ПОИСК
Інтерв'ю

«За бійців нашого підрозділу росіяни призначили велику нагороду»: в Бахмуті 6 грузинських воїнів в оточенні відмовились здатись і загинули

12:20 17 травня 2023
Заза Нануашвілі та його старший син Вано

В Києві відбулася презентація документального фільму Олега Манчури «Скріплені кров’ю» та однойменної книги про бойове братерство українців і грузинів. Найбільша кількість іноземців, які зараз воюють за незалежність України, це грузини — близько 2,5 тисячі бійців. В презентації кінострічки та книги взяв участь один з їхніх героїв — засновник грузинського підрозділу у складі Інтернаціонального батальйону ЗСУ Заза Нануашвілі. Він воює за свободу України разом зі своїм старшим сином Вано. З фронту до столиці Заза навідався на декілька днів, бо з Бельгії до нього приїхала дружина-українка Олена з їхнім маленьким сином.

«Думаю, що у розв’язуванні війни винен не тільки путін, але й увесь російський народ»

Коли в серпні 2008 року росія напала на Грузію, Заза Нануашвілі пішов воювати добровольцем. Так само він вчинив і у 2014-му: прилетів в Україну, щоб зі зброєю в руках протистояти російській окупації Донбасу. Через декілька місяців потайки від батька на війну в Україну приїхав його старший син Вано. Незабаром до Нануашвілі-старшого зателефонував його друг Бахва Чіхобава. «Заза, якщо я тобі не скажу зараз, ти мене пристрелиш, коли дізнаєшся (Заза посміхається, згадуючи ту розмову). Якщо коротко, Вано у мене (у військовому підрозділі), і каже, що з України не поїде», — сказав тоді Зазі його друг (у 2022 році Бахва Чіхобава, на жаль, загинув під час оборони Маріуполя).

— Коли у 2014-му ваш старший син Вано приїхав на війну в Україну, що ви відчули? — запитую Зазу Нануашвілі.

— Спершу, ясна річ, розізлився — не хотілося бачити сина на війні. Але коли зрозумів, що нічого вдіяти не можна, забрав до себе.

РЕКЛАМА

— У нас з батьком дуже дружні стосунки, але на службі він для мене командир, — сказав Вано знімальній групі фільму «Скріплені кров’ю». — Я думаю, що у розв’язуванні війни винен не тільки путін, але й увесь російський народ. У них (москалів) це в крові — захоплювати й захоплювати. Яка б влада у них не була, вони в цьому відношенні не змінюються: не буде путіна, буде хтось інший, можливо, ще гірший від нього. Ми переможемо росіян в Україні, а потім підемо захищати Грузію.

Минулого року, коли почалося повномасштабне вторгнення російських військ в Україну, мама Зази попросила, щоб хоча б онук Вано повернувся в Грузію. Вано на це відповів їй: «Бабусю, я не вірю, що ти таке сказала. Ми з батьком вже стільки років в Україні, їли українській хліб, пили українську воду. Українці стали нам братами. Хіба можна в такій біді лишити їх наодинці з ворогом?»

РЕКЛАМА

— Зараз маємо досить великий підрозділ, в якому служать не тільки грузини й українці, але також британці, американці, поляки, чилійці, перуанці, добровольці з Південно-Африканської Республіки, — розповів «ФАКТАМ» Заза Нануашвілі. — Росіян тільки немає (посміхається). Хороші росіяни — лише в мішках. Наш підрозділ підпорядковується Головному управлінню розвідки Міністерства оборони України.

— Певно, приймаєте на службу не всякого?

РЕКЛАМА

— Певна річ, що не всякого, хай навіть і грузина. Добре, коли нових людей радять наші друзі — так надійніше. Здебільшого до нас приєднуються військові. Але все одно, поки кожен з них не пройде всебічну перевірку, вишкіл на полігоні, не адаптується, до виконання завдань не залучаємо. Причому це залучення відбувається поступово: спочатку людина висувається з нами на певну відстань від лінії зіткнення, згодом — дедалі ближче й ближче до неї.

— У фільмі була названа кількість грузинів, які на даний час віддали життя за волю України, — 40 воїнів. Серед них шестеро потрапили в оточення в районі Бахмуту, ворог запропонував їм здатися в полон, але вони відмовились і всі загинули. Певно, одна з причин такого їх вибору — це, м’яко кажучи, особливе ставлення росіян до полонених грузинів?

— Думаю, одна з причин саме така. Для ворога взяти в полон грузина — це дуже великий «подарунок». За бійців нашого підрозділу росіяни призначили чималу нагороду. Адже ми робимо противнику вельми неприємні для нього «сюрпризи».

— Були випадки, що бійці вашого диверсійного-розвідувального підрозділу потрапляли в полон?

— З нашого, на щастя, ні.

— Зрозуміло, що про бойові операції, які провів підрозділ, розповідати широкій аудиторії поки що зарано. Але, можливо, вже немає необхідності тримати в секреті усі і ви розкажете про одну з них?

— Я не люблю про це говорити. Вибачте (посміхається).

— Як нинішній уряд Грузії ставиться до грузинів, які воюють за Україну?

— Без схвалення, але й не переслідує нас. Хіба що при перетині грузинського кордону представники відповідних служб ставлять декілька запитань — на тому й усе.

— За яких обставин ви познайомились з майбутньою дружиною-українкою Оленою?

— Знайомство відбулося до певної міри завдяки моєму другу, який минулого року загинув в Маріуполі. Коли друг певний час жив в Києві, він оселився в готелі, в якому Олена працювала на посаді керуючої. Тож я бував в тому готелі і випадково познайомився з Оленою. Вона одразу справила на мене сильне враження. Але спочатку ми просто дружили, а вже згодом дружба переросла в романтичні стосунки. Врешті я їй освідчився.

Заза Нануашвіли на декілька днів навідався з фронту до Києва, бо в столицю з Бельгії приїхали його дружина Олена з сином (фото автора)

Коли почалася велика війна, я знаходився у Дніпрі, та зразу ж поїхав на Донбас. Дружина з маленьким сином тоді перебували в Києві. Я дистанційно організував їхню евакуацію. В Бельгії Олена займається волонтерською роботою.

Читайте також: «Найкраща робота, яка в мене коли-небудь була»: загинув доброволець із Нової Зеландії, який врятував сина відомого музиканта

«Українські пілоти врятували близько шести тисяч грузинських біженців»

У фільмі «Скріплені кров’ю» розказано про маловідомі факти українсько-грузинського співробітництва, зокрема військового. Один з них — порятунок у 1993 році українськими вертолітниками грузинських біженців, які були вимушені тікати з Абхазії від місцевих сепаратистів, російських військових та так званих козаків.

В горах на перевалі між Абхазією та Сванетією опинилися тисячі біженців. Наче на зло, тоді сильно знизилась температура, випав сніг. Людей треба було терміново евакуйовувати, щоб вони не замерзли на смерть. Для проведення рятувальної операції за наказом президента України Леоніда Кравчука були направлені військові гелікоптери. Загалом вони вивезли з небезпечного місця близько шести тисяч осіб.

Лишатися у своїх домівках в Абхазії ці люди не мали можливості, через звірства солдатів ворога.

— Одну жінку (вона ще жива) росіяни змусили з’їсти очі, які вони викололи в її сина, — розповів про криваві події війни в Абхазії в 1992—1993 роках Заза Нануашвілі. — Російські окупанти кидали в колодязі живих людей, а потім закопували ті криниці бульдозером. Одягали автомобільні шини на своїх ще живих жертв, і підпалювали. Це такий їхній (росіян) «підпис». Пробачити можна тих, хто усвідомив свій гріх, — тобто спочатку має бути покаяння. Росіяни не покаялися, прощення вони не заслуговують. Що втрачено з кривавими жертвами, то саме не повернеться — не було таких прецедентів. Тож свою землю треба забирати зі зброєю — закінчимо війну в Україні, перейдемо в Грузію. До речі, багато українців хочуть поїхати разом з нами. У нас з українцями одна біда — ніби доля одна. Доки росія не піде з грузинської землі, для мене триватиме війна.

Раніше «ФАКТИ» розповідали, що на сході України під Бахмутом загинув доброволець з Ірландії Фінбар Кафферкі.

На фото в заголовку: З 2014 року Заза Нануашвілі та його старший син Вано воюють за свободу України (фото з відкритих джерел)

3930

Читайте нас у Facebook

РЕКЛАМА
Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів