У майже 25-річній історії творчого колективу «ФАКТІВ» нам довелося переживати різні часи. У тому числі, звичайно, і важкі, і навіть дуже важкі. Але ми не нарікали. І ні в чому не дорікали долі. Адже від неї що, за великим рахунком, залежить? Що наказано згори, те й відбувається. Непрості проблеми, пов'язані з тим, що відбувається в країні, сприймали філософськи — адже це не тільки нас одних стосується, всі навколо такими ж проблемами живуть, нічого не вдієш. Відхід з життя співробітників та членів їхніх сімей теж, як правило, був зрозумілий, бо пояснювався віком або затяжними хворобами.

Але те, що відбувається останнім часом, важко пояснити, майже неможливо. Проклятий коронавірус протягом року, що минає, забрав стільки колег та їхніх близьких родичів, що часом починаєш сумніватися в об'єктивності статистичних даних, що відображають реальний стан справ з ковідом у нашій країні. Особливо всіх колег потрясла смерть від коронавірусу молодого чоловіка однієї з співробітниць (за кілька днів до цього, до речі, що втратила ще й батька), сімейного лікаря, який врятував величезну кількість людських життів, але так і не зміг уберегтися від небезпечної хвороби. Для нього не існувало хворих «своїх» та «чужих», він прагнув допомогти кожному, хто потребував кваліфікованої поради чи конкретної допомоги. І в якусь мить не помітив, як сам підхопив смертельний вірус.

У таких ситуаціях часто доводиться чути: «Чому йдуть найкращі?» «Чому найближчі?» «Чому…» В одній із поїздок до Єрусалиму мені старий рабин розповів притчу, яка не виходить із голови. Колись давно людина забралася на найвищу гору і прокричала, звертаючись до Господа: «Господи, ну, чому ти такий несправедливий до мене? Чому ти забираєш найрідніших і найближчих мені людей? Чому не можна, взявши одного, на цьому зупинитися і дати мені можливість довше насолоджуватися радістю спілкування з іншими? Будь ти проклятий…»

Почувши таке, Господь запропонував: «Добре, я готовий виконати твоє прохання. Але тільки тепер повертайся додому і сам визнач, хто буде тим одним наступним». Повернувшись додому, чоловік довго думав, чиє ім'я готовий він буде вимовити, коли настане час, що невблаганно наближався. Думав — і ніяк не міг на комусь з близьких зупинитися. Тому що це було вище за всі його сили…

Знову вирушив він на ту саму високу гору і зізнався Господу: «Я не зміг зробити вибір. Не зміг… Ніяк! І відповів йому Господь: «Знай же, втрачати рідних та близьких людей завжди важко. Але, повір, значно важче вирішувати, чиє життя забрати, намагаючись зберегти інші. І наступного разу, збираючись вимовити слова прокляття, тисячу разів подумай, чи проклинати тобі мені чи дякувати. Дякувати за те, що найважчий вибір за тебе роблю я…»

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, доброго дня. І міцного всім здоров'я. Як завжди, щиро ваш.