«Виривав зубами чеку за чекою й закидав гранатами ворога, як у бойовику»: історія штурмовика, що здолав страх сміхом
«Реабілітація — це той самий штурм, тільки ворог тепер — наші біль, зневіра та втома», — напише про себе у соцмережах 31-річний ветеран з Хмельниччини Михайло Сворін. Під час запеклих боїв на Донбасі чоловік отримав важке поранення та втратив ногу й руку. Втім, завдяки унікальній особливості свого світосприйняття боєць навчився жити у новому тілі та навіть планує повернутися у ЗСУ. Свою історію військовий розповів «ФАКТАМ».
«Я захищаю на фронті — значить, вдома ворогів немає»
До «великої» війни Михайло Сворін працював у сфері безпеки дорожнього руху. Ілюзій щодо «миролюбства» північних сусідів він не мав.
«Я вірив, що росіяни легко можуть на нас напасти. Раніше мої рідні їздили у рф на заробітки й розповідали, що росіяни ставляться до українців вкрай зневажливо. Вважали себе кращими за нас. Хоча у них за 30 кілометрів від москви вже болото і навіть в багатоповерхівках туалети надворі були, а у нас у кожному селі цивілізація», — каже ветеран.
Наприкінці лютого 2022 року Михайло планував виїхати з України в ЄС на заробітки, та повномасштабне вторгнення скасувало ці плани. Михайло одразу ж пішов до військкомату, щоб стати до лав ЗСУ, та оскільки у чоловіка не було досвіду строкової служби, в армію його не взяли.
Втім, у вересні 2024 року Михайло все ж отримав повістку й з'явився у ТЦК. Майбутня дружина, а на той час кохана дівчина, з якою ветеран познайомився вже під час повномасштабної війни, попередила: якщо Михайло піде в ЗСУ, вони можуть розійтися, адже бути з військовим — нелегка доля жінки.
«І насправді я міг нікуди й не йти. У моєї мами інвалідність, я біля неї залишився один. Та мотивація піти служити була проста: у мене є кохана дівчина, яка хоче прокидатися спокійно вранці, випити кави, піти на роботу. Тому якщо я буду захищати свій рідний край, то буду знати, що дівчина, мати вранці зможуть прокинутись. Я захищаю на фронті — значить, вдома нікого з ворогів немає. І від цього я щасливий», — пояснює боєць.
.JPG "\"Раніше мої рідні їздили у рф на заробітки й розповідали, що росіяни ставляться до українців вкрай зневажливо\", - говорить Михайло")
«У деяких людей буває паніка, а у мене є унікальна особливість»
Чоловік потрапив у 214-й окремий штурмовий батальйон OPFOR і вирушив виконувати бойові завдання на Донбасі. Михайло зізнається, що було дуже страшно. Побратими навіть робили ставки, чи не втече чоловік з армії після першого ж штурму. Та вони тоді не знали про одну особливість характеру захисника.
«Якщо людина не злякається, вона не зрозуміє справжню ціну свого життя. І мені було страшно. Перші прильоти, і навіть штани довелося міняти. Та у деяких людей буває паніка, а у мене є унікальна особливість: я страх переборюю сміхом. Коли страшно, починаю сміятися. Побратими спочатку навіть думали, що я вживаю наркотики. Ну, бо ж не може бути так, що в будь-якій ситуації людина постійно на позитиві. Приїжджав навіть лікар, обшукували мене, та нічого, звісно, не знайшли», — розповідає ветеран.
Про ворога Михайло говорить з холодною впевненістю.
«Звичайно, вони не дурні. Там є спеціалісти, розумні, які знають, як воювати. Та є один нюанс: вони йдуть у наступ і ніколи не знають, де ми. А ми завжди на них чекаємо», — каже захисник.
«Відчув удар у руку — й вона впала»
Жовтень 2024 року, район селища Степове на Донеччині. Саме там боєць отримав важке поранення. Михайло називає той день кінематографічним бойовиком, який відбувся в реальному житті.
«Через сон я почув, що хтось наближається до наших позицій. Вийшов надвір і побачив росіянина. Сховався, й одразу автоматна черга у мене», — пригадує боєць.
Перебуваючи у бліндажу, Михайло почав відстрілюватись, і в цей час…
«Відчув удар у руку — й вона просто впала», — каже військовий.
Це була російська куля. Втративши можливість тримати автомат, чоловік передав зброю побратиму, та уламки ворожої гранати, що влучила у бліндаж, завдали поранення товаришу. Михайло скомандував відстрілюватись іншому побратиму, але згодом і його поранило.
«Бачу, що мені нічого не лишається, як закинути автомат собі на плече й стріляти наліво та направо, тільки б ворог не підійшов ближче», — додає співрозмовник.
Під час цієї перестрілки ворог пошкодив військовому три (!) автомати і зброя вийшла з ладу.
«Що робити? Взяв гранати, став виривати чеку за чекою зубами й закидати ворога. Ну, як в якомусь бойовику. Добре, що перед тим лікар полікував мені зуби», — іронізує боєць.
Нарешті групі Михайла дали наказ відійти. Втім, під час переміщення українських військових з бліндажа російський дрон зробив скид.
«І мені одразу перебило праву ногу вище коліна», — розповідає захисник.
«Дитяча мрія стати Термінатором здійснилася»
Евакуювати військових вдалося тільки через два дні, адже це були передові позиції та дістатися до поранених бійців було вкрай важко.
Звичайно, у такій ситуації травмовані кінцівки — ліву руку та праву ногу — медикам довелося ампутувати.
«На стабілізаційному пункті я ще міг рухати пораненими рукою й ногою, та у мене була велика втрата крові і лікарі рятували нирки, тож руку та ногу ампутували», — пояснив військовий.
Але Михайло прийняв цю нову реальність з притаманним йому позитивом.
«Перша думка, що я живий. І я радів від цього. Без руки, без ноги, але ж живий! До речі, колись у дитинстві, як і більшість дітлахів, я мріяв стати Термінатором. Ось моя мрія і здійснилася», — сміється боєць.
.JPG "“На стабілізаційному пункті я ще міг рухати пораненими рукою й ногою, та у мене була велика втрата крові і лікарі рятували нирки, тож руку та ногу ампутували”, – пояснив військовий")
Читайте також: Сильно хитнуло, задзвеніло у вухах, все у крові: боєць після ампутації пише альбом і малює картини
З перших днів після операції поруч із Михайлом була кохана дружина. Та сама жінка, яка колись попереджала, що з військовим не залишиться.
«Бажаю, щоб у кожного військового була така дружина, як у мене. Вона з перших днів після операції була постійно поряд зі мною й сказала, що, поки не поставить мене на ноги, не відійде», — розповідає ветеран.
Тож тепер Михайло спрямовує всі сили на реабілітацію, щоб знову навчитися ходити.
«Адже я дуже сподіваюсь, що зможу повернутися на службу. Командир у моїй частині вже сказав, що як я запротезуюся, то можу повертатися», — резюмував Михайло Сворін.
Українці з інвалідністю можуть отримати допомогу на сайті організації EnableMe Ukraine. Поставити запитання експерту та отримати безплатну допомогу ви можете у спільноті EnableMe.
Раніше свою історію «ФАКТАМ» розповідав бармен Сергій Єлістратов, який став штурмовиком.
84Читайте нас у Facebook
