«Максимально використовую одноразові пакети. Не соромлюся їх прати»: екоактивістка з Полтави про свій досвід зменшення пластику у нашому житті
«Прошу продавців хліб перекласти в екоторбинку, а каву перелити у мою тару»
— Раніше я не могла себе з ним уявити, бо любила сукні, спідниці й черевики на високих підборах, — посміхається Людмила. — І наплічник, як мені здавалося, не пасував до таких суто жіночих атрибутів. Та з віком оцінила переваги такого поєднання. По-перше, це не сумка, і в тебе не болить голова, якого кольору взуття з ним комбінується. По-друге, маю вільні руки, бо відпадає потреба носити покупки в окремій торбині. По-третє, зайвий раз не беру в магазині пластикових пакетів, завдяки чому середовище, в якому живе моя родина, стало чистішим. А сумочки в мене лише на особливі випадки.
Жінка замислилась над поліпшенням екології років три тому, провівши «аудит» сміття у відрі. Їй стало цікаво, чому воно так швидко наповнюється. Адже сім’я невелика: вона, чоловік і дитина. І виявила, що вміст відра ледь не наполовину складається з пластикових пакетів та упаковок, при тому, що органіку родина сортує окремо.
Продавці, у яких вона постійно скуповується, вже знають, що фарш, сало і свинячі ребра в одній «майці» з ручками «не покусаються», тому фасують для неї цей товар разом. Це означає, що жінка не принесе додому як мінімум три пластикові пакети, адже зазвичай менші покупки у кульках складають в один великий.
— На жаль, повністю відійти від використання пластику не вдається, — зітхає моя співрозмовниця. — Але зменшити його кількість вдома цілком реально. Я, наприклад, максимально використовую одноразові пакети. Не соромлюся їх прати, як це робили наші мами й бабусі. Все ж менше навантаження на природне середовище.
Покупки, каже Людмила, важливо планувати заздалегідь. Тобто, взяти з собою запас екоторбинок, паперових чи вже вживаних пластикових пакетів, скляні банки, лотки з пластику багаторазового використання, який піддається переробці. Якщо купуєш один лимон чи один огірок, стікер краще приклеїти прямо на товар, а не замотувати у шар поліетилену.
Перевагу слід віддавати товарам у скляній тарі, яку можна використовувати багаторазово і зрештою відправити на переробку.
— Воду в пластикових пляшках ми давно не купуємо, п’ємо прямо з-під крану, адже в центральному водогоні Полтави тече якісна та смачна вода, — ділиться лайфхаками Людмила Теймуразян. — Ще я прошу продавців вийняти хліб з поліетиленового кулька і перекласти у мою екоторбинку. А коли купую каву в закладі швидкого харчування, даю баристі власне металеве горнятко. Чоловікові, до речі, хочу подарувати силіконове, яке складається й розкладається, на зразок пластмасових, що були за радянських часів. Зараз їх багато в продажу. Таку тару зручно носити з собою, вона займає мінімум місця.
— Продавці обурюються?
— Ні. Загалом я рідко п’ю каву в громадських місцях, але якщо таке трапляється, то мені просто пропонують перелити напій з їхньої тари до моєї. До речі, у Львові вже стало нормою робити знижки тим, хто купує каву у власну тару.
«У паперових горнятках є поліетиленова плівка, щоб рідина не витікала»
— А чому вас не влаштовують екологічні паперові горнятка, на які фастфуди перейшли вже давно?
— Хто вам сказав, що вони екологічні? У них використовується поліетиленова плівка, щоб рідина не витікала. Для мене самої це було відкриттям, коли побачила, що лишилося від такого горнятка на смітнику. Під дією вологи за певний час папір майже повністю перегнив і лишився зовсім цілий шар поліетилену. До того ж такі «паперові горнятка» закриваються пластиковими кришками, а ще у них вставляють пластикові трубочки, які, наскільки мені відомо, в Україні не переробляються, а значить, все це сміття завдає шкоди навколишньому середовищу.
— Мені цікаво, як ви зі своїми екоторбинками купуєте цукор, крупи й інші сипучі товари у магазинах, тим паче, що у зв’язку з карантином їх продають вже пофасованими?
— Без проблем. Коли маю можливість, скуповуюся на ринку.
Людмила з жалем говорить, що сфера торгівлі послідовно й наполегливо роками нав’язувала нам звичку зручної упаковки, згубної для природи. «Вам пакет потрібен?» — перше, що запитують касири у покупця, або пакують товар у безкоштовний пакет, часто навіть не звертаючи уваги на попередження: «Пакет не потрібен». Це в них відпрацьовано до автоматизму.
В активному використанні Людмили наразі шість екоторбинок різних розмірів і конфігурації, які вона сама шиє. У хід ідуть обрізки тканин. Особливо жінці подобаються лляні й бавовняні. Такі торбинки шиє ще й на подарунки близьким по духу. З ними ходять люди у Диканьці, Полтаві, Львові, Харкові. Буває, що в той момент, коли знайома людина, яка перебуває поруч, не знає, куди покласти певну річ, Людмила пропонує свою чисту багаторазову торбинку. Ще жодного разу ніхто не відмовився від такої пропозиції. А вона радіє, що змогла «екологізувати» ще одну людину. Саме тому кількість торбинок в її наплічнику постійно змінюється.
Принесені з магазину продукти Людмила розкладає в скляні банки та харчові лотки багаторазового використання. Обіди на роботу возить у скляних банках, які закручуються металевими кришками, щоб їжа взагалі не контактувала з пластиком. Людмила противниця навіть біорозкладних пакетів, які у своєму складі мають спеціальну каталітичну домішку, яка прискорює розкладання пластику.
— Біорозкладні пакети виготовлені з пластику, що розкладається під дією мікроорганізмів на елементи природного походження, — розповідає Людмила. — Тобто їх потрібно компостувати разом з органікою. А для цього, насамперед, треба виробити у населення культуру сортування й компостування органіки як у власних домогосподарствах, так і на підприємствах, залучати до цього органи місцевого самоврядування. Інакше ті пакети так само валятимуться у нас під ногами й на смітниках, як і звичайний пластик. Наскільки мені відомо, в Україні лише львів’яни практикують компостування органіки, маючи від цього надходження до міського бюджету.
Оскільки поліетилен дешевий, ним давно вже вистилають навіть вуличні урни для сміття. Знову ж таки, це зручно. У даному випадку, комунальникам.
— Хоча цьому є прекрасна альтернатива, — продовжує Людмила Теймуразян. — У багатьох містах останнім часом з’являються урни у вигляді цікавих артоб’єктів без поліетиленових пакетів. Я звертала увагу на них у Дніпрі, Горішніх Плавнях, Полтаві. Що важливо, дно чи кришка у них відмикаються ключиком. Підставив під дно багаторазовий мішок, відімкнув замок — сміття висипалось. В іншій урні відімкнув кришку, витяг відерце з середини урни і витрусив його в багаторазовий мішок. А з мішка витрусив у сміттєвоз, і поїхало воно на звалище без поліетилену.
«Збирати сміття біля власного двору доводиться самостійно»
З часом, думаю, ми навчимося, як Людмила, звертати увагу і на маркування пластикової тари — спеціальні трикутні значки з цифрами всередині. Цифри від 01 до 05 означають, що виріб піддається вторинній переробці. У пет-пляшках з позначкою 01 продається вода, пиво, газовані напої. Пластик з позначкою 06 (полістирол), з якого роблять товари побутового призначення, в тому числі корпуси телевізорів і дитячі іграшки, при спалюванні виділяє канцерогени. Позначка 07 означає, що цей вид пластику переробці не підлягає.
— Держава, на жаль, не стимулює переробку пластику, — каже Людмила. — Та, на щастя, свідомі громадяни гуртуються, створюють свої організації, які займаються просвітництвом, втілюють цікаві проєкти, що допомагають планеті дихати легше. Радує, що в Україні поширюється рух екоактивістів ZeroWest (у перекладі «нуль відходів»), які впроваджують у життя принцип «відмовся, скороти, використовуй заново, переробляй, компостуй». Завдяки цьому пластик не просто у менших обсягах потрапляє на сміттєві полігони, а отримує друге життя у книгах, одязі, канцелярських і побутових товарах. Особливо це вдається львів’янам, харків’янам, херсонцям, киянам.
У Полтаві з цим поки що гірше. Принаймні ніхто із власників кафе, які продають каву, не заявив хоча б про те, що вони готові установити контейнери для збору використаних паперових горняток та в подальшому відправляти їх на переробку.
— А у нас на околиці міста, в Івонченцях, лише тринадцять років існує централізований вивіз сміття. Раніше люди скидали відходи в очерети, кар’єри, під кладовище, — ділиться Людмила тим, що їй болить. — До графіку спецавтомобіля, який приїздить двічі на тиждень, деякі мої сусіди так і не пристосувалися, тому продовжують викидати багато сміття на пустирі та узбіччя доріг. Збирати його біля власного двору мені доводиться самостійно, бо ні комунальні підприємства, ні підрядні організації прибирання не прибудинкових територій не проводять.
Коли мені набридло нахилятися за кожною смітинкою, я закріпила на трьох електроопорах двадцятилітрові відра, щоб перехожі могли викинути упаковку з морозива, пачку з-під цигарок чи інше дрібне сміття. Наразі десь 95 відсотків такого сміття потрапляє у ці відра, а я їх спорожняю, коли приїжджає сміттєвоз. Мені коштувало немалих зусиль, щоб підприємці та влада встановили у нашому мікрорайоні баки для роздільного збору пластику та скла. А ось проти встановлення баків для змішаного сміття громада протестує: «З них буде тхнути!» На жаль, далеко не всі готові рятувати планету від сміття. Та що планету? Клаптик землі, на якій живеш.
Чесно, не знаю, на якому етапі й коли Україна почне відмовлятися від використання пластикових пакетів різних видів. Головне, що процес почався на державному рівні. Я особисто стартувала раніше. Поряд зі мною чоловік і семирічний син…
Нагадаємо, закон про заборону пластикових пакетів був прийнятий Верховною Радою та підписаний президентом України ще у червні цього року. А 10 грудня безкоштовні магазинні пакети стануть платними. Порушникам загрожують штрафи, однак є й виключення.
4926Читайте нас у Facebook
