ПОИСК
Україна

«Найжахливіше, коли знаходиш у підвалах людей із дітьми»: шокуюча розповідь волонтера з Луганщини

12:20 11 січня 2023
Юрій Широков

У грудні стало відомо про нагородження новою відзнакою від президента України «Золоте серце» двох волонтерів з Луганської області — Юрія Широкова та Сергія Рашка. У президентському указі про започаткування нової нагороди сказано, що «Золоте серце» — це символ подяки волонтерам, які ризикують своїм життям заради порятунку інших. І це саме про Юрія із Сергієм. «Вони врятували десятки життів мешканців області, евакуюючи їх у найскладніший період», — написав у телеграмі голова Луганської обласної військової адміністрації Сергій Гайдай.

«Дівчинка, яка до війни перенесла операцію з видалення пухлини головного мозку й потребує медичного спостереження, вже десять місяців живе у підвалі під обстрілами»

«Моє серце там, де на мене чекають і де страшно і боляче. Слава Україні та Героєм Слава!» — коротко підписав новину про своє нагородження Юрій Широков. Юрій родом із Сєвєродонецька. У цьому місті прожив усе життя. Працював будівельником, і часто його робота полягала у благоустрої міста.

— Напевно, тому мені у Сєвєродонецьку все так дорого, — зізнається «ФАКТАМ» Юрій. — Я дуже любив і люблю це місто. Хоча зараз від нього практично нічого не залишилося — одні руїни… Для мене початок повномасштабної війни став такою самою несподіванкою, як і для більшості українців. Я спершу не знав, що робити. До 24 лютого не займався волонтерством. Але коли раптово потрапив під обстріл і встиг закрити собою дітей, що опинилися в той момент у дворі, я зрозумів, що, напевно, можу бути корисним. І що багатьом людям зараз потрібна допомога. Насамперед з евакуацією.

Про те, щоб виїхати з рідного регіону та перечекати війну у безпечнішому місці, Юрій не думав. Навіть у той момент, коли влада наполегливо просила всіх цивільних покинути Луганську область. Багато хто з них зміг виїхати саме завдяки Юрію. Ситуацій, коли Юрій, рятуючи людей у гарячих точках, сам мало не загинув, не порахувати. Десятки разів, потрапляючи під ворожі обстріли, волонтер і сам не знає, як залишався живим. З початку повномасштабної війни він уже втратив кілька автомобілів — усі розстріляли рашисти.

РЕКЛАМА
Про те, щоб виїхати з рідного регіону та перечекати війну у безпечнішому місці, Юрій навіть не думав

— Перша моя машина, яка потрапила під обстріл на виїзді з Сєвєродонецька, допомогла мені евакуювати кілька десятків людей, — каже Юрій. — Коли я потрапив на ній під обстріл, теж був не один — ми з другом вивозили вісьмох пенсіонерок. Вони просто дивом не постраждали. Чого не можна сказати про машину. Пізніше я зміг її відремонтувати і передав її нашим військовим — їм вона на той момент була потрібніша. У мене після цього завдяки українській церкві, яка допомагає з розміщенням вивезених з гарячих точок людей, з'явився білий мікроавтобус, на якому я почав їздити до Лисичанська, а потім до Донецької області. Потім і він потрапив під обстріл, і зараз маю вже третій автомобіль, з яким допомогли канадські волонтери.

Юрій вивозить з гарячих точок усіх, кого тільки можливо. У тому числі й тяжко хворих, і лежачих.

РЕКЛАМА

— Нехай у мене немає реанімобіля, але місце в машині є. І краще так, ніж лишати цих людей під обстрілами, — каже волонтер. — Окупанти цілеспрямовано бомбили житлові квартали, тож пробратися до деяких місць іноді здавалося абсолютно неможливим. Але я проривався і швидко забирав кого тільки міг. Роздавав гуманітарну допомогу тим, хто залишався. Їздив так до повного захоплення рашистами Сєвєродонецька. Ще за день до того, як це сталося, був там — вивозив тих самих бабусь, разом з якими ми потрапили під обстріл на мосту. Це був обстріл з танків та мінометів. Чесно кажучи, досі не знаю, як ми вижили. Був випадок, коли ми з другом, приїхавши за людьми, потрапили в засідку до чеченців… Але в такі моменти боїшся не за себе, а за тих, кого евакуюєш.

На початку повномасштабної війни Юрій евакуював людей самостійно. Зараз він уже має цілу команду з десяти волонтерів. Всі вони займаються евакуацією людей з гарячих точок Донецькій області. Скільки людей за ці десять із половиною місяців вдалося вивезти, вже не порахувати. Один тільки Юрій врятував понад дві з половиною тисячі.

— Найчастіше ми забираємо людей з підвалів, де вони живуть місяцями, — каже Юрій. — Вони взагалі не виходять, а тих, хто ризикує і робить це, потім часто знаходять мертвими. Нам не раз потім доводилося допомагати їх ховати… Найжахливіше, коли знаходиш у таких підвалах людей із дітьми. Хоч як це дивно, таких сімей, на жаль, чимало. Їхні батьки за майже рік війни адаптувалися до такого життя, і їх ще доводиться вмовляти їхати. З психікою людей, що місяцями перебувають у таких умовах, відбуваються страшні речі: багато з них втрачають зв'язок із реальністю, живуть на інстинктах. А уявіть, якщо це діти? Батьки відмовляються виїжджати, а забрати у них дітей примусово ми, звісно, не маємо права. Представники соцслужб, які могли б дати на це добро, не можуть приїхати до гарячих точок через обстріл. І цим нещасним дітям нема кому допомогти. Серед них є й ті, кому потрібна медична допомога. Бувало, що я знаходив для них житло в іншому місті, знаходив лікарів, але батьки все одно відмовлялися їхати. Так було, наприклад, з однією дівчинкою, яка до війни перенесла операцію з видалення пухлини головного мозку. Дитина, яка потребує постійного медичного спостереження, вже десять місяців живе у підвалі під обстрілами. І мама з бабусею бояться кудись їхати. Це величезна проблема, яку слід вирішувати.

РЕКЛАМА
Юрій врятував понад дві з половиною тисячі мешканців Донбасу

Читайте також: За допомогою дронів врятували жінку з лінії вогню: про унікальну операцію українських військових знято фільм «Йди за мною»

«Ніхто з тих, кого я вивіз, не лишився на вулиці»

— Умовляючи людей виїхати, я намагаюся донести до них головне: після евакуації їх ніхто не залишить, — говорить Юрій. — Їм не доведеться «поневірятися в незнайомому місті». Евакуюючи людей, я передаю їх до рук волонтерів та державних служб. Спочатку більшість із них розміщують у лікарні, де вони проходять обстеження. Після цього їх розвозять до інших регіонів, де підшукують їм житло, дають їм гроші. Ніхто з тих, кого я вивіз, не лишився на вулиці.

Зараз найчастіше Юрій їздить на найгарячіші напрямки, такі як Бахмут, Соледар, Вугледар. Попри те, що в цих містах практично немає зв'язку, люди, що живуть у підвалах, часто заздалегідь знають, коли він має приїхати, і чекають. Щоразу Юрій їде назад не один, забираючи тих, хто хотів виїхати сам, і тих, кого йому вдалося вмовити залишити небезпечне місце. Приїжджає і до нещодавно звільнених населених пунктів Луганської області. У рідному Сєвєродонецьку, який поки що окупований рашистами, він мав кілька квартир, які тепер повністю знищені. Але після того, як ЗСУ звільнять його рідне місто, Юрій обов'язково хоче туди повернутися, і готовий особисто відновлювати там кожну вулицю.

Читайте також: «Коли собака, якого ти обіймав, розлітається на шматки, перестаєш думати, що війна несправжня»: історія 17-річного сироти з Лисичанська

2146

Читайте нас у Facebook

РЕКЛАМА
Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів