Один із найвідоміших німецьких поетів-модерністів ХХ століття Райнер Марія Рільке певний час жив і працював час жив у Парижі. Щодня дорогою до університету, у якому він викладав, Рільке разом зі своєю приятелькою француженкою переходив людну вулицю. На розі цієї вулиці часто сиділа старшого віку жінка і просила милостиню у перехожих. Сиділа завжди на одному й тому самому місці, нерухомо, ніби статуя, з простягнутою рукою й опущеними до землі очима.

Рільке ніколи не давав їй милостині, а от його приятелька щоразу знаходила для неї якийсь гріш. Якось француженка спитала поета:

- Чому ти не подаєш цій бідолашній?

- Ми мали б їй дати щось для серця, а не лише для рук, — загадково відповів той.

Наступного дня Рільке прийшов до тієї жінки зі свіжою жовтою трояндою, яка лиш почала розпускатися, і дав її жінці. Жебрачка раптом підняла очі, подивилася на поета і, жестом затримавши його, з помітним зусиллям підвелася, а потім жадібно схопила його за руку й поцілувала її… І пішла, притискаючи троянду до грудей.

Майже цілий тиждень ніхто її не бачив. Нарешті, жінка знову з"явилася на тому самому місці — мовчазна, нерухома, як і раніше.

- Цікаво, чим вона жила ці дні? — спитала поета молода француженка.

- Трояндою…— відповів той.

Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра і щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.