«Еля жила у цьому жаху майже десять місяців, і у неї не витримало серце»: подробиці смерті 6-річної дитини в Авдіївці
Дівчинці стало погано під час обстрілу
«Їй було всього шість… Перший раз я побачив її у підвалі, де вона була зі своїми бабусею та дідусем, і ці її слова там, у підвалі: „Мені страшно“… Запропонував її опікунам, бабусі та дідусеві евакуюватися. Не захотіли… За якийсь час ще відвідав їх, переконував евакуюватися. Не захотіли. На її шестиріччя привіз торт і подарунок, але „опікуни“ м'яко відмовили мені у зустрічі з дівчинкою… Біль, жахливий біль… Дитина, яку я бачив всього кілька разів, але яка так запала в душу… Як врятувати цих дітей?» — написав у Facebook волонтер Влад Маховський, який регулярно вивозить людей із гарячих точок. Тих, кого вдається умовити виїхати.
— Вперше я побачив Елю в середині літа, — розповів «ФАКТАМ» Влад Маховський. — Побачив її в підвалі однієї з багатоповерхівок, де вона з перших днів війни жила разом зі своїми бабусею та дідусем. Дідусь та бабуся, до речі, зовсім не старі — їм близько п'ятдесяти років. На моє запитання, чому не виїжджають, сказали, що в районі Старої Авдіївки живуть їхні батьки, яким потрібна допомога. Ще сказали, що мама Елі давно поїхала на заробітки за кордон і відколи почалася війна вже й не поверталася. Я намагався пояснити, що маленька дитина не може жити під постійними обстрілами у підвалі, але вони мене не почули.
Маленька Еля з першої зустрічі запала мені в душу. Тендітна дівчинка з великими добрими й сумними очима. Вона дуже ніяковіла, і навіть коли я запитав, якого числа у неї день народження, вона спочатку подивилася на бабусю — і лише потім відповіла. Зраділа іграшці, яку я подарував їй. І зізналася, що їй дуже страшно… Потім я приїхав ще раз, і знову намагався вмовити дідуся з бабусею вивезти дитину. Але вони не погодились.
Після того, як я вперше написав про Елю у Facebook і опублікував відео, як вона живе у підвалі, мені зателефонували з поліції. Поліцейські збирали відомості про дітей, які залишаються в таких небезпечних регіонах — знову ж таки з метою спробувати умовити батьків чи опікунів евакуюватись. Я надав інформацію і, як мені відомо, поліція до них приїжджала. Але також безрезультатно. А бабуся з дідусем після цього, мабуть, зрозумівши, хто дав інформацію про них поліції, вже не дуже хотіли йти зі мною на контакт. Елю вони мені більше не показували.
4 вересня, на її шестиріччя, я привіз їй подарунок та торт. Бабуся з дідусем подарунки взяли, але привітати Елю особисто вже не дозволили. Пізніше я побачив їх у Старій Авдіївці — як я зрозумів, коли прийшли холоди, вони переїхали до своїх батьків до приватного будинку, де було пічне опалення. Там Еля й померла… Увечері в неї почали німіти кінцівки. А о 4-й ранку її не стало. Неможливо прийняти той факт, що діти у шість років помирають від серцевого нападу. Але жити в такому стресі, постійному жаху і страху неможливо. Позавчора я ледве виїхав з Авдіївки — такі були обстріли. Там нестерпно, там страшно. Я приїжджаю та їду назад. А Еля жила у цьому жаху майже десять місяців. І у дитини не витримало серце.
У коментарі «Суспільному» голова Авдіївської міської військової адміністрації Віталій Барабаш сказав, що бабуся дівчинки — медик. А у маленької Елі, виявляється, було вроджене захворювання. Але навіть цей факт не переконав бабусю у тому, що треба вивезти дитину.
«Обстріл центральної частини Авдіївки був о 4-й годині ранку. Бабуся зателефонувала до поліції о 4:05. Увечері перед смертю дитина скаржилася, що в неї німіють руки та ноги. Дитина мала захворювання, яке могло дати ускладнення на серце», — повідомив Віталій Барабаш.
Віталій Барабаш розповів, що цього року Еля мала піти до першого класу. Бабуся і дідусь офіційно не є її опікунами, бо дівчинка має матір. «Батька у дитини не було. Дівчинка була доброю та активною, займалася танцями», — додав Віталій Барабаш.
Заступник начальника відділу комунікації поліції Донецької області Олександр Полосухін у коментарі «Суспільному» сказав, що дівчинці стало погано безпосередньо під час обстрілу. Бабуся намагалася її реанімувати, але не змогла.
«Зараз умовляю виїхати сім'ю, де двоє дітей — дівчатка 10 та 14 років»
— Найжахливіше, що ця родина така далеко не одна, — каже Влад Маховський. — На жаль, я часто бачу дітей у гарячих точках. Дітей, батьки яких перебувають у якійсь своїй реальності та не хочуть їхати.
— Чекають на «русский мир»?
— Хтось — можливо, але більшість просто адаптувалися до таких нелюдських умов. Звикли жити у підвалах без води, без елементарної можливості помитися чи щось випрати. Звикли до вибухів і вже майже не звертають на них уваги. Людина, яка довго перебуває в таких умовах, сильно змінюється. Іноді до невпізнання… А тепер уявіть, що це відбувається і з дітьми. Ось зараз намагаюся умовити виїхати ще одну сім'ю, де двоє дітей — дівчатка 10 та 14 років. Я вже знайшов для них у Запоріжжі житло, домовився, що вони будуть забезпечені їжею. Просто скажіть «так» — і ми все зробимо самі. Але ні — батьки відмовляються.
Або ще один випадок зі Старої Авдіївки, де жила родина — бабуся, мама та онука. Я довго і наполегливо вмовляв їх виїхати. Не допомогло. Потім приїжджаю — а їхня хата розбита. Виявилося, був «приліт» і мама дівчинки загинула. Менш як тиждень тому я залишав їй свій номер телефону на випадок, якщо вона раптом передумає і вирішить поїхати. А тепер її немає, і дитина залишилася сиротою. Діти, які перебувають у гарячих точках, постійно бачать смерть. В Авдіївці на вулицях можна побачити трупи, які їдять собаки…
— Що з цим можна зробити? Невже ніяк не можна вивезти дітей примусово?
— Без згоди їхніх батьків чи опікунів — ніяк. Це величезна проблема, яку слід вирішувати на законодавчому рівні. У довоєнний час у сім'ю, де батьки наражали дитину на очевидну небезпеку, приходили представники соцслужб. Але в гарячих точках немає представників соцслужб — вони туди не приїдуть через постійні обстріли. Туди доїжджаємо ми, волонтери. Є поліція, однак поліцейські теж не мають права забрати дитину — вони можуть лише провести з батьками роботу, поговорити. Але такі батьки, коли бачать поліцію, ховають дітей — я сам це бачив… Необхідно змінювати законодавство, щоб хоча б поліцейські мали право забирати дітей, які перебувають в очевидній небезпеці. Скільки дітей загинуло. І мені страшно уявити, скільки загине ще.
Про подібні історії «ФАКТАМ» розповідав і волонтер Юрій Широков, який з початку повномасштабного вторгнення вивіз із Луганської області понад дві з половиною тисячі людей.
— Нещодавно бачив таку родину — бабуся, мама та дівчинка-школярка, яка минулого року перенесла операцію з видалення пухлини головного мозку. Усі десять місяців, які триває війна, вони живуть у підвалі. Цій дівчинці необхідні нормальні умови та спостереження лікаря. Ми знайшли для неї професора у Києві, який на неї чекає. Але мама та бабуся відмовляються їхати й забороняють нам вивозити дівчинку. І ми ніяк не можемо на це вплинути, — розповів Юрій.
Про необхідність розв'язувати питання законодавчо говорить голова Авдіївської міської військової адміністрації Віталій Барабаш. У коментарі телеканалу «Еспресо» чиновник повідомив, що зараз немає законного механізму, щоб примусово евакуювати дітей із небезпечних районів.
«За останні два тижні ніхто не виїхав із міста, ніхто навіть не подав заявок. У нас немає жодних важелів впливу. Немає жодних законних підстав для примусового вивезення дітей… Ми говоримо з нардепами: «Вирішіть це питання, прийміть необхідне законодавство, адже у нас воєнний стан… Адже страждають діти», — сказав Віталій Барабаш і додав, що зараз в Авдіївці, попри постійні обстріли, залишаються близько 2,5 тисячі людей.
4643Читайте також: Сітки для тероборони плела навіть шестирічна Віка: як прийомна мама з 14 дітьми ховалася від війни на Дніпропетровщині
Читайте нас у Facebook
