На цю незвичайну пару я звернув увагу ще тоді, коли вони вперше прийшли до нашого музею. Це було, здається, більше року тому. Вони дуже довго ходили по залах, ретельно розглядаючи чи не кожну порцелянову композицію. Ні, не так. Ретельно розглядала роботи жінка, а чоловік у вишиванці з тонкою паличкою в руках, переходячи від одного стенду до наступного, уважно прислухався до кожного слова своєї супутниці.

Коли я підійшов до них ближче і почув те, як вона передає словами свої враження від побаченого, мені здалося, що, на мить закривши очі, я завдяки її коментарям зможу чітко уявити собі щонайменшу деталь композиції, яку так майстерно описувала ця неймовірно спостережлива жінка.

Познайомившись ближче з подружжям Петровських, я був вражений тим величезним обсягом громадської роботи, якій присвячує весь свій час Володимир (Владимир Петровский), очолюючи «Всеукраїнський парламент працездатних інвалідів», та його дружина та вірна в усьому помічниця Світлана (Светлана Петровская), талановита сторикиня, давно вже відома багатьом в Україні як незамінна гідеса для незрячих людей, які захоплюються мистецтвом. З розповідей Володимира і Світлани я дізнався про те, що вони багато мандрували Україною та багатьма країнами світу, побувавши до війни у десятках найцікавіших куточків світу. А крім того, Володимир ще пише пісні і часто бере участь у концертах, виконуючи їх під власний акомпанемент на гітарі. А ще вони багато разів піднімалися в гори. А ще, вже будучи незрячим (!), він стрибав з парашутом з літака. Без інструктора (!), самостійно, на воду…

Про масштабне вторгнення російських військ в Україну Петровські дізналися, перебуваючи в поїздці країнами Європи. Непростим був їхній шлях додому, в Київ. Чимало випробувань довелося пережити. І на памʼять про непросту подорож купили в Німеччині маленьку порцелянову пташину. Вона певний час стояла у них вдома, нагадуючи про ті митарства.

Тепер вона стоїть у нашому музеї. У «Куточку Кристини», маленької киянки, яка багато років тому разом з мамою виїхала до Берліну, намагаючись зберегти зір. Після серії важких операцій здавалося, що станеться диво. Але, на жаль, не сталося. Наразі Кристина, ставши повністю незрячою, не збирається здаватися. Вона працює професійною масажисткою, мандрує різними країнами, а останнім часом, блискуче знаючи німецьку мову, багато допомагає українським біженкам з дітьми вирішувати безліч побутових проблем.

Саме в цьому спеціальному куточку нашого музею, де всім відвідувачам дозволяється торкатися руками порцелянових композицій, і зайняла відтепер своє місце маленька англійська пташка, подарована нещодавно подружжям Петровських першому в Україні музею порцелянових фігур. Як сказала Світлана, «своя прилетіла до своїх». Ми ж бо незламні, і перемогти нас загарбникам не вдасться ніколи. Ніколи…

Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.