Постать Григорія Сковороди, який народився 1722 року на Полтавщині в родині спадкових козаків, досі сприймається в українській історії дещо загадковою та навіть містичною. Хоча, здавалося б, про його життя нам відомо практично все.

Він не мав вищої освіти (при тому, що неодноразово намагався здобути її в університетах Будапешта, Відня, Братислави та Галле), але самостійно і досконало вивчив латинь, єврейську, грецьку, польську, німецьку, італійську та французьку мови.

Маючи багато талантів, Сковорода, наприклад, чудово грав на флейті та органі, а, до того ж, ще й на сопілці, скрипці, гуслях, лірі та бандурі.

Протягом життя Григорій Савич написав 17 філософських творів. Серед найвідоміших з них — «Сад божественних пісень», «Жінка Лотова», «Байки Харківські». Але, як не дивно, жодного твору так і не надрукував. До речі, інколи підписував свої листи до когось підписував подвійним іменем Григорій вар Сава Сковорода або Даниїл Майнгард.

Сковорода завжди надавав перевагу особистій духовній свободі, присвячуючи свої трактати переважно питанням людської етики. А головним сенсом людського існування вважав самопізнання. Відстоюючи права особистості в кожній людині, що на ті часи сприймалося як прояв демократичної позиції,

Сковорода відверто засуджував московських гнобителів.
Розповідають, що одного разу Катерина ІІ захотіла зустрітися з відомим українським філософом особисто. Він прибув на її запрошення до палацу. Коли імператриця зайшла до парадної зали, всі присутні вклонилися. Всі, крім Сковороди. На запитання Катерини, чому він не кланяється, Сковорода зауважив: «Не я бажав тебе бачити, а ти сама захотіла на мене подивитися. Тоді як же ти мене роздивишся, якщо я перед тобою вдвоє зігнуся?»

Для багатьох портрет Сковороди асоціюється з образом бродячого чоловіка, який постійно ходив по селах, проповідуючи свою філософію і живучи по хатах. Але це зовсім не так. Філософ справді любив ходити пішки. Більше того, влітку він дійсно зазвичай жив на природі, а взимку по хатах та монастирях.

Але водночас він був аскетом, який полюбляв вишукані та дорогі речі. Наприклад, деякі його друзі щедро обдаровували Григорія Савича — то висилали йому окуляри (а їх непросто було дістати в ті часи), то передавали дорогі музичні інструменти, виконані на замовлення за кордоном (бо на простеньких він, як правило, грати не любив), то привозили з Європи спеціально для нього сир пармезан. Казали, що в його торбинці завжди були люльки з елітним тютюном та пляшечка вина.

Спав Сковорода не більше чотирьох годин на добу. І при цьому завжди був веселим, бадьорим та доброзичливим.

Одна з найвідоміших легенд про Сковороду розповідає, що Григорій Савич умів передбачати долю. Гостюючи якось у Києві у свого доброго знайомого Іустина, Сковорода пішов прогулятися Подолом. Аж раптом відчув трупний запах. Сковорода швидко зібрав речі і залишив місто. А вже за кілька тижнів потому у Києві розпочалася епідемія чуми.

Його улюбленим селом була Іванівка, що на Харківщині (нині Сковородинівка). Відчуваючи близьку смерть, Григорій Сковорода у 1794 році саме там вирішив помирати. До обіду запросив друзів, досить весело провівши час. Потім пішов і неподалік підготував собі серед дерев місце для поховання, виклавши його дубовим листям. Повернувшись до хати, переодягнувся у чистий одяг, поклав торбу під голову — та й заснув вічним сном.

Григорій Сковорода заповів поставити на тій могилі камінь з відомим своїм висловом «Світ ловив мене та не спіймав». І це була істинна правда…

Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.