Людина, про яку я сьогодні хочу розповісти вам, друзі мої, заслуговує довгої і детальної бесіди. Але з жалем змушений вписатися в короткий формат традиційного ранкового поста, спробувавши при цьому хоча б трішки захопити вас подробицями її неймовірної долі.

У ніч на 5 червня 1799 року відомий німецький учений Олександр фон Гумбольдт, зустрівшись напередодні з королем Карлом IV і отримавши його високий дозвіл на проведення наукових досліджень на іспанських територіях в Америці і на Атлантичному океані, відплив на борту корвета «Пісарро» до Нової Іспанії. Компанію 30-річному Гумбольдту склав його новий друг молодий ботанік Еме Бонплан. І майбутня подорож — при вдалому її результаті — могла принести їм всесвітню славу і визнання в науковому світі. Так воно, в принципі, і вийшло. Тільки до цього визнання вченим треба було пройти довгий, часом болісний шлях, насичений небезпечними пригодами і тяжкими випробуваннями. Зате, коли через 5 років, 9 липня 1804, друзі повернулися до Європи і представили на суд громадськості результати своїх досліджень, їх праця почали називати «другим — науковим! — відкриттям Америки». А великий Чарльз Дарвін назвав Олександра фон Гумбольдта «найбільшим вченим-мандрівником з тих, що колись жили».

Слід зауважити, що стати мандрівником Олександр мріяв завжди. І під час навчання зі старшим братом Вільгельмом в університеті Франкфурта-на-Майні, і під час викладання — знову з братом — в престижному Геттінгенському університеті. Олександр з дивовижною жадібністю вивчав найрізноманітніші науки, особливу увагу приділяючи все-таки геології, археології та ботаніці. Він знав близько десятка мов, що сприяло кращому засвоєнню лекцій з медицини, математики та наук про стародавній світ. Але тривалий час реалізувати свої плани йому не вдавалося через волю матері, багатої баронеси Марії Єлизавети фон Гумбольдт, що категорично заперечувала проти будь-яких подорожей сина. І тільки після її смерті і отримання великої частки спадщини перед Олександром відкрилися можливості.

Дорогою в Америку корвет «Піссаро» зробив шестиденну зупинку на Канарських островах, де дослідникам вдалося побувати на застиглому вулкані Тейде (3718 м) і уважно вивчити кратер. До речі зауважу, що і на Канарських островах, і в кратері Тейде мені свого часу теж пощастило побувати. Потім через 22 дня плавання, досягнувши берегів Нового Світу, Гумбольдт і Бонплан вирушили в подорож Венесуелою, Колумбією… Вони пішки долали високі Кордильєри, ночували в печерах, зустрічалися з місцевими індіанцями. Часом їм доводилося відчувати голод і холод, піддаватися небезпекам в лісах, оточених, як потім згадував Гумбольдт, крокодилами, удавами і тиграми. Але вони знали, заради чого ризикують. І результати їх досліджень підтвердили всьому науковому світу, що домогтися цього можна було тільки завдяки неймовірним зусиллям. Вчені зібрали величезні ботанічні і зоологічні колекції — одних рослин було зібрано близько 4 тисяч видів, причому, 1800 з них — абсолютно нових для науки! Після повернення в Європу Гумбольдт написав і видав воістину гігантську (30-томну!) працю «Подорож в рівноденні області Нового Світу в 1799—1804 роках». Своїм основним завданням Гумбольдт, який створив такі наукові дисципліни, як фізична географія, ландшафтознавство та екологічна географія рослин, вважав «опанування природи». І виконав він це завдання з властивим йому блиском.

З великим ученим вважали за честь підтримувати дружні відносини європейські правителі, відомі поети і композитори. Його лекції, на які в Берлін з'їжджалися слухачі з різних країн, збирали багатотисячні аудиторії. Сучасники прозвали його «Арістотелем XIX століття»… До останніх своїх днів учений працював практично цілодобово, відводячи на сон всього лише 4−5 годин. І дожив він благополучно до 89 років років, залишаючись бадьорим духом і тілом і наділений великою жвавістю розуму, що викликала захоплення у всіх, хто його знав.

Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра і щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.