Історики розповідають, що того дня, коли Олександр Македонський став володарем світу, він закрився в кімнаті і довго плакав.
Його воєначальники були не на жарт стурбовані. Вони ніколи не бачили, щоб він плакав. Їм доводилося бувати з Олександром
різних ситуаціях — коли життя наражалося на велику небезпеку, коли смерть, здавалося, була дуже близька. Але ніхто й ніколи не помічав на його обличчі слідів розпачу та безнадійності. Для соратників та воїнів Олександр завжди залишався прикладом мужності. Що ж сталося з ним тепер, коли майже половина світу опинилася біля його ніг?

Вони постукали, увійшли і спитали:

— Що сталося, чому ти плачеш?

І він їм відповів:

— Зараз, коли я знову переміг, я зрозумів, що насправді… програв. Зараз я перебуваю в тому ж місці, де був, коли затіяв це безглузде завоювання світу. Для мене це стало очевидним тільки тепер, тому що раніше я весь час був у дорозі, у мене постійно одна мета йшла за іншою. І ось зараз я, нарешті, зрозумів, що мені нікуди рухатися, більше когось завойовувати. Я відчуваю в собі страшну порожнечу. Насправді я програв…

Олександр помер у віці тридцяти трьох років. Коли його несли до місця поховання, його руки вільно бовталися по обидва боки нош. Таким був його заповіт: він хотів, щоб усі бачили, що в інший світ він йде з порожніми руками.

Сталося це 13 червня 323 року до нашої ери. Після його смерті велика імперія, що простяглася від Дунаю до Ганга, розпалася на кілька царств, на чолі яких стали колишні полководці Олександра. Останніми його словами були: «Я вмираю від допомоги багатьох лікарів…»

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.