Юрій Вітренко: «Не брав гроші за виграну справу проти „Газпрому“. Вони пішли до держбюджету»

«Це судове протистояння було, без перебільшення, багато в чому питанням життя і смерті для України»

— Продовжуючи газову тематику, багато доводилося чути, що начебто навіть в Міністерстві енергетики не знають, скільки газу зберігається в сховищах.

— Ми знаємо, скільки всього газу у сховищах, але не знаємо, скільки з цих загальних обсягів належить безпосередньо «Нафтогазу». «Нафтогаз» відмовляється дати цю інформацію міністерству та уряду в цілому, посилаючись на комерційну таємницю. З нашої точки зору, це не дуже коректно, і ми будемо реагувати. Адже «Нафтогаз» не простий учасник ринку. Якби це була звичайна комерційна компанія, можливо, і уряду не потрібно було б знати, скільки газу в підземних сховищах належить безпосередньо їй.

Проте НАК виконує спеціальну функцію — забезпечує безпеку постачання газу, виступаючи постачальником так званої «останньої надії». Тобто він гарантує безперебійну доставку газу навіть клієнтам інших компаній, які з якихось причин перестали отримувати блакитне паливо від свого основного постачальника. Таким чином держава впевнена, що українські споживачі не залишаться без газу, скажімо, в морози.

Але, реалізуючи державну політику безпеки постачання, уряд має розуміти, скільки газу є безпосередньо у НАК «Нафтогаз» в підземці. Можлива ситуація, коли газ там є, проте він належить приватним власникам, які не хочуть і не зобов’язані, приміром, постачати його в той чи інший конкретний момент споживачам України. Припустимо, вони планують його експортувати або зберігати, не випускаючи на ринок і стимулюючи ще більше зростання ціни. Тому й важливо, щоб уряд знав, скільки газу в сховищах має саме «Нафтогаз», враховуючи його спеціальну роль.

Читайте также: Про обмеження ціни на газ, закінчення карантину, програми підтримки безробітних та бізнесу: ексклюзивно міністр КМУ

РЕКЛАМА

— Юрію Юрійовичу, наразі ви працюєте в уряді, рівень довіри до якого залишає бажати кращого. Не побоюєтесь, що вас асоціюватимуть з невдачами цього Кабміну і це зіпсує репутацію та поставить хрест на подальшій політичній кар'єрі?

— Потрібно розрізняти репутацію та імідж. Репутація заснована на власному досвіді співпраці між людьми, а імідж — це коли немає такого досвіду, а людина сприймається на підставі того, що про неї чують, читають і так далі. Не думаю, що з репутацією у мене будуть проблеми, адже я цілісна людина, яка завжди робить те, що каже. Ті, хто має безпосередній досвід співпраці зі мною, це знають.

Щодо іміджу — інше питання. По-перше, я буду чесно працювати над тим, щоб цей уряд був успішний. Відповідно, імідж усіх його членів має покращитися. По-друге, оскільки не планую займатися публічною політикою, для мене політичний імідж не є самоціллю.

— За прем'єрства Яценюка чи Гройсмана отримували пропозиції долучитися до команди урядовців?

— Пропонували посаду того ж міністра енергетики. Єдине, що це було не публічно і навіть не напряму, тобто через певних людей.

— Чому відмовились?

— Тоді я працював у «Нафтогазі», займався дуже відповідальним напрямком — судовим протистоянням з «Газпромом». Вкрай важливо було завершити цю роботу, перш ніж братися за нову. Мало того, я не був впевнений в успішному завершенні справи без моєї безпосередньої участі. На жаль, якщо ми оцінимо ефективність роботи «Нафтогазу» за іншими напрямками, за які я не відповідав, то не побачимо особливих успіхів.

Водночас судове протистояння з «Газпромом» було, без перебільшення, багато в чому питанням життя і смерті для України. Загальні позовні вимоги «Газпрому» до «Нафтогазу» перевищували 90 мільярдів доларів до кінця дії контракту. Вони базувалися на положенні договору, де чорним по білому написано: навіть якщо ми не купуємо газ у «Газпрому», все одно маємо за нього платити. Це так зване положення «бери або плати». Також «Газпром» вимагав від нас доплатити за газ, який ми вже відібрали за контрактною ціною, — це 4 мільярди доларів.

Крім того, у відповідь ми висунули проти Росії нові позовні вимоги за транзитним контрактом (це окремий контракт. — Авт.).

«Ми виграли ще 5 мільярдів доларів за транзитним контрактом»

— Уточніть, про що саме йдеться?

— У транзитному контракті не було положення про «качай або плати», як зараз, коли ми отримуємо гроші незалежно від обсягів, поданих «Газпромом» для транзиту. Нам навіть доводилося обґрунтовувати свою позицію перед нашими юристами, експертами, які спочатку не вірили, що є юридичні підстави вимагати ці гроші від «Газпрому» за транзитним контрактом. Тому ми знайшли інший пункт договору, який трактували таким чином, щоб підвести юридичні підстави для наших зустрічних вимог до «Газпрому».

Це маніпуляція, мовляв, все, що ми зробили, — просто найняли зовнішніх юристів, і вони виконали роботу. Ні! По-перше, у нас було багато різних зовнішніх юристів, координацією роботи (а по суті — управлінням) яких я займався. По-друге, я особисто представляв «Нафтогаз» у всіх арбітражних засіданнях. Маю всі підстави вважати, що без мене ми б не виграли цю справу.

Крім того, з арбітражем було пов’язано багато інших моментів, наприклад, та ж диверсифікація поставок газу з Росії. Неможливо було судитися з «Газпромом» чотири роки, не забезпечивши можливість отримувати газ з іншого напряму. Адже до 2014 року ми критично залежали від поставок саме «Газпрому». Дві третини всього споживання становив імпорт, і практично весь імпорт був від «Газпрому». В нас були невеличкі потужності для імпорту з Європи, але вони не були гарантовані. Це означало, що саме в той момент, коли нам реально потрібен був газ, його перекривали і ми не могли розраховувати на отримання блакитного палива навіть з Європи.

Ми з командою зробили так, щоб Україна позбулася цієї критичної залежності від «Газпрому». За лічені місяці створили можливість отримувати газ з європейського ринку в достатніх обсягах. Водночас ми робили й багато інших речей, необхідних для успішного завершення арбітражу. Тому тоді я не міг залишити цю відповідальну позицію.

— Щодо виграшу України в Стокгольмському арбітражі Юлія Тимошенко казала, що, підписуючи в 2009 році контракт, в нього заклали механізми, завдяки яким вдалося виграти цю справу. Це справді так?

— Контракт між «Нафтогазом» і «Газпромом» підписувався за часів прем'єра Юлії Тимошенко, але конкретно це робив Ігор Діденко, який був першим заступником НАКу. Він дійсно наполіг на закладенні в контракт Стокгольмського арбітражу і шведського права для вирішення спорів за контрактом. Якби цього пункту не було, то шансів виграти — теж.

Однак потрібно дивитися не тільки на механізм вирішення спорів, а й на сутність: чому так сталося, що ми були винні «Газпрому» такі величезні кошти? Чому мали платити за ціною, вищою за ринкову ціну в Європі?

Адже в цьому арбітражі ми не лише відбили всі позовні вимоги «Газпрому» на 90 мільярдів доларів, а ще й переглянули ціну на газ до ринкового рівня. Таким чином заощадили для України 2 мільярди доларів.

Крім того, ми виграли додатково 5 мільярдів доларів за транзитним контрактом.

— Деякі депутати казали, що не хочуть голосувати за кандидатуру Вітренка на пост міністра, оскільки в скрутні для країни часи він взяв кількамільйонну премію за виграну справу в Стокгольмському арбітражі.

— Теж таке чув, тому й не брав гроші. Я якраз розумів, що держава в скрутному становищі, їй потрібні живі гроші. Тому гроші від моєї премії пішли в державний бюджет, а мені видали облігації, за якими можу отримати гроші років через чотири або п’ять. Сподіваюсь, що завдяки моїй роботі в уряді через кілька років держава не буде в такому скрутному становищі.

Додам, що не вимагав цієї премії. Коли «Нафтогаз» запросив захистити їх від відповідних позовів, а фактично агресії з боку «Газпрому», зі мною підписали комерційний контракт. Тобто я не був чиновником чи держслужбовцем, це не питання державної служби. Працював комерційним директором, захищав НАК в комерційному арбітражі.

В контракті було передбачено: коли «Нафтогаз» отримає гроші від «Газпрому», то і я автоматично, буквально через кілька днів, отримаю премію. НАК не виконав контракт і не заплатив ці гроші. Ось предмет відповідного судового процесу між мною та «Нафтогазом». На сьогодні процес урегульовано, питання закрите.

— Ще багатьох вразила ваша заява щодо ліквідації видобутку урану в Україні й рекомендація робочим їхати на заробітки за кордон. Невже видобуток урану нам не потрібний?

— Такого не казав! Я мав нараду з керівництвом Східного гірничо-збагачувального комбінату, і ось, що я казав учасникам зустрічі: задача керівництва підприємства — зробити так, щоб воно було конкурентоспроможним, і ми, як держава, готові в цьому допомагати.

Менеджмент має не просто ходити «високими» кабінетами та вимагати гроші. Вони отримують високі зарплати за те, що роблять підприємство успішним, щоб люди з упевненістю дивилися у завтрашній день. Ось про що я казав менеджменту.

Читайте также: Юрий Витренко инициировал увольнение Андрея Коболева

Коли керівники почали вказувати на ризики того, що люди можуть кудись поїхати, я ще раз наголосив на необхідності зробити це підприємство конкурентоздатним. Тоді люди не будуть нікуди їхати, вони працюватимуть на успішному підприємстві. На цій же нараді було домовлено, що за тиждень керівництво СхідГЗК надасть програму забезпечення конкурентоздатності підприємства. Далі її має проаналізувати Міненерго та «Енергоатом», до якого це підприємство за планом має приєднатися.

«Мама відмовляється брати у мене гроші навіть на ремонт квартири»

— Не можу не згадати відео Наталії Вітренко «Мать за сына, пощечина лжецам, подонкам, коррупционерам». Як ви ставитесь до такої підтримки рідних?

— Я бачу, як переживає моя мати, і в мене за це душа болить. Мало того, мама стикається з неправдою навіть безпосередньо про неї. Наприклад, Юлія Тимошенко на телебаченні публічно сказала абсолютну неправду: начебто у Наталії Вітренко є рахунки в Америці, куди я переказував якісь гроші. Мама відмовляється брати у мене гроші навіть на ремонт квартири. Вона дуже чесна і принципова людина, і для неї такі звинувачення принизливі. Усвідомлюю, наскільки їй у цій ситуації складно.

Також розумію, що мати мене підтримує саме як сина, а не як політика. Вона виховувала мене чесною людиною і готова це захищати, розуміючи, що у нас протилежні політичні погляди по багатьох важливих питаннях. І це теж не секрет, що вона не хоче, щоб я займав цю посаду. Тому таке відео — точно не підтримка, скоріше навпаки, як зробити так, щоб я не обіймав цю посаду. Однак, знову ж, я розумію усю ситуацію, в мене іншої мами немає, і я її люблю як маму.

— Наталію Вітренко часто називають прихильницею Росії, натомість у вас кардинально протилежна точка зору. Як так вийшло, адже саме батьки закладають життєві принципи та бачення?

— У нас в родині постійно були дискусії, полеміка з багатьох питань, зокрема політичних. Мої батьки мали різні політичні погляди. Це, на жаль, значною мірою сприяло їхньому розлученню. Коли вони розлучилися, мої сестри залишилися з мамою, а я був з батьком.

У мене з мамою давно різні погляди на життя і політику. Пам’ятаю, як сперечався з мамою щодо політичних питань — капіталізм проти соціалізму і так далі, ще коли мені було років 11−12. А вже в 13 років навчався в економічному класі київської школи менеджменту для старшокласників, яка потім стала ліцеєм економіки та бізнесу.

До речі, мати помилково називають прихильницею Росії. Це не зовсім так. Вона є прихильницею Союзу Радянських Соціалістичних Республік, до складу якого входила Українська Радянська Соціалістична Республіка і Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка. Мати вважає, що це була ідеальна система, і хоче, щоб ці республіки знову були в якомусь СРСР.

Я теж виріс в СРСР, але моє становлення як підлітка і молодої людини проходило в незалежній Україні. Більш того, я навчався за кордоном: проходив студентський обмін у Німеччині та Америці, засвоював магістерські програми MBA в Сінгапурі та у Франції, а це капіталістичні країни далекі від Радянського Союзу. Після цього я працював в одному з найбільших інвестиційних банків у Лондоні, тобто «у лігві капіталізму». Одним словом, в мене було інше життя у порівнянні з життям моєї мами, тому у мене інший досвід та інші погляди на ефективну економіку та успішні країни.

«В Україні вже є, так би мовити, братерство посередності, яке достатньо агресивне»

— Як ви вважаєте, чому реформаторами ще кілька років тому називали прогресивних та розумних чиновників, а сьогодні це мало не образа?

— Не просте і навіть особисте питання. По-перше, маємо об’єктивно визнати: коли Україна економічно зростала, наші сусіди та інші країни це робили швидше. Таким чином, ми нарощували відставання від цивілізованого світу, від наших європейських сусідів, навіть від економік, що розвиваються. Люди це відчувають і тому можуть бути незадоволені реформами.

Читайте также: «Какие-то лоббисты мешают президенту договориться с МВФ. Вот гады», — Фурса

По-друге, є певний суб’єктивний чинник. Він полягає в тому, що деякі з реформаторів насправді є просто імітаторами. Це посередності, які приписують собі досягнення інших і ховають за ними свої провали. Мало того, в Україні вже є, так би мовити, братерство посередності, яке достатньо агресивне, бо вони підтримують один одного і реально борються проти меритократії (влади достойних. — Авт.).

Тобто вони розуміють: якщо будуть справжні реформи, які неможливі без меритократії, тоді їх, імітаторів, не буде. Вони бояться втратити свої посади, соціальний статус, імідж реформаторів, нехай і дещо зіпсований.

До речі, давно кажу, зокрема й міжнародним партнерам, про ризики дискредитації реформ. Якщо через відсутність влади достойних ми дозволяємо процвітати імітаторам, то наслідком цього є, на жаль, несприйняття реформ у суспільстві.

Водночас маємо все ж згадати і зовнішні чинники. Є Росія, держава-агресор зі своєю пропагандою. Дуже добре, що президент Зеленський вводить санкції і бореться з російською пропагандою не просто на словах, а справами. Ця пропаганда спрямована проти справжніх реформ. Вона іноді навіть підтримує, особливо завуальовано, згаданих імітаторів, тому що реальна загроза для російської агресії — справжні реформи.

Не можу не згадати й про олігархів та корупцію. Потрібно розуміти: щойно починаєш боротьбу з корупцією, як вона починає боротися проти тебе. Відповідно, справжні реформатори стикаються з брудом, наклепницькою кампанією проти них, що не робить їх особливо популярними серед людей, які не можуть отримати доступ до правди.

Фото прес-служби Міністерства енергетики

2131

Читайте нас у Facebook