Одного разу в невеликому іспанському містечку оселився майстер, відомий своїм умінням створювати чудовий керамічний посуд. Він дуже любив сусідських дітей і, оскільки своєї родини не мав, проводив з ними багато часу.

Майстру шалено подобалося робити своїм маленьким друзям подарунки. Щоправда, дарував він їм чомусь лише тендітні речі. Хоч як не намагалися діти бути обережними, їх нові іграшки часто ламалися. Дітлахи, природно, засмучувалися і часом навіть гірко плакали з цього приводу.

Втім, минав якийсь час, і майстер знову дарував їм іграшки, але тепер уже тендітніші, ніж раніше.

Якось батьки дітей не витримали і прийшли до нього:

- Ми бачимо, що ти мудра людина і щиро бажаєш нашим дітям лише добра. Але скажи, навіщо ти робиш їм такі подарунки? Адже вони намагаються, як можуть, але іграшки все одно ламаються, і дітей це дуже засмучує. Адже іграшки такі прекрасні, що не грати ними вони просто не можуть.

- Знаєте, що я вам на це відповім? — спитав майстер, не відриваючись від гончарного кола. — Мине зовсім небагато років, і хтось подарує їм своє серце. І цей хтось буде їм шалено дорогий. То, можливо, те, що я зараз роблю, навчить ваших дітей у майбутньому поводитися з таким безцінним даром хоча б трохи дбайливіше?

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.