, добровольці майже з усіх європейських країн, навіть було два японці з Токіо. І от скажіть нашому бійцю: візьми Javelin (протитанковий ракетний комплекс — Авт.) стрибай в пікап і йди вальни танк. Він це зробить. Скажеш це комусь іншому, він подумає, що це жарт, а коли зрозуміє, що ти йому даєш таке бойове завдання, він посивіє від жаху. Іноземці звикли воювати за підтримки авіації. У них піхотинець, грубо кажучи, майже нічого не робить, а заходить і підчищає територію, яка вже простріляна авіацією, танками. А ми, так буває, навіть без прикриття змушені йти в наступ або оборонятися. І от завдяки нашому бойовому духу, завдяки мотивації, ми можемо перемагати будь-яку армію світу, — резюмував Віталій Бакрев.

Отримати допомогу українцям з інвалідністю можна на сайті організації EnableMe Ukraine. Ви можете поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу у спільноті EnableMe.

Раніше «ФАКТИ» розповідали неймовірну історію тероборонця, який після подвійної ампутації пробіг Бостонський марафон, вийшов на танцювальний паркет і став дайвером.

84

Читайте нас у Facebook