«…И впервые мы проснулись рядом
смутным утром будничного дня.
Синим-синим, тихим-тихим взглядом
ты глядел безмолвно на меня.
Есть минута счастья и печали,
и черты меж них не провести…
Именно об этом мы молчали
первым утром страдного пути»

7 жовтня 1915 року в родині відомого одеського адвоката Йосипа Павловича Зейлігера народилася довгоочікувана донька. Дівчинку назвали Маргаритою, Ритою. Батько дитину дуже любив. Дуже хотів, щоб вона стала знаменитою піаністкою і все робив для того, щоб це вийшло. Але він дуже рано помер. І Маргарита піаністкою так і не стала. Зате вона стала поетесою. Знаменитою на всю країну.

Перші її вірші були опубліковані в журналі «Огонек» за підписом «Маргарита Алігер» у 1933 році. Вона вступила в Літературний інститут імені Горького в Москві і незабаром була прийнята до Спілки письменників. Її поезія, що прославляла Батьківщину і товариша Сталіна, була належним чином оцінена партією та урядом. Вона отримувала ордена і премії. Ордена зберігала в коробочках. Премії відправляла на фронт. Якраз почалася війна і Маргарита Алігер як кореспондент однієї з центральних газет майже рік писала репортажі з блокадного Ленінграда.

Її чоловік, композитор Костянтин Макаров-Ракітін, загинув у першому ж своєму бою. Її маленький син Дмитро помер, не проживши й року. Її старша донька Тетяна померла від лейкемії у 37 років. Її молодша дочка Марія, яка народилася від письменника Олександра Фадєєва, наклала на себе руки в 48 років. Її улюблений чоловік — той самий письменник Фадєєв — застрелився … Порятунок від цієї нескінченної низки бід та нещасть поетеса знаходила у постійних поїздках по країні, під час яких після «правильних» виступів перед трудовими колективами ночами, наодинці з самою собою, писала «неправильні» вірші для душі. Вона зізнавалася друзям, що стала заручницею свого часу. Але нічого не могла вдіяти, навіть не намагалася хоч якось переломити долю. І, коли на серці було зовсім тяжко, сідала за переклади. Її переклади на російську мову поетичних творів Пабло Неруди, Едуарда Межелайтіса і особливо Лесі Українки вважаються одними з кращих.

Переживши всіх своїх чоловіків і дітей, Маргарита Алігер, яка проживала в письменницькому підмосковному селищі, у серпні 1992 року під час прогулянки оступилася, впала в неглибоку канаву й загинула. Поховали її поруч з дітьми. Некролог, опублікований в «Літературній газеті», підписали Євген Євтушенко, Андрій Вознесенський, Булат Окуджава та ще 22 відомих поетів.

«Уже сентябрь за окном.
Уже двенадцать дней подряд
всё об одном и об одном
дожди-заики говорят.
Никто не хочет их понять.
Стоят притихшие сады.
Пересыпаются опять
крутые зёрнышки воды.
Но иногда проходит дождь.
…Тебе лишь кожанку надеть,
и ты пойдёшь, и ты поймёшь,
как не страшна природе смерть».
Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра і щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.