ПОИСК
Шоу-бізнес

«Я перестала божеволіти»: режисер «Клондайка» про шанси картини на «Оскарі»

18:05 28 листопада 2022
режисерка Марина Ер Горбач

В Україні стартували покази фільма-номінанта на премію «Оскар» від нашої країни — «Клондайк». Дія картини відбувається на Донбасі, під час катастрофи пасажирського боїнгу МН17. ЇЇ режисерка Марина Ер Горбач разом зі своїм чоловіком та продюсером Мехметом Бахадиз Ер полетіли в США, щоб там представити свою роботу. Експерти кажуть, що шанси на перемогу української картини великі, але Марина зізнається, що для неї важливіше, ще раз привернути увагу до війни в Україні.

В ексклюзивному інтерв’ю «ФАКТАМ» Марина зізналась, за що досить корить себе і де зустріне перемогу України.

«Мені весь час здавалося, що „Клондайк“ не встиг відбутися в чиїйсь долі»

- Ще влітку ми запланували вихід «Клондайку» в Україні, — згадує Марина. — Це було зовсім нелогічним, бо в країні іде війна, які кінотеатри… Але я сама бачила, що люди охоче йдуть у кіно, реагують, обговорюють.

- До того ж вам, як претенденту на Оскар, потрібно було пускати картину у широкий прокат.

- Якщо бути суто бюрократичним, то прем’ера «Клондайку» відбулася ще в травні. Він вийшов в прокат в Бразилії. Але, звичайно, це було якось не правильно — йти на Оскар від України і не показатись в своїй країні. Тому рішення про було прийнято. Зізнаюся, коли столицю перший раз атакували дрони, у мене було побоювання, чи підуть люди у кіно. Але коли я побачила на власні очі повні кінозали, зрозуміла, що таких емоцій зараз не вистачає.

- Хоча ваше кіно достатньо складне.

- Так, це не комедія. Але люди сприймають історію «Клондайку» як історію Донбасу. Мені знайома розказувала, що під час перегляду вона декілька разів хотіла встати перед екраном, і звернутися до героїв зі словами: «Виїжджайте!»

Читайте також: «Перетворюють день пам'яті на день терору»: Зеленський про дії російських терористів

- Виходить, ваш фільм з’явився у той момент, коли це було потрібно!

- А мені завжди здавалось, що я запізнююсь. Знаєте, коли помер наш актор Сергій Шадрин — виконувач головної чоловічої ролі -, у мене з’явилося відчуття, що я не встигла якісь моменти йому показати. Адже це була його перша головна роль! Сергій дуже її чекав. Мені весь час здавалось, що ми не встигли відбутись у чиїйсь долі. Тому мені хотілося випустити «Клондайк» в світ якнайскоріше. В жовтні минулого року ми отримали нагороду в Америці на Sundance Film Festival, хоча якоїсь явної повістки війни тоді не було. І чим ближче ми підходили до прем"єри, особливо у лютому 2022 року на Берлінському фестивалі, питання війни поставало все актуальніше.

- Ви вірили, що війна таки станеться?

- Я цього не аналізувала. Хоча стільки було факторів, що говорили про масштабування. Мені здається, що Європа просто дозволила цьому статися. росія «відтяпала» частину Донбасу, Крим і не отримала ніяких санкцій у відповідь! Пам’ятаю, що, коли ми вже закінчували зйомки фільму, росія просто вийшла із справи по МН17! Звичайно, адже у них ніде не було «червоного світла».

- Ви достатньо довго йшли до зйомок «Клондайку» — трагедія сталася 17 липня 2014 року.

- Ми завершили роботу над фільмом у 2020 році, а отримали фінансування в 2019 році. Супер активний період був з 2016 по 2019 роки. До речі, ми подавалися на фінансування з цим фільмом двічі. В 2017 році нам відмовили — сказали, що для такої теми ще зарано. Тоді відмовили і «Поганим дорогам» — ми були в одному конкурсі. Через два роки ми подались знову. Для мене тема катастрофи МН17 і того, що сталося на Донбасі, завжди була зрозумілою. Це не питання рефлексії — мені хотілося активно заявити про те, що я не згодна з порушенням територіальної цілісності України і зламаними долями багатьох українців. Насправді, ця картина врятувала і мене — коли стартували зйомки, я перестала потихеньку сходити з розуму.

Читайте також: «Рашисти заставили могилу розривати, щоб довести загибель чоловіка»: страшні історії з деокупованого Херсона

- Катастрофа МН17 відбулася у день вашого народження.

- Саме так. Тому я дуже уважно слідкувала за цією справою, акцентувалась на кожній річниці. Я бачила, як справа прогресує у сторону якоїсь романтизації спогадів і переходу в якийсь ритуальній день. Цього не можна було допустити!

«Мені хотілося заявити, що я не згодна з порушенням територіальної цілісності України та зламаними долями багатьох українців»

— Під час цих дев’яти місяців повномасштабного вторгнення ви відчували страх?

- Тільки на пероні, сідаючи у потяг до України, коли отримуєш смски, що з усіх боків летять ракети. Тоді приходить страх. Але, коли вже їдеш, а потім виходиш у Києві, стає легше. Страху не відчувала і наша знімальна група. Ми нещодавно збиралися разом, побалакали три години і ні разу не згадали про війну.

- Люди до всього пристосовуються.

- Мені здається, люди намагаються витягнути себе в життя. Ясно, що всі думають про війну, але це перестало бути головною темою.

- Ваші рідні залишились у Києві?

- Мама була до середині травня. Перші місяці мені далися дуже складно. Я зовсім не спала. Складно було прийняти думку, що місто, де я виросла бомблять. Вона виїхала, коли все стало спокійніше. Але коли ти знаходишся далеко, то переживаєш за рідних більше, ніж вони, у Києві. Я сама відчула це на собі. Наша квартира вціліла, але прилетіло біля моєї школи. 16-етажний будинок практично повністю зруйнований. Знаєте, у мене був такий сильний емоційний стрес 24 січня, що далі пам’ятаю лише перелік якихось дій. Я не могла просто усвідомити все.

Читайте також: «По Києву можуть бити ракетами С-300 навіть з Білорусі, цих ракет у росіян багато», — військовий експерт

- Яким був ваш ранок 24 лютого?

- Я прокинулась і побачила, що у мене розривається телефон від повідомлень. Набрала маму в Києві — вона спала і нічого не чула. Сестра працює на телебаченні, у неї був нічний етер. Вона приїхала додому, засунула у вуха беруші, і до другої години дня я не могла до неї додзвонитися. Це був жах! Але мама більше злякалася за мене, бо я просто не контролювала себе. Мій син не розумів, що трапилось. Я лише сказала: «Київ бомблять». Він обійняв мене зі словами: «Мамо, я буду класти окремо майки, шкарпетки, сам розбирати машинку, тільки не плач…»

Потім таким сильним стресом був Ірпінь, коли наші війська стали заходити в місто. Я була в цей час за кордоном, готувалась до виступу. Але довго не могла вийти на сцену, бо ком стояв у горлі.

- Як ви справляєтесь з емоційним напруженням?

- Я не знаю, що буду робити, коли закінчиться наша оскарівська компанія. Як мій організм відреагує, коли закінчиться моя відповідальність — зараз я турбуюсь про рекламну компанію, і це забирає весь час. Емоційний підйом дуже висок. Чого мені хочеться зараз — залягти дома під ковдрою на 24 години. Але я розумію, що треба мати якийсь варіант на потім. Не можу сказати, чи буде це фільм про війну. Але знаю точно, що мені буде потрібен «перевертиш».

- Уявляєте, яким буде день нашої перемоги?

- Хочу повезти чоловіка до Криму. Готуємось уже у літку бути там!

Нагадаємо про те, що раніше «ФАКТИ» писали про Мантаса Кведаравічюса, режисера фільму «Маріуполіс 2», закатованого російськими окупантами.

505

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Instagram

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів