На жаль, новий Голокост завжди біля дверей, — Віктор Шендерович

«Я не був євреєм.

Щира байдужість було відповіддю на національне питання там, де росла моя душа на початку шістдесятих років минулого століття…

Власне, і питання-то не було. Були тато з мамою і їхні друзі: дядько Льова і тітка Майя, дядько Стасик і тітка Наташа, дядько Льоша і тітка Надя, дядя Ваня, тітка Свєта, дядько Юзик… У нас була велика квартира з деяких пір, ось і збиралися у нас на Річковому: мама була сонцем і душею цієї компанії…

Тільки через кілька десятиліть, вже майже п'ятдесятилітнім, я вперше зрозумів, що ці довічно улюблені мною люди були росіянами, євреями, українцями чи поляками…

У четвертому класі я почув слово «жиденя». Ближче до сьомого — розчув, нарешті, звично перелякане зниження тону при слові «єврей» в телефонній розмові бабусі Ревеки. Саме ім'я «Ревека» теж ні з чим не пов'язувалося: просто таке дивне ім'я.

Про Голокост я не те щоб нічого не знав, але — це було частиною пам'яті про велику страшну війну, в якій загинув мій дід. Бабин Яр стояв в моїй голові через кому з Хатинню та блокадою Ленінграда, і все це робили фашисти, яких я добре знав за фільмами — це були жорстокі, огидні, мало схожі на людей істоти.

Але цих фашистів переміг радянський народ, і тепер все було добре.

Добре було не те щоб зовсім все: в 1972 році мій брат, випускник знаменитої другої фізматшколи, не зміг поступити в МГУ і почув від нянечки в тамтешніх коридорах: милий, ми ж вашу націю взагалі не беремо…

Пам'ятаю тугу й обурення батьків: все це здавалося їм, напевно, відрижкою минулого. Минулого, втім, не охотнорядського, а набагато ближчого. Мабуть, саме в ту пору я почув загадкове слово «космополітизм», дізнався про загибель Міхоелса…

Потім я прочитав бабелівську «Історію мого голубника» — і був неприємно здивований тим, що все це робили не якісь целулоїдні фашисти, а — люди. Інвалід Макаренко, що розмазував голубині кишки по щоці єврейського хлопчика, здався мені раптом дуже знайомою людиною. Справа була не в фашистах, виявляється. А в чомусь, чим ці фашисти були — частиною.

«І в цьому справа вся, і в цьому вся печаль…» — як сказано поетом з іншого приводу.

Я дорослішав помаленьку і про щось дізнавався і розумів про цей проклятий (п'ятий) пункт, але образи не змогли зруйнувати головного, і власне єврейство, слава Богу, не стало головною точкою самоідентифікації. Я був (і є) московський хлопчик з Чистих ставків, дрібна частина веселого інтернаціонального застілля.

Єврейська ж тема звично з'являється в моєму житті під ручку з антисемітами. І їй-богу, тільки антисеміти в змозі зробити мене євреєм!

Я дражню і буду дражнити цих мудаків своїм єврейством, — але не тому що пишаюся єврейством, а тому що не люблю мудаків.

У періоди загострень, на кшталт того, яке стоїть на подвір'ї нині, вони вилазять з усіх щілин.

Які простіше, просто грубіянять. Які розумніші, наблатикалися говорити ліберальні слова і страждати про палестинський народ (і у кожного, зрозуміло, по кілька друзів-євреїв), — але трохи поскребти цю амальгамку, а там — бабелівський інвалід Макаренко зі своєю «Катюшей» і її вистражданим текстом.

«Сім'я їхнє розорити треба…»

Текст ми вивчили, спасибі.

Страдники про палестинський народ, поцікавтеся: куди поділися за чверть століття мільярди доларів гуманітарної допомоги? Задайте собі запитання: як вийшло, що незалежна Палестина вже чверть століття не виробляє нічого, крім кротячих нір для військової комунікації, ненависті до євреїв і ракет для їх вбивства?

Палестинський народ дійсно шкода: він знаходиться в заручниках у вбивць. Будь-який палестинець, помічений в симпатії до євреїв, буде знищений. У палестинської дитини в Секторі майже немає шансів стати чимось, крім гарматного м'яса, і це повноцінна трагедія, зрозуміло.

Але Ізраїль в нинішньому розкладі може допомогти палестинцям тільки знищенням ватажків ХАМАС — інше палестинський народ повинен зробити сам. Якщо, звичайно, знайде для себе і своїх дітей якесь застосування в майбутньому, крім взаємного смертовбивства…

Я не був прихильником держави Ізраїль у своїй космополітичній юності. Я знав і знаю, що поділ на нації — це глибокий відстій, і батьківське застілля було тому запорукою, але наполегливість антисемітів зробила свою справу.

Переконали, наволочі…

На жаль, новий Голокост завжди біля дверей.

Натхненний «інтелектуалами», які пояснять людству, що євреї самі винні у своїх бідах. Бажаний мільйонам ментальних інвалідів. Той, хто йде під сурдинку підлуватої «рівновіддаленості» світової спільноти…

І в цьому пейзажі космополітичний хлопчик з Чистих ставків змушений наполягати на своєму єврействі", — написав Віктор Шендерович.

Фото — скрін з відео на сторінці Віктора Шендеровича в Facebook

Матеріали, розміщені у рубриці «Блоги», відображають власну думку автора та можуть не співпадати з позицією редакції.

1101

Читайте нас у Facebook