У великому красивому джипі центром європейського міста їхав молодий чоловік і спостерігав за тим, як над ним пролітає новий вертоліт. «Добре, мабуть, — думав він, — літати в повітрі. Жодних там ні пробок, ні аварій, та ще й усе місто перед тобою, як на долоні…».

Поруч із джипом у потоці машин повільно повертався з роботи додому літній чоловік, який керував скромним стареньким седаном. Він із заздрістю дивився на джип і думав: «Як чудово мати таку машину. Коробка — автомат, кондиціонер, комфортні сидіння і не ламається кожні 100−200 км. Не те, що моя розвалюха…».

По узбіччі дороги повз колону машин, що застрягли в пробці, проїжджав велосипедист. Втомлено крутячи педалі, він розмірковував: «Все це, звичайно, добре, але щодня дихати вихлопними газами… Мабуть, так я довго не протягну. Та й на роботу постійно спітнілий приїжджаю. А якщо дощ, то взагалі катастрофа — приїжджаєш додому брудний з голови до ніг. Краще вже нехай і в старенькій, але все-таки машині …».

На сусідній автобусній зупинці стояв чоловік, і, дивлячись на велосипедиста, думав: «Був би у мене велосипед, не довелося б щодня на дорогу витрачати гроші та штовхатися в задушливих автобусах. Та й для здоров'я це було б корисно…».

За всією цією картиною міського життя спостерігав юнак, який сидить в інвалідному візку на балконі 5 поверху. «Цікаво, — думав він, — чим такий незадоволений той хлопець на зупинці? Може, йому доведеться йти на нелюбу роботу? Але потім він може вирушити куди завгодно. Адже він може ходити …»

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.