«Замість привітання чоловіка з річницею, я несу йому квіти на могилу»: історія героя, який врятував Вознесенськ від окупації

В Україні продовжується війна, яку розв’язала росія і яка кожен день забирає життя. «Це те, що ми цінували більше всього. Символ нашого кохання. Наші обручки. Як мені було важко і боляче, коли сказали, що все зняли, і навіть обручку… Обручку… Це ніхто не зрозуміє. Ніхто». — це один з останніх дописів на сторінці у соцмережі Олесі Коцур. Вона пригортає до себе дворічну доньку, яка дуже схожа на свого татка, й зберігає військовий одяг, в якому загинув її коханий чоловік. 33-річний Іван Коцур — заступник командира роти 35-ї окремої бригади морської піхоти — поліг у червні цього року в районі населеного пункту Старомайорське Донецької області під час штурму ворожих позицій.

- 8 серпня було б три роки з дня нашого весілля. Якими ж щасливими ми тоді були. Та замість того, щоби цього дня привітати чоловіка, я несу йому квіти на могилу, а донечка цілує тата лише на портреті, — розповідає «ФАКТАМ» дружина полеглого воїна Олеся Коцур. — Іван народився у місті Унгени, що в Молдові. Та коли йому було три роки, родина переїхала в Іванівку Кіровоградського району. Чоловік змалечку мріяв стати військовослужбовцем, пояснюючи, що любить дисципліну, порядок, хотів би захищати менших. Проте свою першу освіту він здобув у Кропивницькому національному технічному університеті за спеціальністю «Підйомно-транспортні, дорожні, будівельні, меліоративні машини і обладнання». Працював у кар'єрі «Елгран».

За словами дружини, Іван Коцур у 2015−2016 роках пройшов строкову службу в ЗСУ, підписав контракт і отримав військове звання старший солдат.

Читайте також: На війні загинув 21-річний співак, який підкорював сцену «Х -фактору»

- Він завжди був патріотично налаштований, то ж заявив рідним, що йде воювати, щоби завтра окупанти не прийшли до них. Мама не могла йому перечити, адже знала про мрію носити військову форму. Служив коханий у районі Пісків та Донецького аеропорту. У 2017 році закінчив курси лідерства в Харківському національному університеті повітряних сил імені Івана Кожедуба, отримав перше офіцерське звання — молодший лейтенант. Потім Іван продовжив службу у селищі Мартинівка Вознесенського району. У 2018−2019 роках коханий брав участь у бойових діях у зоні ООС. Отримав за мужність та професіоналізм орден «Козацький хрест» ІІ ступеня. За позивний взяв собі «Вовк», адже Іван не раз казав, що росіяни — то шакали, і це робить їх з побратимами сильнішими.

Вже у Вознесенську Іван Коцур й познайомився зі своєю Олесею. Обоє мешкали в гуртожитку, жінка працювала у школі на посаді бухгалтера. Слово за слово, й вже зовсім скоро обоє зрозуміли, що то більше, ніж просто дружба. Невдовзі побрались і залишились у місті. Коли Олеся завагітніла, Іван, здавалось, був на сьомому небі від щастя. У серпні 2020 року вони зіграли весілля, а наприкінці року народилась їхня донька Вероніка. Маленька таткова копія. Його безмежна любов та гордість.

- На момент повномасштабного вторгнення росії Іван служив у Вознесенську Миколаївської області. 2 березня був наступ на місто. Наскільки мені відомо, ворожі війська зайшли в місто, і він не дав висадитися ворожому десанту на територію аеродрому. За вірність народу і військовій присязі, особисту мужність і самовідданість, проявлені під час захисту державного суверенітету, мій чоловік був нагороджений почесним нагрудним знаком головнокомандувача ЗСУ «За досягнення у військовій службі» ІІ ступеня. За проявлений професіоналізм він отримав звання капітан. На початку 2023 року він перевівся в 35-ту окрему бригаду морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського, був заступником командира роти — інструктором з повітряно-десантної підготовки роти морської піхоти в/ч А 2613. Іван воював у Авдіївці, де творилось справжнє пекло. У складі 88 окремого батальйону 35-ої бригади морської піхоти брав участь у звільненні населеного пункту Сторожеве на Донеччині.

Читайте також: «В мене влучили три кулі, але я ще тиждень був на передовій»: білоруський доброволець розповів, хто за вдачею воїн, а хто ні

14 червня Олеся, як завше, чекала дзвінка коханого з передової. Не випускала телефон із рук, перечитувала останні повідомлення, в голові — приємні спогади із минулого й плани на майбутнє — друга дитина. Обов’язково синочок. Іван же ж так хотів. Проте того дня звістки від чоловіка не було. Наступного ранку їй повідомили, що чоловік героїчно загинув у бою під час штурму позицій російської армії в селі Старомайорське Донецької області.

- Вижити під час мінометного обстрілу було нереально… Про героїзм мого чоловіка під час звільнення населених пунктів у Донецькій області розповідав у своєму зверненні Володимир Зеленський. Ми зберігаємо це відео. А ще облаштували куточок пам'яті Івана.

Дружина впевнена, що сміливість її коханого Івана варта найвищої нагороди. Тому й створила петицію «Про присвоєння почесного звання Герой України (посмертно) капітану Збройних Сил України Коцур Івану Анатольовичу». Вона вже набрала понад 25 тисяч голосів й найближчим часом буде відповідь від президента.

- Я й досі не вірю, що Івана нема. Таке враження, що він десь у відрядженні. Й що повернеться, адже він часто обожнював робити нам сюрпризи. Якийсь дуже недобрий жарт зіграла з нами доля, коханий… Безмежно сумую.

Раніше «ФАКТИ» писали про загибель українського воїна, який повернувся з Франції захищати Україну.

1810

Читайте нас у Facebook