С чего начинается Родина?
С картинки в твоём букваре.
С хороших и верных товарищей,
Живущих в соседнем дворе.
А, может, она начинается
С той песни, что пела нам мать,
С того, что в любых испытаниях
У нас никому не отнять…

Ну, хто з людей старшого покоління не пам'ятає цю пісню з кінофільму «Щит і меч» у виконанні знаменитого Марка Бернеса, якого називали чи не першим шансоньє радянської естради? Хто не пам'ятає безліч інших пісень, які після того, як їх виконував Бернес, починала співати вся країна? Це було якесь марення. Людина, що не володіла талантом співака, вміла так тепло і душевно виконувати прості і зрозумілі слова, покладені на легко запам'ятовувані мелодії, що будь-яка пісня тут же підхоплювалася усіма і швидко ставала по-справжньому народною.

Навряд чи батьки Марка, який народився рівно 110 років тому в невеликому українському місті Ніжині, могли мріяти про таку долю для сина. Вони були простими робітниками в артілі по збору утиль-сировини і ледь зводили кінці з кінцями. Навіть переїхавши в пошуках кращого життя до Харкова і там влаштувавшись на таку ж малоприємну роботу, вони нічим не могли допомогти хлопчині вибитися з цих безпросвітних злиднів. І тоді Марк взяв справу в свої руки. Він почав з розклеювання театральних афіш. Потім став «живою афішею», зазиваючи людей на спектаклі харківських театрів. Потім, помічений керівництвом театру «Муссурі», Бернес був запрошений на епізодичну роль замість раптово захворілого артиста. Та так в театрі і залишився.

Трохи пізніше, вже після переїзду в Москву, молодого і, відверто кажучи, нічим не примітного хлопця почали брати на ролі статиста в декількох московських театрах. Але по-справжньому його талант розкрився після того, як він заспівав. Пісні у виконанні Бернеса, що пролунали в фільмах на військову тематику, відразу ж звернули на себе увагу широкої публіки. Їх не можна було не помітити. «Темна ніч», «Сплять кургани темні», «Шаланди, повні кефалі», «Пісенька фронтового шофера» («Шлях-доріжка фронтова…») і багато інших принесли Марку Бернесу, ні, не популярність, а справжню славу. Він виступав у військових госпіталях і в величезних концертних залах, в радіопередачах і на творчих зустрічах з любителями кіно. Жінки, бачачи його, буквально втрачали розум, чоловіки вважали за честь потиснути артисту руку.

Перша його дружина, 19-річна Поліна Лінецька, яку за рідкісну «італійську» красу всі звали Паолою, кинула багатого чоловіка заради шлюбу з Бернесом. Після її ранньої смерті від раку у Бернеса стався роман з відомою актрисою Ізольдою Ізвіцькою, за якою упадав всесильний у той час Олексій Аджубей, зять Микити Хрущова. Сам Хрущов помітно заздрив неймовірній популярності Бернеса, а тут ще й Аджубей підлив масла у вогонь. На роки дорога Бернеса на велику естраду, на радіо і в кіно була закрита негласною «найвищою волею». Але великий артист і тут не впав духом. Він продовжував записувати нові пісні і уводити нових красунь від чоловіків. Так сталося і з Лілією Бодровою, яка заради Бернеса пішла від московського кореспондента французького журналу «Парі-матч». «Він був старший за мене на 18 років, — згадувала Бодрова, з якою Бернес прожив до останніх своїх днів. — Але все залишилося — дивовижна посмішка, хитрющий прищур очей. Він міг підійти, покласти руку на плече — і жінка готова була на все».

Незадовго до смерті, дізнавшись, що хворий на рак, Бернес записав свою останню пісню — «Журавлі» на слова Расула Гамзатова. І попросив, щоб на похороні звучала саме вона. Так і було зроблено.

Мне кажется порою, что солдаты,
С кровавых не пришедшие полей,
Не в землю нашу полегли когда-то,
А превратились в белых журавлей…

Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра і щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.