Великий колумбійський письменник Габріель Гарсіа Маркес, дізнавшись про те, що невиліковно хворий на рак, звернувся до читачів із прощальним листом. Цей текст можна читати сотні разів — і щоразу відкривати в ньому щось нове для себе. Його можна читати будь-якої доби і в будь-якому настрої — і при цьому цінності своєї він не втратить. Тому що думки, що містяться в ньому, є безцінними. Втім, судіть самі.

«Якби Господь Бог на секунду забув про те, що я лялька, і дарував мені трохи життя, мабуть, я не сказав би всього, що думаю; я б більше думав про те, що говорю. Я цінував би речі не за їхньою вартістю, а за їхньою значущістю. Я спав би менше, мріяв більше, усвідомлюючи, що кожна хвилина із заплющеними очима — це втрата шістдесяти секунд світла. Я б ходив, коли інші від цього утримуються, я прокидався б, коли інші сплять, я би слухав, коли інші говорять. І як би я насолоджувався шоколадним морозивом!

Якби Господь дав мені трохи життя, я б одягався просто, піднімався з першим променем сонця, оголюючи не тільки тіло, а й душу, Боже мій, якби у мене було серце, я закував би свою ненависть у кригу і чекав, коли з'явиться сонце. Я малював би при зірках, як Ван Гог, мріяв про поему Бенедетті, і пісня Серра була б моєю місячною серенадою. Я омив би троянди своїми сльозами, щоб відчути біль від їхніх шипів і червоний поцілунок їхніх пелюсток.

Боже мій, якби я мав трохи життя… Я не пропустив би дня, щоб не говорити коханим людям, що я їх люблю. Я би переконував кожну жінку і кожного чоловіка, що вони мої кохані, я жив у любові з любов'ю.

Я довів би людям, наскільки вони не мають рації, думаючи, що коли вони старіють, то перестають закохуватися: навпаки, вони старіють тому, що перестають закохуватися! Дитині я дав би крила, але навчив би її літати сам. Літніх я навчив би тому, що смерть приходить не від старості, а від забуття. Багато чому я навчився у вас, о, люди…

Я дізнався, що кожен хоче жити на вершині гори, не здогадуючись, що справжнє щастя чекає на спуску.

Я зрозумів, що коли новонароджений уперше стискає батьківський палець у своєму крихітному кулачку, він хапає його назавжди.

Я зрозумів, що людина має право глянути на іншого зверху вниз, лише коли вона має допомогти їй стати на ноги.

Я так багато чого навчився від вас, але, правду кажучи, від цього трохи користі, тому що, набивши цим скриню, я, на жаль, помираю …"

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, доброго дня. Як завжди, щиро ваш.